ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року Справа № 910/15466/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргу Військової частини А4465на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Чорна Л.В., Разіна Т.І.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 03.11.2016 (суддя Ярмак О.М.)у справі№ 910/15466/16 Господарського суду міста Києваза позовомВійськової частини А4465 доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення штрафу та пені у розмірі 20011,35 грн.,

за участю представників: позивачане з'явились,відповідачаОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 20011,35 грн., з яких 18790,00 грн. штрафу в розмірі 20% від вартості неякісної продукції та 1221,35 грн. пені в розмірі 0,1 % від вартості продукції, щодо якої допущено прострочення постачання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі №910/15466/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017, позов задоволено частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Військової частини А446 845,55 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено у зв'язку зі спливом спеціального строку позовної давності стосовно стягнення штрафу та пені.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 256, ч. 1 ст. 264 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували той факт, що позивач звернувся до суду ще 02.07.2016, тобто в межах строку позовної давності, з позовною заявою, яку повернуто судом без розгляду. Оскільки після отримання ухвали про повернення позовної заяви без розгляду позивач невідкладно усунув недоліки та повторно направив позов до суду, строк позовної давності, на думку заявника, ним пропущено з поважних причин. Також скаржник вважає, що дії відповідача щодо заміни товару свідчать про визнання боргу перед позивачем, а тому вважає, що строк позовної давності переривався 27.08.2015, а позов подано в межах такого строку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Позивачем надіслано до суду квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 1653,60 грн., сплата якого відстрочувалась судом до прийняття рішення у справі та заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (скаржника), примірник листа отримано судом електронним засобом зв'язку. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 02.07.2015 між Військовою частиною А4465 (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (постачальник) укладено договір купівлі-продажу приладів НВЧ спеціального призначення (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити замовнику товар, зазначений у специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору (Додаток № 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах даного договору згідно ДК 016-2010 26.11.1 (магнітрони, клістрони, трубки НВЧ та інші вакуумні лампи).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що номенклатура, асортимент, комплектність продукції, яку постачальник зобов'язується передати замовнику, зазначається у Специфікації (Додаток № 1 до Договору).

В п. 3.3 Договору вказано, що приймання продукції оформляється видатковою накладною та актом прийому-передачі (додаток № 2 до договору), який підписується представниками замовника та постачальника при прийманні продукції та затверджується командиром військової частини А4465. Належним чином оформлений акт прийому-передачі є підтвердженням приймання продукції (Додаток № 2 до Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору якість продукції, його тара та упаковка, маркування повинні відповідати вимогам ДСТУ (ГОСТів, ТУ, ISO тощо).

Умовами п. п. 3.4, 3.5 Договору визначено, що у разі виявлення замовником продукції неналежної якості, некомплектності продукції або неналежної кількості продукції постачальник за свій рахунок здійснює допоставку належної кількості та/або комплектності продукції або її заміну на продукцію належної якості протягом п'яти робочих днів з дня письмового повідомлення замовника. Продукція, яка поставлена з порушенням умов цього договору, не вважається прийнятою. Всі витрати, які при цьому виникають, несе постачальник.

На виконання умов Договору 02.07.2015 за актом прийому-передачі товару постачальник передав, а замовник прийняв товар, а саме: ГМИ 32Б1, МИ-99Н, ВИ1 50/25 на загальну суму 99950,00 грн., який оплатив постачальник.

Під час розгляду справи суди встановили, що представники позивача за наслідками перевірки поставленого товару 28.07.2016 склали акт перевірки працездатності радіолокаційних приладів НВЧ, електровакуумних приладів та комплектуючих засобів РТЗ, у якому встановлено, що магнетрон МИ-99Н № 134К-1673 та електровакуумний прилад ГМИ-32-Б1 № 07882 знаходяться в непрацездатному стані, на момент перевірки технічна документація та паспорта на вироби відсутня.

На підставі вказаного акта позивач як замовник 03.08.2016 направив на адресу відповідача (постачальника) повідомлення № 26/75/15 від 29.07.2016 про результати перевірки виробів та необхідність їх заміни.

Відповідач не заперечував отримання 06.08.2015 вказаного повідомлення, а 07.08.2016 направив відповідь про готовність замінити товар.

Судами встановлено, що заміна неякісного товару на суму 93950,00 грн. відбулась 27.08.2015, що підтверджується Актом приймання № 26/94/16 від 27.08.2015.

Відповідальність сторін в п. п. 5.1, 5.2 Договору за порушення умов договору щодо якості (комплектності) продукції встановлена у вигляді сплати постачальником замовнику штрафу у розмірі 20% від вартості неякісної (некомплектної) продукції; за порушення строків поставки продукції або її заміни відповідно до п. 2.1, 3.4 та п. 6.2 Договору - у вигляді сплати постачальником замовнику пені у розмірі 0,1% від вартості продукції, стосовно якої допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу в порядку положень Договору, оскільки відповідач прострочив поставку якісної продукції (заміну) на 13 днів.

Під час розгляду справи відповідач факт заміни товару не заперечував та стверджував, що здійснив таку заміну відповідно до положень Договору.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Питання якості товару при укладенні договорів поставки регулюється главою 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 673 ЦК встановлено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Відповідно до ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Як передбачено ч. 7 ст. 269 ГК України, у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судами встановлено, що 06.08.2015 відповідач отримав повідомлення про необхідність заміни неякісного товару від позивача.

Враховуючи умови п. 3.4 Договору, суди визначили, що строк для заміни товару розпочався з 07.08.2015 та закінчився 13.08.2015. Актом приймання №26/94/16 підтверджується поставка позивачу товару (для заміни) лише 27.08.2015.

За таких обставин відповідач допустив прострочення заміни товару в період з 14.08.2015 по 26.08.2016, що складає 13 днів.

Зважаючи на положення п. 5.1, 5.2. Договору, якими передбачені сплата постачальником замовнику штрафу за порушення умов договору щодо якості (комплектності) продукції та пені за порушення строків поставки продукції або її заміни, з огляду на те, що відповідач прострочив заміну неякісного товару, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 18790,00 грн. штрафу (20% від вартості неякісного товару) та пені в сумі 1221,35 грн. за спірний період з 14.08.2015 по 26.08.2015 (у розмірі 0,1% від вартості неякісного товару в сумі 93950,00 грн.)

В той же час під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

За положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вірно відзначено судами, з 14.08.2015 розпочалось порушення зобов'язання за Договором щодо заміни неякісного товару, а отже 14.08.2015 розпочався і перебіг строку позовної давності для стягнення штрафних санкцій.

Позовна заява направлена Військовою частиною А4465 на адресу Господарського суду міста Києва 18.08.2016, тобто з порушенням строків позовної давності.

Як роз'яснено в п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Беручи до уваги викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у зв'язку зі спливом строку позовної давності, враховуючи те, що штраф має разовий характер, та з висновком про часткове задоволення вимог про стягнення пені, оскільки нарахування пені є тривалим.

Правова позиція щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України та необхідності з'ясування питання поважності чи неповажності причин пропущення позовної давності наведена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 3-14гс14 та від 17.02.2016 у справі № 6-2471цс15.

Питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (п. 2.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями).

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник вказував, що суди дійшли помилкового висновку про неповажність причин пропуску позивачем позовної давності

Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 роз'яснено, що правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі, що за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З урахуванням положення частини четвертої ст. 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

В разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду.

Як встановлено судами, військова частина А4465 вперше звернулася до суду з позовом 02.07.2016, що підтверджено квитанцією, тобто в межах строку позовної давності. Однак через невідповідність вимогам процесуального закону суд повернув позовну заяву позивачу без розгляду (ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2016) на підставі ст. 63 ГПК України. Позивач вважає, що причини пропуску строку позовної давності є поважними, оскільки в найкоротший термін, усунувши процесуальні недоліки, військова частина повторно звернулась із даним позовом.

Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом з додержанням вимог процесуального закону лише 18.08.2016 (вказаний факт підтверджується відміткою поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява), зважаючи, що при первісному зверненні з позовом позивач допустив порушення вимог закону (п. п. 2, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України), суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для переривання перебігу позовної давності, з огляду на відсутність інших підстав, які свідчили б про те, що своєчасне пред'явлення позову було неможливим або утрудненим, а причини пропуску строку позовної давності є поважними.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині стягнення штрафу (в розмірі 20% від вартості неякісної продукції) у сумі 18790,00 грн.), оскільки строк позовної давності стосовно стягнення штрафу сплив 14.08.2016, та про часткове задоволення вимог про стягнення пені (в розмірі 0,1 % від вартості продукції, щодо якої допущено прострочення постачання) на суму 845,55 грн. за період з 18.08.2015 по 26.08.2015, а в іншій частині вимог про стягнення пені у сумі 378,80 грн. за період з 14.08.2015 по 17.08.2015 судами правомірно відмовлено у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А4465 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі №910/15466/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич