ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2014 року Справа № Б8/191-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Міщенка П.К.,розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церквіна постанову та ухвалувід 12.06.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 р. господарського суду Київської областіу справі№ Б8/191-10 господарського суду Київської області
за заявою приватного акціонерного товариства "РОСАВА", м. Біла Церква Київської областідо боржникавідкритого акціонерного товариства "РОСАВА", м. Біла Церква Київської областіпровизнання банкрутомрозпорядник майнаарбітражний керуючий Мартинко А.Г.в судовому засіданні взяли участь представники:
Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій ЦерквіКизим О.О., довір.,ПАТ "РОСАВА"Колісніченко С.В., довір.,ВАТ "РОСАВА"Кваша В.Ю., довір.,Генеральної прокуратури УкраїниСіромашенко Р.Л., посвідч.,ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2010 року порушено провадження у справі № Б8/191-10 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "РОСАВА" (далі - Боржник, ВАТ) за заявою приватного акціонерного товариства "РОСАВА" (далі - Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.03.2013 року (суддя - П.Ф. Скутельник) затверджено реєстр вимог кредиторів Боржника із визначенням визнаних кредиторів у справі, розмірів їх вимог та черговістю задоволення, у тому числі частково задоволено заяву Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві (далі-Фонд) та вимоги останнього визнані в сумі 5 976 835 грн. 41 коп. - 3 черга задоволення, 8 887 грн. 46 коп. - 6 черга задоволення. В задоволенні решти заявлених вимог Фонду відмовлено.
Не погодившись частково із цією ухвалою суду, Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу господарського суду Київської області від 25.03.2013 року скасувати в частині невизнання та невключення в реєстр вимог кредиторів вимог Фонду в розмірі 5 932 154 грн. 36 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати та включити кредиторські вимоги Фонду до реєстру вимог кредиторів Боржника в сумі 5 932 154 грн. 36 коп.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року (головуючий суддя - Пантелієнко В.О., судді: Гарник Л.Л., Доманська М.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 25.03.2013 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Київської області від 25.03.2013 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року в частині невизнання та невключення в реєстр вимог кредиторів кредиторських вимог Фонду в розмірі - 5 932 154 грн. 36 коп. та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати та включити кредиторські вимоги Фонду до реєстру вимог кредиторів Боржника в сумі 5 932 154 грн. 36 коп.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також норм процесуального права - ст.ст. 42, 43 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників скаржника, ініціюючого кредитора, Боржника та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково заявлені Фондом до Боржника кредиторські вимоги, місцевий суд, пославшись на висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи, встановив, що згідно цих висновків підтверджується лише частина вимог Фонду до ВАТ. Також місцевий суд вказав, що ця частина кредиторських вимог складає витрати Фонду по доставці пільгових пенсій працівникам Боржника, які відносяться до обов'язкових платежів, тому підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у третю чергу, за виключенням сум штрафів та пені, які підлягають задоволенню у шосту чергу. Стосовно вимог інших кредиторів у справі суд першої інстанції вказав, що ці вимоги були своєчасно заявлені у справі та визнані розпорядником майна, є обґрунтованими та підтверджені доказами у справі.
Переглядаючи ухвалу місцевого суду в частині рішення стосовно кредиторських вимог Фонду та погодившись із наведеними висновками місцевого суду у відповідній частині, апеляційний суд при цьому вирішив залишити без змін вказану ухвалу місцевого суду в повному обсязі.
Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ці висновки зроблені всупереч встановлених обставин справи та з порушенням норм процесуального законодавства. При цьому колегія суддів звертає увагу, що й обґрунтування касаційних вимог наведені Фондом також всупереч норм ГПК України.
Так, заперечуючи в касаційній скарзі висновки судів лише на тих підставах, що скаржник не погоджується із висновками проведеної у справі судово-економічної експертизи, заявник фактично заперечує висновки вказаної судової експертизи. У зв'язку із цим скаржником не враховано, що такі заперечення знаходяться поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними нормами ст. 1117 ГПК України, оскільки касаційна інстанція не має право вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, тобто здійснювати переоцінку наявних у справі доказів.
При цьому, враховуючи, що в основу оскаржуваних судових рішень стосовно кредиторських вимог Фонду були покладені виключно висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Нормами ч. 5 ст. 42 ГПК України встановлено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Оскільки ж, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування та на підтвердження кредиторських вимог до ВАТ, у справі містяться, окрім іншого (первинної документації, розрахунків) також і судові рішення про стягнення з Боржника на користь Фонду сум заборгованості, яким суди не надали жодної правової оцінки (в контексті, зокрема, норм ст. 35 ГПК України), слід зробити висновок про неповноту з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи при вирішенні питання стосовно кредиторських вимог Фонду.
Посилаючись же виключно на висновки судово-економічної експертизи, суди не надали належної правової оцінки іншим доказам у справі (правові підстави відхилення тощо), що не відповідає вимогам ст. 47 ГПК України.
Стосовно висновків судів про черговість задоволення основної суми вимог Фонду, що складають спірні витрати на доставку пільгових пенсій, колегія суддів також вважає ці висновки невірними.
Так, нормами п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство передбачено, що у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли, зокрема, із зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 цієї ж статті у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Норми ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначають страхові внески, як кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З викладеної норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій не входять до складу страхових внесків, визначних вказаними нормами.
Вказана позиція підтримується законодавцем також в положеннях п. 2 Прикінцевих положень згаданого закону. Так, підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Отже, з викладеного вбачається, що не всі обов'язкові платежі, що підлягають перерахуванню згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" віднесені законодавцем до страхових внесків, визначених цим законом.
А тому є помилковим і висновок судів, що витрати на доставку пільгових пенсій відносяться до єдиного внеску і черговість для таких витрат є аналогічною черговості задоволення вимог, що складають податкові зобов'язання боржника, з віднесенням цих вимог до третьої черги задоволення вимог.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в ухвалі та суд апеляційної інстанції, підтримавши висновки місцевого суду в постанові та включивши вимоги Фонду до складу кредиторських вимог до Боржника, що складають заборгованість по витратах на виплату та доставку пенсій на пільгових до вимог із третьою чергою задоволення, неналежним чином застосували положення ст. 31 Закону про банкрутство, а також норми ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно ж до положень п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
Касаційний суд також звертає увагу і на те, що здійснюючи апеляційне провадження у справі, суд переглядаючи оскаржувану ухвалу місцевого суду про затвердження реєстру вимог кредиторів лише в частині кредиторських вимог Фонду, між тим в мотивувальній частині своєї постанови вказав про залишення без змін ухвали місцевого суду у повному обсязі.
За таких обставин справи та виходячи з повноважень касаційного суду згідно п. 3 ст. 1119 ГПК України, підлягають скасуванню, як незаконні оскаржувана постанова апеляційного суду - у повному обсязі, та ухвала місцевого суду - в частині рішення щодо кредиторських вимог Фонду, із передачею справи в цій частині на новий розгляд до місцевого суду. Суду ж першої інстанції при новому розгляді справи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 11112 ГПК України, слід врахувати наведені в даній постанові порушення та вказівки касаційного суду.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 1 та Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст.ст. 47, 32-36, 41-43, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 р. та ухвалу господарського суду Київської області від 25.03.2013 р. у справі № Б8/191-10 скасувати в частині кредиторських вимог Управління Пенсійного Фонду України у м. Білій Церкві.
3. В цій частині справу № Б8/191-10 передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
П.К. Міщенко
Постанова виготовлена та підписана 13.02.2014 року.