Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.10.2016 року у справі №922/6553/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 922/6553/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Кролевець О.А., Самусенко С.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Термолайф"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у справі№ 922/6553/15 господарського суду Харківської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Термолайф"доПублічного акціонерного товариства "Сбербанк" в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; 2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; 3. Національний банк Українипровизнання недійсним частково договору та припинення зобов'язання за договоромта за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістик компані"до1. Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"; 2. Приватного акціонерного товариства "Термолайф"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; 2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; 3. Національний банк Українипровизнання недійсним договору,за участю представників: від ПрАТ "Термолайф"Левченко М.В.від ПАТ "Сбербанк" Попков П.О., Гей В.Г.від ПАТ "Промінвестбанк"Шевчук Ю.В.від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку не з'явивсявід НБУне з'явивсявід ТОВ "Менеджмент логістик компані" не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Термолайф" (далі - ПрАТ "Термолайф") звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк") в особі відділення "Харківське відділення № 3 АТ "Сбербанк Росії" про: визнання недійсним в частині договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 між ПрАТ "Термолайф" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії") (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту в сумі 30 885 442,9 дол. США; визнання припиненими зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 дол. США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012.

Також, до прийняття господарським судом рішення у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Менеджмент логістик компані" (далі - ТОВ "Менеджмент логістик компані") (третя особа із самостійними вимогами на предмет спору) на підставі ст. 26 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) звернулося з позовом до ПАТ "Сбербанк" та ПрАТ "Термолайф" у межах справи № 922/6553/15 про визнання недійсним повністю договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк").

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2016 у справі № 922/6553/15 (суддя Макаренко О.В.) первісний позов ПрАТ "Термолайф" задоволено повністю. Визнано недійсним в частині договір про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладений між ПрАТ "Термолайф" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") щодо надання кредиту у розмірі 30 885 442,9 дол. США; визнано припиненими зобов'язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 дол. США та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО від 04.09.2012. У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані" відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий, Гребенюк Н.В., Істоміна О.А.) рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 у справі № 922/6553/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог ПрАТ "Термолайф" та в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Термолайф". В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 у справі № 922/6553/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у справі № 922/6553/15, ПрАТ "Термолайф" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову, а рішення господарського суду Харківської області від 25.04.2016 у даній справі залишити в силі та без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Кролевець О.А., Самусенко С.С. прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "Термолайф" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.10.2016 о 09 год. 50 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Термолайф", який надійшов до Вищого господарського суду України 26.09.2016, ПАТ "Сбербанк" проти касаційної скарги заперечує і просить суд відмовити у її задоволенні повністю, а оскаржувану постанову залишити без змін.

11.10.2016, до початку судового засідання, через канцелярію Вищого господарського суду України від ПАТ "Сбербанк" надійшли додаткові заперечення до касаційної скарги ПрАТ "Термолайф".

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України (далі - НБУ) та ТОВ "Менеджмент логістик компані" передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

За клопотанням представника ПрАТ "Термолайф" відповідно до положень ч. 7 ст. 811 ГПК України при розгляді касаційної скарги ПрАТ "Термолайф" у справі № 922/6553/15 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні представником ПрАТ "Термолайф" заявлено усне клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги. Розглянувши зазначене клопотання, заслухавши представників учасників судового процесу, присутніх у судовому засіданні, зважаючи на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 про призначення до розгляду касаційної скарги явка представників учасників судового процесу обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувались, з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши представників ПрАТ "Термолайф", ПАТ "Сбербанк" та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"), дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.09.2012 між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування - ПАТ "Сбербанк") (Банк) та ПрАТ "Термолайф" (Позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО (далі - Кредитний договір-1), за умовами п. 1.1 якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), що надалі іменується "Кредитна лінія", надає Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) за рахунок кредитної лінії на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.5 цього Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у ст. 8 цього Договору і виконувати інші умови цього Договору.

За умовами п. 1.5 Кредитного договору-1 кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007, кредитним договором № 15-93/19-24/11 від 04.03.2011, кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-3/11 від 02.02.2011, кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2562/07 від 25.06.2007, укладеними між Позичальником (ПрАТ "Термолайф") та ПАТ "Промінвестбанк". Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним у цьому пункті Договору, а також у будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим Договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

На виконання умов Кредитного договору-1, ПАТ "Сбербанк" надало ПрАТ "Термолайф" кредит на загальну суму 30 980 000,00 дол. США, що підтверджується належним чином завіреними копіями платіжних доручень № 30926142 від 05.09.2012 на суму 7 163 274,13 дол. США, № 31130655 від 06.09.2012 на суму 2 149,02 дол. США та № 31130371 від 06.09.2012 на суму 23 816 726,05 дол. США, і вказані суми були в повному обсязі перераховані на поточний рахунок ПрАТ "Термолайф", відкритий у ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Також господарськими судами встановлено, що між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Банк) та Закритим акціонерним товариством "Термолайф" (Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-2562/07 на суму 12 633 494,04 євро (далі - Кредитний договір-2), кредитний договір № 15-93/19-2560/07 від 25.06.2007 на суму 11 900 000,00 євро (далі - Кредитний договір-3), кредитний договір № 15-93/19-24/11 від 04.03.2011 на суму 1 726 140,00 євро (далі - Кредитний договір-4) та кредитний договір невідновлювальної кредитної лінії № 15-93/19-3/11 від 02.02.2011 на суму 1 889 460,00 євро (далі - Кредитний договір-5), на виконання яких Банк надав Позичальнику кредит на зазначені суми.

Як встановили суди, залишки заборгованості ПрАТ "Термолайф" за вказаними Кредитними договорами-2, 3, 4 та 5 в сумі, еквівалентній 30 885 442,90 дол. США (на дату погашення) були погашені ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Промінвестбанк" за рахунок кредитних коштів, отриманих ПрАТ "Термолайф" від ПАТ "Сбербанк" за Кредитним договором-1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "Термолайф" зазначило, що з 30 980 000,00 дол. США кредитних коштів, що еквівалентно на дату видачі кредиту 247 623 140,00 грн., отриманих ПрАТ "Термолайф" від відповідача за Кредитним договором-1, 7 150 380,00 дол. США та 18 780 712,03 євро, що еквівалентно на дату видачі кредиту 30 885 442,90 дол. США або 246 867 345,28 грн., було спрямовано на погашення кредитних зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Промінвестбанк" за Кредитними договорами-2, 3, 4 та 5, що, на думку ПрАТ "Термолайф", є порушенням вимог законодавства України та в силу приписів ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції від 19.08.2012, що діяла на момент укладення спірного Кредитного договору-1, призводить до недійсності Кредитного договору-1, оскільки на момент його укладення ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Промінвестбанк" були пов'язаними особами. При цьому, позивач зазначив, що держава Російська Федерація опосередковано володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу та має можливість значного впливу на управління банків, зокрема, через афілійованих осіб акціонерів.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані", в обґрунтування своїх позовних вимог також зазначила про невідповідність Кредитного договору-1 приписам ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції від 19.08.2012, що діяла на момент укладення спірного договору.

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ "Термолайф" про визнання недійсним Кредитного договору-1 в частині щодо надання кредиту у сумі 30 885 42,9 дол. США, місцевий господарський суд виходив з того, що Кредитний договір-1 прямо суперечить ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на день укладення оскаржуваного договору), оскільки ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Промінвестбанк" станом на дату укладення Кредитного договору-1 були пов'язаними особами за ознакою "споріднені особи банку" відповідно до ст. 52 вказаного Закону. При цьому, за висновком суду першої інстанції, спільним опосередкованим власником істотної участі ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Промінвестбанк" була і є до цього часу держава Російська Федерація. Також, на підставі ст. 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПрАТ "Термолайф" про визнання припиненими зобов'язань ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" з повернення суми кредиту 94 557,1 дол. США та відсотків за користування ним за Кредитним договором-1, оскільки ПрАТ "Термолайф" надало докази сплати частини відсотків за Кредитним договором-1 на користь ПАТ "Сбербанк" у сумі, що значно перевищує залишок дійсної частини кредиту 94 557,1 дол. США. Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані", суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Менеджмент логістик компані" не надано будь-яких додаткових доказів порушення її прав, як третьої особи (без врахування її статусу мажоритарного акціонера ПрАТ "Термолайф"), внаслідок укладення та чинності Кредитного договору-1.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог ПрАТ "Термолайф" та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив, зокрема, з того, що позивачем не доведена пов'язаність банків у розумінні приписів ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Так, відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, яка діяла на час укладання спірного правочину (далі - Закон), банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не містять ознак, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 52 Закону, оскільки положення даного пункту пов'язують виключно банк та представників його менеджменту.

Колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими також висновки апеляційної інстанції про відсутність у даному випадку й ознак, визначених у п. 2 ч. 2 ст. 52 Закону.

При цьому апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до ст. 2 Закону (визначення термінів) істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, зазначені банки не беруть участь у статутному капіталі один одного, не є акціонерами один одного та не мають впливу один на одного.

Також, з урахуванням положень ст. 2 Закону, якою визначено, що керівники юридичної особи - це керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність ознак, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 52 Закону.

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про відсутність ознак, визначених п. 4 ч. 2 ст. 52 Закону, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 2 Закону контролером є фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

Як встановлено апеляційним господарським судом, кожен із зазначених банків не керує і не контролює власників істотної участі іншого банку.

Так, власником істотної участі ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" є ВАТ "Сбербанк Росії". Власником істотної участі ПАТ "Промінвестбанк" є Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк). Жодний з двох банків-резидентів не є контролером ВАТ "Сбербанк Росії" або ДК "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що жодний із зазначених банків не є керівником або контролером споріднених осіб другого банку.

Також з урахуванням наведеного у ст. 2 Закону визначення афілійованої особи банку (будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку) апеляційний господарський суд дійшов висновків про відсутність ознак, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 52 Закону, оскільки жодний із зазначених українських банків не є керівником або контролером афілійованих осіб іншого банку.

Оскільки зазначені банки-резиденти не є афілійованими особами один відносно одного, господарський суд апеляційний господарський суд дійшов висновків щодо відсутності й ознак, визначених п. 6 ч. 2 ст. 52 Закону.

Також апеляційний господарський суд вказав про відсутність ознак, визначених п. 7 ч. 2 ст. 52 Закону, оскільки зазначені українські банки не є спорідненими особами один одному.

При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано наведені у ст. 2 вказаного Закону визначення спорідненої особи банку (юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі) та істотної участі (пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи).

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд вірно вказав, що для висновку про спорідненість двох зазначених українських банків необхідно встановити спільних для обох банків учасників істотної участі. При цьому істотна участь передбачає як пряме, так і опосередковане володіння особою статутним капіталом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, держава Російська Федерація не є прямим володільцем статутного капіталу жодного із названих вище українських банків, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що в аспекті ознак п. 7 ч. 2 ст. 52 Закону мова може йти виключно про опосередковане володіння.

Як вказав апеляційний господарський суд, законодавство України, яке діяло на час вчинення оспорюваного правочину, не містило вичерпної дефініції опосередкованого володіння капіталом. Разом з тим, у п. 1.4 Положення про порядок подання відомостей про структуру власності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за № 1204/19942, яке було чинним на час укладання спірного правочину, визначалося, що опосередковане володіння участю в банку/юридичній особі настає, якщо особа самостійно або спільно з іншими особами (групою асоційованих осіб або групою інших осіб, пов'язаних угодою або спільними економічними інтересами, відносинами економічної та/або організаційної залежності, у тому числі двом особам, кожна з яких не має контролерів та одночасно є контролерами однієї юридичної особи (групи юридичних осіб): здійснює контроль прямого власника участі в банку/юридичній особі та/або здійснює контроль групи прямих власників банку/юридичної особи та/або здійснює контроль особи, яка здійснює контроль зазначених вище осіб та/або набуває права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку/юридичної особи за дорученням учасника (учасників) банку/юридичної особи та/або має незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку/юридичної особи чи будь-якої зазначеної вище юридичної особи та/або здійснює контроль групи осіб, яка здійснює контроль зазначених вище осіб. Цей перелік опосередкованого володіння не є вичерпним.

З урахуванням викладеного, на підставі аналізу спірних правовідносин апеляційним господарським судом встановлено, що такого суб'єкта не існує.

Відхиляючи посилання ПрАТ "Термолайф" про здійснення впливу (контролю) на обидва банки державою Російська Федерація, суд апеляційної інстанції вказав, що держава Російська Федерація ніяким чином не впливає і не може впливати на діяльність Центробанку Російської Федерації, який є власником істотної участі ВАТ "Сбербанк Росії", який, в свою чергу, є власником істотної участі ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

При цьому, апеляційним господарським судом враховано, що імперативними нормами Конституції Російської Федерації органам державної влади заборонено втручатися у діяльність Центробанку Росії, що свідчить про неможливість контролю (впливу) держави Російської Федерації на діяльність Центробанку Росії і таким чином унеможливлює опосередковане володіння держави Російської федерації капіталом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії".

Відхиляючи доводи ПрАТ "Термолайф", які ґрунтуються на участі державних посадовців Російської Федерації в діяльності Центробанку Російської Федерації (ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13.), суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до відкритих до ознайомлення біографій цих публічних осіб, зазначенні посадовці під час зайняття посад в уряді Російської Федерації не займали керівних посад в Центробанку Російської Федерації, а перебування в колегіальних або дорадчих органах Центробанку Російської Федерації не є контролем діяльності даного органу, оскільки відсутня ознака вирішального впливу.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені українські банки не є спорідненими особами.

Також, з урахуванням визначення асоційованої особи, наведеного у ст. 2 Закону (згідно з яким асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича), апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність ознак, передбачених п.п. 8 та 9 ч. 2 ст. 52 Закону, оскільки доказів наявності асоційованих осіб ПрАТ "Термолайф" не наведено, і даних про таких осіб матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегією суддів касаційної інстанції визнається обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що ПАТ "Промінвестбанк" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" не є пов'язаними особами.

Також судом апеляційної інстанції при розгляді справи враховано, що відповідно до Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 12.05.2015 за № 315 та розроблено відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України (далі - Положення), НБУ наділений правом та повноваженнями щодо прийняття рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами.

Відповідно до п. 1 глави 2 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб НБУ може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням, зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу.

Частиною 2 глави 2 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб встановлено, що рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. НБУ приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли НБУ виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для нього виникають підстави.

Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом, НБУ не визнав зазначені банки пов'язаними з державою Російська Федерація ані на час винесення рішень Комісії про позбавлення банків ліцензій, ані на час участі в даному спорі в якості третьої особи.

Більше того, банком ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" пройдена процедура встановлення учасників опосередкованої участі в порядку, передбаченому Положенням про визначення пов'язаних із банком осіб, шляхом надання такого висновку самим банком, і цей висновок не містить пов'язаності банку із державою Російська Федерація. Жодних зауважень щодо цього висновку у НБУ не виникло.

Також, при вирішенні спору судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку поданому ПрАТ "Термолайф" висновку науково-правової експертизи від 12.04.2016, здійсненому працівником Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, яким встановлена юридична пов'язаність зазначених у даному рішенні банків.

При цьому, оцінюючи вказаний висновок як доказ у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, апеляційний господарський суд врахував, що зазначений висновок є висновком спеціаліста, а не висновком експерта. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний висновок містить ряд припущень, які видані за норми права, у зв'язку з чим оцінено вказаний висновок критично.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З урахуванням викладеного, на підставі встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що ПрАТ "Термолайф" не доведена пов'язаність банків у розумінні приписів ст. 52 Закону, в силу чого підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Також, суд апеляційної інстанції вірно вказав про непослідовність рішення місцевого господарського суду, який, встановивши недійсність правочину, одночасно застосував приписи ст. 599 ЦК України у зв'язку з проведенням добровільного виконання за цим же правочином, оскільки в силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не тягне інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ "Сбербанк" заявило про застосування до позовних вимог ПрАТ "Термолайф" позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а не з підстав спливу позовної давності.

Щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ "Менеджмент логістик компані", слід зазначити таке.

Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд встановив відсутність у матеріалах справи доказів порушення спірним Кредитним договором-1 прав третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, як акціонера.

За встановлених обставин, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Менеджмент логістик компані" у зв'язку з їх необґрунтованістю.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовів ПрАТ "Термолайф" та ТОВ "Менеджмент логістик компані" у повному обсязі.

Розглянувши клопотання ПрАТ "Термолайф" про зняття з-під арешту майна, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "Термолайф" про визнання недійсним в частині Кредитного договору-1 щодо надання кредиту в розмірі 30 885 442,9 дол. США та про визнання припиненим зобов'язання ПрАТ "Термолайф" перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування (ПАТ "Сбербанк") з повернення суми кредиту 94 557,1 дол. США та відсотків за користування ним за Кредитним договором-1, в силу чого положення ст. 10571 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Щодо наданих ПрАТ "Термолайф" суду апеляційної інстанції копій рішень іноземних судів, а також рішення експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 16.09.2015, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що зазначені докази не змінюють висновків апеляційного господарського суду, оскільки рішення судів РФ не мають нормативної сили на території України, а правовідносини, які були досліджені в ході засідання експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, не ґрунтуються на положеннях ст. 52 Закону.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Термолайф" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у справі № 922/6553/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді О.А. Кролевець

С.С. Самусенко