Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року Справа № 5021/694/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівПолянського А.Г., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиСумської обласної ради, м. Сумина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 рокуу справі господарського суду Сумської областіза позовомСумської обласної ради, м. СумидоВиконавчого комітету Сумської міської ради, м. Суми,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаКомунального закладу "Сумський обласний наркологічний диспансер", м. Сумиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКомунальної установи "Сумська міська поліклініка № 3", м. Сумипровизнання права власності

за участю представників

позивача: Дмитренко Н.О.,

відповідача: не з'явився,

третьої особи на стороні позивача: Валуєва В.С.,

третьої особи на стороні відповідача: Савіна Л.А.

В С Т А Н О В И В:

Сумська обласна рада звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Виконавчого комітету Сумської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: комунального закладу "Сумський обласний наркологічний диспансер" (далі за текстом - КП "Сумський обласний наркологічний диспансер") про визнання права власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43: адміністративну будівлю, 1981 року побудови, загальною площею 873,7 кв. м. (на плані позначена літерами А-І, А1-І, А2-І, А3-І, м/з, п/д), гараж, 1986 року побудови, загальною площею 123,9 кв. м. (на плані позначений літерою В-І); гараж, 1986 року побудови, загальною площею 84,3 кв. м. (на плані позначений літерою Ж-І).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 12.06.2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено комунальну установу "Сумська міська поліклініка № 3".

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.06.2013 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано відсутністю у позивача доказів підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Сумська обласна рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було подано відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Розпорядженням від 08.04.2014 року № 03-05/371 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Полянський А.Г., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи на стороні позивача просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року - скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а представник третьої особи на стороні відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" від 05.11.1991 року № 311 Міністерство охорони здоров'я України передало Сумському облвиконкому у власність майно підприємств, установ, організацій, підпорядкованих відділу охорони здоров'я Сумського облвиконкому, про що свідчить Акт передачі від 25.02.1992 року, затверджений заступником Міністра охорони здоров'я Передерієм В.Г. та заступником голови Сумського облвиконкому Мартиненком О.Д.

Згідно з п. 20 зазначеного Акту до комунальної власності Сумського облвиконкому було передано майно обласного наркологічного диспансеру, який на момент передачі і до тепер перебуває за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43.

Місцезнаходження нерухомого майна наркологічного диспансеру на момент передачі за вказаною адресою підтверджується даними бухгалтерського обліку, зокрема, інвентарними картками на будівлю: перша - заведена 24.12.1981 року централізованою бухгалтерію при Сумській обласній лікарні інвентарна картка № 3 обліку основних засобів в бюджетних установах за інвентаризаційним номером основного засобу (адмінбудівлі) 101034.

02.09.1996 року на адміністративну будівлю було заведено інвентарну картку № 1, відповідно до якої об'єкту присвоєно інвентарний номер 10310001; 02.01.2007 року на адміністративну будівлю було заведено нову інвентарну картку № 1 з тим самим номером 10310001.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації", до об'єктів нерухомості, які знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43, належать: адміністративна будівля, 1981 року побудови, загальною площею 873,7 кв. м. (на плані позначена літерами А-І, А1-І, А2-І, А3-І, м/з, п/д); гараж, 1986 року побудови, загальною площею 123,9 кв. м. (на плані позначений літерою В-І); гараж, 1986 року побудови, загальною площею 84,3 кв. м. (на плані позначений літерою Ж-І).

Сумська обласна рада, як орган уповноважений управляти майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, звернулась з заявою від 13.02.2007 року № 2/057 до міського голови м. Суми та КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно - приміщення КЗ СОР "Сумський обласний наркологічний диспансер" за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43.

Однак, у реєстрації права спільної власності листами від 02.03.2007 року № 163 та від 30.03.2007 року № 221 було відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445, яке містить вичерпний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Сумської області від 04.06.2007 року у справі № АС3/265-07 визнано право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43: адміністративну будівлю, 1981 року побудови, загальною площею 1112,1 кв. м. (на плані позначена літерами А-І, А1-І, А2-І, А3-І, м/з, п/д), гараж, 1986 року побудови, загальною площею 159,5 кв. м. (на плані позначений літерою В-І); гараж, 1986 року побудови, загальною площею 108,6 кв. м. (на плані позначений літерою Ж-І).

Право власності було зареєстровано КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" 20.08.2007 року.

Проте, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 року у справі № АС 3/265-07 постанову господарського суду Сумської області від 04.06.2007 року було скасовано, у зв`язку з чим згідно довідки КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" від 16.03.2012 року було скасовано і реєстрацію права власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Сумської обласної ради на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43.

На підставі рішення Сумської міської ради від 22.06.2011 року № 581-МР "Про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Суми", що є чинним, за територіальною громадою міста Суми зареєстровано право комунальної власності на гаражні приміщення за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 27.04.2012 року серії САЕ № 506018, Витягом від 27.04.2012 року, реєстраційний номер 36545762 про державну реєстрацію права власності.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2012 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 року по справі № 2а-1870/7959/12 в задоволенні позовних вимог Сумської обласної ради в частині скасування реєстрації права власності на гаражні приміщення, розташованих за адресою: м. Суми, вул. Куликівська, 43, за територіальною громадою міста Суми було відмовлено.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Сумська обласна рада звернулась до місцевого господарського суду з позовними вимогами до Виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі ст. ст. 316, 319, 392 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти звернення позивача саме до відповідача у встановленому законом порядку для оформлення права власності, порушення чи заперечення прав позивача відповідачем в матеріалах справи - відсутні, оскільки останній право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорював в судовому порядку та не заявляв претензій до позивача.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення земельних спорів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, належним відповідачем у справах про визнання права власності на нерухоме майно є, як правило, відповідна (сільська, селищна, міська) рада, до компетенції якої належить вирішення питань щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, а тому у даній справі саме Сумська міська рада, а не її виконавчий комітет, безпосередньо є органом, який вирішує питання у галузі земельних відносин відповідно до закону в тому числі і щодо земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт нерухомого майна.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що позивачем не було подано господарським судам доказів наявності права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться спірні об'єкти нерухомого майна, хоча надання земельної ділянки у встановленому порядку є однією з основних вимог для визнання права власності.

Також суд касаційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на безпідставність і необгрунтованість таких вимог та відсутність у позивача доказів підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Сумської обласної ради, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року у справі № 5021/694/12 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: А.Г. Полянський

О.М. Сибіга