ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 927/821/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Чернігів (далі - Підприємець),

на рішення господарського суду Чернігівської області від 31.10.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017

зі справи № 927/821/16

за позовом Підприємця

до Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Чернігів (далі - територіальне відділення АМК),

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Новицького М.З.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 30.10.2014 у справі № 02-05/06-2014 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" (далі - оспорюване рішення).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.10.2016 (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А. - головуючий, Тарасенко К.В. і Тищенко О.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і задовольнити позов. Скаргу мотивовано прийняттям зазначених судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, у тому числі Законів України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про захист економічної конкуренції", "Про автомобільний транспорт", Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про те, що попередніми судовими інстанціями всебічно та повно досліджені матеріали справи, правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, та просить скаргу залишити без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з оспорюваним рішенням:

- дії Підприємця щодо здійснення пасажирських перевезень на автобусному маршруті загального користування за напрямками Ріпки-Чернігів та Чернігів-Ріпки з порушенням вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (акти перевірок Управління Укртрансінспекції у Чернігівській області), визнано порушенням, передбаченим статтею 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції відносно ПАТ "Ріпкинське АТП 17444" шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, наділеного відповідною компетенцією (постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів названого Управління);

- відповідно до статті 21 зазначеного Закону на Підприємця накладено штраф у сумі 34 000 грн.

Копію оспорюваного рішення направлено Підприємцю 05.11.2014 і отримано ним 24.11.2014.

Оспорюване рішення оскаржувалося Підприємцем у порядку адміністративного судочинства.

Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 № К/800/14952/15: скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2015; провадження у справі за позовом Підприємця до територіального відділення АМК про визнання неправомірними дій та скасування рішення закрито; Підприємцю роз'яснено, що даний спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства. Ця постанова набрала законної сили з 26.05.2016.

Ухвалою Верховного Суду України від 12.09.2016 відмовлено в допуску до провадження справи за позовом Підприємця до територіального відділення АМК про визнання неправомірними дій та скасування рішення за заявою Підприємця про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016.

01.09.2016 Підприємець звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним оспорюваного рішення (більше ніж через три місяці після того, як йому було роз'яснено, що даний спір підлягає вирішенню господарським судом).

Підприємцем пропущено встановлений частиною першою статті 60 Законом України "Про захист економічної конкуренції" строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України; правовим наслідком цього є відмова в позові.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з відмовою у позові судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний господарський суд.

Відповідно до частина перша статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення; цей строк не може бути відновлено.

Отже, даний строк є присічним; закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України та його органів. Відповідну правову позицію викладено в пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Аналогічний правовий висновок зроблено і в постанові Верховного Суду України від 29.05.2007 № 9/205-06-5910; даний висновок відповідно до частини третьої статті 82 та частини першої статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні згаданої норми Закону України "Про захист економічної конкуренції".

З огляду на викладене та з'ясувавши, що позов у даній справі подано після спливу строку, передбаченого частиною першою статті 60 названого Закону, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

У цьому зв'язку не можуть бути прийняті й посилання скаржника на те, що "після отримання оскаржуваного рішення позивач вжив належних від нього заходів щодо судового захисту свого порушеного права, шляхом звернення до адміністративного суду з врахуванням обов'язкової на час звернення практики Верховного суду Ураїни". Як вже зазначалося, ніякі причини і обставини, пов'язані з оскарженням рішення органу Антимонопольного комітету України, не впливають на перебіг та сплив згаданого двомісячного строку оскарження, а відновлення його в разі пропуску неможливе. До того ж порядок такого оскарження визначається не "існуючою на час звернення до суду першої інстанції практикою Верховного суду України" (на що також посилається скаржник), а законодавчими приписами, у тому числі й тією ж частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яка передбачає оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України саме до господарського, а не будь-якого іншого суду. Ніхто не примушував скаржника, всупереч прямій вказівці, що міститься в даній нормі, оскаржувати рішення територіального відділення АМК до адміністративного, а не до господарського суду, - це був власний вибір самого скаржника.

Не можуть бути прийняті й доводи касаційної скарги щодо застосування у даній справі позовної давності. Остання є інститутом виключно цивільного права, і її застосування здійснюється на підставі відповідних норм Цивільного кодексу України до тих відносин, що регулюються цивільним законодавством, тоді як спірні правовідносини не належать до цивільних у розумінні статті 1 названого Кодексу. Як зазначено в тому ж пункті 2 названої постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15, встановлена Цивільним кодексом України позовна давність в оскарженні рішення Антимонопольного комітету України та його органів не застосовується. Аналогічний висновок міститься і в також згадуваній постанові Верховного Суду України від 29.05.2007 № 9/205-06-5910.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернігівської області від 31.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 зі справи № 927/821/16 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Палій