ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 922/2947/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017у справі№922/2947/16 Господарського суду Харківської областіза позовомХарківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській областідо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особаДержавний заклад освіти Центр професійно-технічної освіти №2 міста Харковапровизнання недійсним договору та зобов'язання повернення майна,за участю представників сторін:від прокуратури:Красножон О.М. - посв. №000598 від 01.08.2012;від позивача:не з'явився; від відповідача:ОСОБА_6, договір про надання правової допомоги від 07.03.2016;від третьої особи:не з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №922/2947/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Заступник прокурора Харківської області з прийнятим судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 11.04.2017 прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення. Позивач та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.07.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладений договір оренди №5791-Н, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину нежитлового приміщення кім. №106 на другому поверсі 2-х поверхових навчально-виробничих майстерень у різноповерховій (2-4) будівлі навчально-виробничого центру, інв. № 10310001, літ. "А-2-4", загальною площею 60 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Державного закладу освіти Центр професійно-технічної освіти №2 з метою виробництва взуття.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітнім, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 70%; на рахунок, визначений балансоутримувачем у розмірі 30% (п. 3.6 договору).

Також судами встановлено, що Додатковими угодами від 10.06.2015р. №1 та №2 внесені зміни до вищезазначеного договору щодо порядку внесення орендної плати, визначення вартості об'єкту оренди та продовжено строк дії договору на 2 роки 11 місяців до 21.07.2017р.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму (ст. 761 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначають істотні умови договору оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що під час укладення договору оренди сторонами узгоджені всі його істотні умови та те, що вищезазначене майно відповідно до ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передано в оренду за наявності згоди Фонду державного майна України у наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 17.06.2014 №1247-п та дозволу Міністерства освіти і науки України.

Із системного аналізу статей 61 та 63 Закону України "Про освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції із системного аналізу положень Статуту Державного закладу освіти Центра професійно-технічної освіти №2 міста Харкова встановив, що в якості додаткових джерел фінансування професійно-технічного навчального закладу передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що спірне приміщення розташоване в окремій споруді навчально-виробничих майстерень, відокремлено від навчального корпусу, не використовується навчальним закладом протягом останніх 10 років та не погіршують соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Крім того, апеляційним судом враховано, що періодично від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на адресу Державного закладу освіти Центр професійно-технічної освіти №2 міста Харкова надходить благодійна допомога, яка є доречною, оскільки фінансування бюджетними коштами є недостатнім для повноцінної діяльності закладу.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами оскаржуваного договору саме відповідач здійснює за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна, забезпечує його страхування, несе всі витрати, пов'язані з утриманням спірного майна, включаючи оплату комунальних платежів та плати за землю.

Вищий господарський суд України, на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновком останніх про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №922/2947/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №922/2947/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач