Історія справи

Постанова ВГСУ від 12.01.2016 року у справі №910/28083/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/28083/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 рокуу справі№ 910/28083/14господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Златобанк"провизнання недійсним договору

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:Антоненко А.Ю. дов. б/н від 30.03.2015 року,- третіх осіб:ОСОБА_4: ОСОБА_4, ОСОБА_6 дов. № 1163 від 16.11.2015 року, ПАТ "Златобанк": не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (далі за текстом - ТОВ "Українська агрохімічна компанія") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" (далі за текстом - ТОВ "Вассма Рітейл") про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2011.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2015 року у справі № 910/28083/14 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Українська агрохімічна компанія" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Українська агрохімічна компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі за текстом - ПАТ "Златобанк") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року у справі № 910/28083/14 апеляційну скаргу ТОВ "Українська агрохімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 року задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 72 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 15.12.2011 року, укладений між ТОВ "Українська агрохімічна компанія" в особі ОСОБА_7 та ТОВ "Вассма Рітейл" в особі ОСОБА_8

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Вассма Рітейл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року, а рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 року у справі № 910/28083/14залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 92, 203, 215, 238 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 54, 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 30.11.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.12.2015 року № 03-05/2285 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/28083/14, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2015 року, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 29.12.2015 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

29.12.2015 року на адресу Вищого господарського суду України від ОСОБА_4 надійшло клопотання про здійснення відеозапису судового засідання, представник відповідача заперечив проти здійснення відеозапису судового процесу.

Колегією суддів касаційної, з огляду на заперечення представника відповідача проти заявленого клопотання та відсутність належних технічних умов для проведення відеозапису судового процесу, було відхилено клопотання про здійснення відеозапису судового засідання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.12.2015 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про здійснення відеозапису судового засідання, розгляд справи продовжено на 15 днів та відкладено розгляд касаційної скарги до 12.01.2016 року.

11.01.2016 року на адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання про проведення в залі судового засідання відеозапису, в задоволенні якого колегією суддів касаційної інстанції відмовлено з огляду на заперечення представника відповідача проти заявленого клопотання та відсутність належних технічних умов для проведення відеозапису судового процесу.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, 15.12.2011 ТОВ "Українська агрохімічна компанія" (продавець), в особі представника ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 03.12.2011 за реєстровим № 2380 та ТОВ "Вассма Рітейл", в особі директора ОСОБА_8, який діяв на підставі статуту та протоколу № 24/11-01 зборів учасників ТОВ "Вассма Рітейл" від 24.11.2011 (покупець), було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі, Договір) відповідно до пункту 1 якого продавець зобов'язується передати земельну ділянку у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти земельну ділянку у власність і сплатити за неї обумовлену грошову суму.

Положеннями п. п. 2, 3 вказаного Договору сторони визначили, що предметом договору є земельна ділянка, розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Городоцька сільська рада (за межами населеного пункту), кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0, 72 га.

Відповідно до п. 4 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинюється за 86 385, 00 грн., які покупець сплачує продавцю до 20.01.2012 на поточний рахунок продавця.

Судами встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки складає 85 636 грн. 00 коп. згідно Звіту про експертну грошову оцінку від 09.12.2011, виданого ТОВ "Експертний центр "ЗЕМСЕРВІСГРУП".

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст. ст. 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, ч. 2 - 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України тощо).

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Положеннями ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 15.12.2011 та зареєстровано в реєстрі за № 2495. Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів договір зареєстровано за № 4804155, відтак спірний правочин було вчинено 15.12.2011, тобто з моменту його державної реєстрації.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Верховним Судом України в постанові пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Положеннями ст. 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 145 Цивільного кодексу України, з якою кореспондується норма ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", закріплено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ч. ч. 1 - 2, 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

За приписами ст. 143 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який, зокрема, має містити відомості про склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Як досліджено судами, згідно п. п. 9.1., 9.8. статуту ТОВ "Українська агрохімічна компанія", в редакції, що затверджена протоколом загальних зборів № 19/12/2008 від 19.12.2008 (Статут), вищим органом товариства є збори його учасників. Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю суб'єкта господарювання у межах своєї компетенції.

Відповідно до пп. пп. "к" та "м" п. 9.7. Статуту до виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема: призначення та звільнення директора товариства; надання згоди на укладення директором товариства угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що рішенням загальних зборів ТОВ "Українська Агрохімічна компанія", яке оформлене протоколом № 19/12/2008 від 19.12.2008, на посаду директора позивача було призначено ОСОБА_10

Однак, судами встановлено, що згідно наказу ТОВ "Українська агрохімічна компанія" № 01 від 14.03.2012 з 13.03.2012, на підставі протоколу загальних зборів учасників від 12.03.2012, припинено повноваження директора товариства ОСОБА_10.

Отже, судами встановлено, що на момент вчинення Договору (15.12.2011) ОСОБА_10 був директором ТОВ "Українська Агрохімічна компанія".

Також, судами досліджено, що 02.10.2009 рішенням загальних зборів ТОВ "Українська Агрохімічна компанія", оформленим протоколом № 02/10-01, надано директору ОСОБА_10 повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період з 03.10.2009 по 01.03.2012 включно, а також надано керівнику право ціну та умови таких угод і договір визначати на власний розсуд. Продаж основних засобів повинен вчинятись не нижче, ніж за їх балансовою вартістю. Водночас, позивач у позові посилається на незаконність вказаного рішення загальних зборів (аркуш 2 позовної заяви).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що "за даними автоматизованої системи документообігу суду рішення загальних зборів ТОВ "Українська агрохімічна компанія", яке оформлене протоколом № 02/10-01 від 02.10.2009, було оспорене учасниками товариства у судовому порядку. Рішенням від 03.11.2014 господарського суду міста Києва у справі № 910/12493/14, яке залишене без змін постановою від 03.02.2015 Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_13 про визнання недійсним наведеного вище рішення вищого органу управління позивача було залишено без задоволення. Доказів скасування зазначених судових актів у касаційному порядку матеріали справи не містять".

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що директор ТоОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 був уповноважений рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом № 02/10-01 від 02.10.2009, на укладання договору щодо відчуження основних засобів товариства.

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.04.2015 (до початку судового засідання у справі № 910/28083/14) позивачем через відділ документального забезпечення господарського суду міста Києва була подана для долучення до матеріалів справи копія постанови Вищого господарського суду України від 02.04.2015 у справі № 910/12493/14, якою рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12493/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Отже, вірним є висновок апеляційного господарського суду про те, що місцевий суд помилково не звернув уваги на вказану обставину, зазначивши, що докази скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12493/14 - відсутні, так як вказані обставини є важливим для вирішення спору у даній справі.

Як встановлено судами, позовні вимоги ТОВ "Українська Агрохімічна компанія" у справі № 910/28083/14 обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено з порушенням ст. ст. 92, 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судами досліджено, що предметом спору у справі № 910/12493/14 є рішення загальних зборів учасників, оформлене протоколом № 02/10-01 від 02.10.2009, яким надано згоду на укладення та підписання договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, у тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать ТОВ "Українська агрохімічна компанія".

В даній справі предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2011, укладеного між ТОВ "Українська агрохімічна компанія" та ТОВ "Васма Рітейл".

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що справи № 910/28079/14 та № 910/12493/14 є пов'язаними і розгляд даної справи був неможливим до вирішення справи № 910/12493/14, оскільки рішення суду, який розглядає пов'язану справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи.

За приписами ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Київський апеляційний господарський суд вірно виходив з того, що в даному випадку на момент прийняття рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 у місцевого суду були наявні об'єктивні підстави для зупинення провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, проте, суд першої інстанції, маючи інформацію про те, що згідно постанови Вищого господарського суду України від 02.04.2015 справу № 910/12493/14 було направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва, безпідставно не зупинив провадження у справі № 910/28083/14 до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/12493/14, що у результаті призвело до правової невизначеності.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/12493/14 у задоволенні позовів відмовлено.

10.08.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/12493/14 рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/12493/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ТОВ "Українська агрохімічна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_12 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_13 до ТОВ "Українська агрохімічна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_12 задоволено повністю: визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформлене протоколом № 02/10-01.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі №910/12493/14 встановлено, що загальні збори, які відбулись 02.10.2009, не були правомочними, через відсутність на них ОСОБА_4 та ОСОБА_13, у зв'язку з неповідомленням цих осіб, частка яких у статутному капіталі у сукупності складає 62, 69 %.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що нотаріально посвідченою довіреністю від 31.10.2008 ОСОБА_13 уповноважив ОСОБА_10 представляти його інтереси, водночас, відповідно до нотаріально посвідченої 20.11.2008 заяви ОСОБА_13, ним, до дати проведення спірних загальних зборів, скасовано довіреність, видану на представництво своїх інтересів як учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 25.12.2008 ОСОБА_13 повідомив товариство про скасування довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_10 шляхом подання на адресу фактичного місцезнаходження товариства відповідної нотаріально посвідченої заяви. У зв'язку з наведеним, щодо скасування довіреності, додатково до зазначених вище порушень, пов'язаних з неповідомленням позивача та ОСОБА_13, також має місце прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Вказані порушення є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

Постанова апеляційної інстанції, згідно ч. 3 ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01, встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14, має преюдиціальне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.

Крім того, вірним є висновок суду про врахування клопотання позивача та висновки, викладені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14, які за своєю правовою природою не є клопотанням про вихід суду за межі позовних вимог з огляду на зміст позовних вимог ТОВ "Українська агрохімічна компанія" та викладені у рішенні суду першої інстанції висновки, побудовані на посиланні місцевого суду на чинність рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01.

Необґрунтованими є доводи скаржника стосовно того, що посилання позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14 є фактично зміною підстави позову, оскільки в нормативному обґрунтуванні своїх позовних вимог позивач посилається на норми ст. ст. 92, 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Так, у відповідності до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Положення ст. 239 Цивільного кодексу України визначають, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Судами встановлено, що договір від імені ТОВ "Українська Агрохімічна Компанія" було підписано ОСОБА_7.

Частини 3 ст. 244 Цивільного кодексу України закріплено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За приписами ст. ст. 245, 246 Цивільного кодексу України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що повноваження ОСОБА_7 на підписання від імені позивача оспорюваного правочину підтверджуються довіреністю від 03.12.2011, виданою директором ОСОБА_10 та посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

За таких обставин, оскільки надання згоди на укладення директором ТОВ "Українська агрохімічна компанія угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб згідно Статуту відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ "Українська Агрохімічна компанія" та враховуючи те, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформлене протоколом № 02/10-01, яким директору ОСОБА_10 надано згоду на укладення та підписання договорів, визнано недійсним у судовому порядку, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що директор ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10, надаючи ОСОБА_7 повноваження на підписання від імені позивача оспорюваного правочину, права на вчинення якого він не мав, діяв без належних на те повноважень, що згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору купівлі-продажу недійсним.

Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що оспорюваний правочин було схвалено обома його сторонами шляхом належного його виконання, що у будь-якому випадку виключає можливість визнання його недійсним з підстав укладення останнього неуповноваженою особою, а саме: відповідачем на рахунок позивача в рахунок оплати за Договором від 15.12.2011 було перераховано 85 636,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1884 від 20.01.2012 з відміткою банку про проведення платежу, а на підставі вказаного Договору за ТОВ "Вассма Рітейл" було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, місцевий суд виходив з того, що оскаржуваний Договір був належним чином виконаний сторонами, а саме покупцем була сплачена його вартість, а продавцем передано майно, право власності на яке було зареєстроване за відповідачем.

В той же час, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, що і підписала спірну угоду без належних повноважень.

Водночас, доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину матеріали справи не містять.

Таким чином, обґрунтованого висновку дійшов апеляційний господарський суд про безпідставність посилань суду першої інстанції та скаржника на норми ст. 241 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Крім того, звертаючись з даним позовом позивач посилався на зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною, що згідно ст. 232 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного Договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, в тому числі, ст. 232 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому, представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що під час укладання договору між виконавчими органами сторін правочину мала місце зловмисна домовленість.

За приписами ст. 232 Цивільного кодексу України категорія "представник" може бути використана тільки щодо особи. Водночас, орган юридичної особи є складовою самої юридичної особи, що з позицій формально-юридичних виключає допустимість визнання недійсним правочину, вчиненого органом, унаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною.

Правочини можуть вчинятися внаслідок зловмисної домовленості тільки тоді, коли представник однієї зі сторін діяв у межах чинних повноважень.

Судами встановлено, що представник ОСОБА_7 діяла на підставі виданої директором ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 довіреності на підписання Договору, правових підстав на укладення якого від імені позивача останній взагалі не мав, а відтак, і не мав права уповноважувати ОСОБА_7 на його підписання, про що вірно зазначено судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про недійсність спірного договору (правочину) з огляду на відсутність у директора ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 належних повноважень на укладення від імені позивача вказаного Договору купівлі-продажу, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, згідно якої орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Стосовно посилань скаржника про порушення правил виключної підсудності, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Територіальна підсудність справ визначена ст.ст. 15, 16 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Українська агрохімічна компанія"звернулась з позовом до ТОВ "Вассма Рітейл" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Тобто, правовідносини між позивачем і відповідачем носять в першу чергу зобов'язальний (цивільно-правовий) характер і лише обтяжені земельним елементом, так як предметом договору є продаж земельної ділянки.

Таким чином, спір у даній справі є спором, що виникає безпосередньо не із земельних відносин, а при визнанні договорів недійсними. У зв'язку з цим, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 15 ГПК України даний спір має розглядатися господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Так, Верховним судом України у п. 5 постанови пленуму "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року N 7 зазначено, що у випадках, коли вимоги пов'язуються з визнанням права на земельну ділянку, встановленням порядку користування земельною ділянкою чи усуненням перешкод у цьому, іншими вимогами з приводу земельної ділянки чи розташованої на ній нерухомості, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, суди обов'язково застосовують правила про виключну підсудність (стаття 114 ЦПК).

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року у справі № 910/28083/14 залишити без задоволення

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 року у справі № 910/28083/14 залишити без змін

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко