ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/15458/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Мироновська А.О. - дов. б/н від 05.07.16р.від відповідача:Шелефост Т.М. - дов. б/н від 20.12.16р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017р.у справі господарського суду№910/15458/16 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Домініон"до Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"простягнення грошових коштівВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2016р. у справі №910/15458/16 позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домініон" 1423261,82грн. - основного боргу, 170414,56грн. - інфляційних втрат, 225177,99грн. - пені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017р. у справі №910/15458/16 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АГРОХОЛДИНГ АВАНГАРД" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В; код 00851519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМІНІОН" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 22; код 38241817) 1423261,82 грн. - основного боргу, 225177,99 грн. пені, 50000 грн. витрат на правову допомогу та судового збору в розмірі 24726,59 грн. В іншій частині позову - відмовити.".

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Агрохолдинг Авангард", з прийнятими рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення і постанову в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення 1423261,82грн. основного боргу, 225177,99грн. пені, 50000,00грн. витрат на правову допомогу та судового збору в розмірі 24726,59грн. відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Залишено без розгляду клопотання Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" про зупинення виконання оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду в порядку касації, оскільки до вказаного клопотання заявником не додано доказів відкриття виконавчого провадження за наказами господарського суду міста Києва від 17.02.2017р.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 13.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Домініон" (виконавець, охоронне агентство) та Публічним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" (замовник) укладений договір №13-07-2015 про надання охоронних послуг, відповідно до умов якого охоронне агентство зобов'язується забезпечити недоторканність об'єкта охорони, що передається замовником під охорону згідно акта прийняття об'єкту під охорону (додаток 4 до договору), а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати охоронному агентству встановлену цим договором плату.

Загальна сума щомісячної плати за договором складає 255102,00грн. (п.7.3 договору).

Пунктом 7.4 договору передбачено, що оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітнім, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітнім.

Відповідно до п.7.6 договору охоронне агентство зобов'язано за перший місяць надання послуг надати замовникові акти про надання охоронних послуг до 17 числа звітного місяця та до 2 числа місяця наступного за звітнім.

Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів розглянути поданий акт та підписати його. У разі непідписання замовником акта протягом встановленого строку, такі послуги вважаються наданими належним чином.

Відповідно до додатків 4/1-4/3 до договору від 13.07.2015 (акт прийняття об'єкту під охорону), позивач передав, а відповідач прийняв під охорону будівлі та приміщення.

Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств, факт передачі об'єктів під охорону не заперечувався представниками сторін в судах обох інстанцій.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 2252918,00грн. (що підтверджується актами приймання-передачі послуг №6 від 31.01.2016р., №48 від 29.02.2016р., №106 від 31.0.3.2016р., №144 від 30.04.2016р., №162 від 31.05.2016р., №194 від 30.06.2016р., №237 від 31.07.2016р., №314 від 31.08.2016р. та №360 від 30.09.2016р.), проте відповідачем надані позивачем послуги були оплачені частково, а саме в розмірі 1954700,00грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, наявними в матеріалах справи.

Відповідач, не заперечував факт отримання послуг від позивача відповідно до умов укладеного між сторонами договору, посилався на те, що акти наданих послуг №№6, 48, 106, 144, 162 та 194 підписані не уповноваженою особою та скріплені печаткою філії відповідача, яка не є юридичною особою та не є стороною договору, а отже такі акти не можуть бути підставою для розрахунків.

Проте, такі доводи відповідача були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та відхилені останніми, оскільки договір про надання охоронних послуг підписаний між ТОВ "Домініон" та ПАТ "Птахогосподарство "Червоний прапор", в особі представника філії "Птахофабрики "Авіс" ПАТ "Птахогосподарство "Червоний прапор" Мжаванадзе В., на підставі довіреності та скріплений печаткою філії "Птахофабрики "Авіс" ПАТ "Птахогосподарство "Червоний прапор". Аналогічні підписи та печатки містяться також на додатках до договору, що є їх невід'ємними частинами.

Відповідачем вказаний договір та додатки до нього не оскаржувались, не заперечувався факт існування між підприємствами договірних відносин у сфері охоронних послуг та факт підписання договору саме Мжаванадзе В.

З актів надання послуг №№6, 48, 106, 144, 162 та 194, судами встановлено, що останні зі сторони відповідача підписані та скріплені відтиском печатки філії "Птахофабрика "Авіс" ПАТ "Птахогосподарство "Червоний прапор", як і договір та додатки до нього.

Крім того, відповідачем здійснювалась часткова оплата за надані позивачем охоронні послуги, а в платіжних дорученнях в розділі "призначення платежу" зазначено: "за послуги охорони по договору від…", без посилання на певний період, місяць чи акт, на підставі чого суди дійшли висновку, що відповідачем частково сплачувались кошти за всіма актами, що були підписані між сторонами.

Розділом 7 договору сторони визначили порядок взаєморозрахунків, а саме передбачили, що загальна сума щомісячної плати за даним договором становить 255102,00грн. в т.ч. ПДВ. Тобто сторонами було чітко визначено розмір щомісячної плати з урахуванням вартості людино/години на об'єкті охорони, а саме 17 грн./год. та одночасне перебування 20,5 охоронців на об'єкті охорони і умовами договору не ставилась оплата наданих послуг в залежність від підписання/непідписання актів надання послуг. Сторони не передбачили умовами договору таку підставу для відстрочки/звільнення від сплати замовником отриманих послуг як непідписання, нескладання, ненадання актів наданих послуг відповідачу.

За таких підстав суди дійшли висновку, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором №13-07-2015 про надання охоронних послуг від 13.07.2015р., а відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 1423261,82грн.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи вимоги законодавства та встановлені судами обставини, останні дійшли правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати наданих послуг в розмірі 1423261,82грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 225177,99грн. за несвоєчасне внесення коштів як оплати за надані позивачем охоронні послуги, то суди виходили з того, що відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 5.9 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охоронного агентства згідно договору, замовник зобов'язаний сплатити охоронному агентству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення. Затримка платежів з вини банків не підлягає штрафним санкціям і сплата пені не звільняє замовника від сплати заборгованості.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), визнали його арифметично вірним, обґрунтованим та дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 225177,99 грн.

Стосовно вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 170414,56грн., колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, скасував в цій частині рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

При цьому, судом апеляційної інстанції із наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат встановлено, що зважаючи на постійну часткову оплату відповідачем коштів за надані охоронні послуги, виконавець нараховує інфляційні втрати на певну кількість днів прострочення, а саме 1, 2, 3, 4, 5, 6, 13, 12, 19 тощо, що є періодом менше ніж місяць, як то повинно нараховуватись з урахуванням зазначених вище приписів нормативних актів, а отже таке нарахування є невірним за весь зазначений позивачем проміжок часу та виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

Також, судом апеляційної інстанції враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Натомість, за період з 11.07.2016р. по 11.08.2016р. у відповідача була прострочка зі сплати коштів за умовами договору протягом 31 дня, але за вказаний період мала місце дефляція, що також повинно враховуватись при визначені розміру інфляційних втрат.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови стягнення інфляційних втрат в розмірі 170414,56грн. в касаційному порядку не оскаржується.

Щодо часткового стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Судами встановлено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Група Адвокатів України" в особі керуючого партнера адвоката Мироновської А.О. укладений договір №01-07/1 про надання правової допомоги від 01.07.2016р. та додаткову угоду №3 до вказаного договору від 07.07.2016р.

До матеріалів справи позивачем долучений акт про надання юридичних послуг за додатковою угодою №3 згідно договору №01-07/1 про надання правової допомоги на суму 100000,00грн. та платіжне доручення №601 від 03.10.2016р. на суму 100000,00грн.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи складність справи та обсяг проведеної адвокатом роботи, докази надані стороною для підтвердження надання правової допомоги адвокатом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що понесені позивачем витрати з оплати послуг адвоката, які останній просить стягнути з відповідача, є неспіврозмірними та завищеними, а тому відносяться на позивача частково.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційний суд в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017р. у справі №910/15458/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017р. у справі №910/15458/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач