ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року Справа № 904/5289/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргуВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлоградіна постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2013у справі№904/5289/13 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. ПавлоградідоПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"прозобов'язання повернути помилково перераховані кошти у сумі 2246,00 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2013 у справі №904/5289/13 (суддя Мельниченко І.Ф.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 (судді: Науменко І.М., Павловський П.П., Кузнецов В.О.), відмовлено Відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі відповідач/банк) про зобов'язання повернути помилково перераховані кошти у сумі 2246,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами встановлено, що на підставі договору № 09/04-20/167 від 11.11.2005 про зарахування і виплату страхових відшкодувань (виплат) через Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль", укладеного між позивачем та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (правонаступником якого є позивач), позивач (фонд) здійснював перерахування страхових виплат на аналітичний рахунок банку (відповідача), а банк зараховував страхові виплати з аналітичного рахунку на рахунки одержувачів, що перебували на обліку у позивача та мали рахунки у банку.

Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №4148 від 24.02.2003 Міхненку Віктору Лукічу (застрахованому) було призначено щомісячну страхову виплату, яка (виплата) здійснювалась шляхом перерахування на особовий рахунок застрахованого, відкритого в банку (відповідача) на підставі договору № 09/04-20/167 від 11.11.2005.

Після звірки з пенсійним фондом України у листопаді 2012 року, позивачу стало відомо про те, що 10.11.2008 Міхненко В.Л. помер, в той час, як позивач продовжував здійснювати щомісячні страхові виплати після його смерті (з грудня 2008 по листопад 2012 року) у загальній сумі 2 246,00 грн., у зв'язку з чим, 19.11.2012 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення зайво перерахованих коштів у вказаному розмірі.

Листом від 06.12.2012 відповідач повідомив позивача про те, що грошові кошти у сумі 2 246,00 грн. повернути немає правової можливості.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 2 246,00 грн. надлишково перерахованих страхових коштів застрахованій особі, яка померла.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій не погодилися із доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заявлених до стягнення грошових коштів, адже, як зазначили суди, банк (відповідач) не має права на суму коштів у розмірі 2 246,00, що знаходиться на рахунку Міхненка В.Л. (застрахованого), а обов'язок банку здійснити дії щодо особового рахунку клієнта, у тому числі списати кошти з особового рахунку клієнта, виникає лише у визначених законодавством випадках, наявність яких (випадків) не доведена позивачем у даному випадку.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч.1 ст. 28 та ч.ч. 1, 9 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, уразі настання страхового випадку. Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або за рішенням суду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8. та 1.9. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань № 24 від 27.04.2007 передбачено спосіб одержання потерпілими суми страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку, а також те, що повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують проти підстав і розміру відрахування.

Положеннями статей 1066, 1067 ЦК України врегульовано правовідносини між банком та його клієнтом за договором банківського рахунку; за умовами договору банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.39. ст. 1, п. 7.1.2. ст. 7 та ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гроші, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність отримувача; списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши вищенаведені вимоги чинного законодавства, прийшли до обґрунтованого висновку, що банк не має права на суму коштів, що знаходиться на рахунку клієнта банку, не вправі розпоряджатись такими коштами, а лише вчиняє дії по обслуговуванню рахунку клієнта.

Слід зазначити, що обов'язок банку здійснити певні дії щодо особового рахунку клієнта (в тому числі здійснити повне чи часткове списання грошових коштів з особового рахунку клієнта) виникає лише у передбачених законодавством випадках.

Так, статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження, а також без розпорядження клієнта - на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відтак, положення статті 1071 ЦК України встановлюють підстави списання коштів з рахунку клієнта: за розпорядженням останнього - власника рахунку та незалежно від волевиявлення останнього на підставі судового рішення, прийнятого за наслідками захисту прав стягувача відносно володільця рахунку (отримувача грошових коштів), а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази існування відповідного розпорядження клієнта або судового рішення, прийнятого стосовно володільця рахунку чи його спадкоємців, а також відсутні докази порушення банком прав позивача невиконанням такого рішення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок здійснювати дії щодо особового рахунку клієнта на користь позивача, тобто у відповідача відсутні підстави для списання коштів з особового рахунку клієнта - Міхненка В.Л, оскільки по-перше, банк не є набувачем спірних страхових коштів, не має повноважень на розпорядження особистими коштами клієнтів, які стають їх власністю з моменту зарахування цих коштів на рахунки, він вчиняє дії лише по обслуговуванню рахунків клієнтів, а розпорядження рахунками здійснюється банком виключно у межах угод, укладених ним з клієнтом. По-друге, відсутнє судове рішення, прийняте відносно володільця рахунку чи його спадкоємців, яке б зобов'язувало відповідача здійснити списання грошових коштів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач не надав належних доказів порушення своїх прав відповідачем, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 505,97 грн., як повернення зайво перерахованих коштів.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Колегія суддів погоджується із обґрунтуванням апеляційного господарського суду, наведеним на спростування доводів позивача щодо наявності договірних підстав для повернення відповідачем позивачу заявленої до стягнення суми, та не вважає за необхідне додатково спростовувати аналогічні доводи касаційної скарги.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2013 у справі №904/5289/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков