Постанова ВГСУ від 09.01.2014 року у справі №901/1297/13

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2014 року Справа № 901/1297/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівДанилової Т.Б., Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно ,касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кандагар-тур" на постановуСевастопольського апеляційного господарського судувід10.07.13у справі№901/1297/13 Господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кандагар-тур"доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" простягнення 41302,97 грн.Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.01.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Гоголь Т.Г. - головуючого, Данилової Т.Б., Полянського А.Г.

Товариство з обмеженою відповідальністю Кандагар-тур" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" 41302,97 грн. боргу. Позивач вказував на те, що відповідач не надав йому послуги з санаторно-курортного лікування на спірну суму за договором № 194 від 12.03.12, а відтак вважав підставним її стягнення з відповідача.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.05.13 (суддя Толпиго В.І.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що заявки на надання послуг на спірну невикористану суму позивачем не направлялись; що позивач за умовами договору може отримати послуги з санаторно-курортного лікування на спірну суму в 2013 році.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 10.07.13 (судді: Плут В.М., Видашенко Т.С., Гонтар В.І.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кандагар-тур" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову і рішення у справі та задовольнити позов. Скаржник посилається на порушення господарськими судами приписів статей 525, 526, 611, 615, 629, 901, 906 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Товариство не погоджується з висновком судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірних коштів та наголошує на порушенні відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.03.12 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" - виконавцем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Кандагар-тур" - замовником було укладено договір №194 про реалізацію послуг з санаторно-курортного лікування. Предметом договору є надання виконавцем платних послуг із санаторно-курортного лікування відпочиваючих замовника у Центрі медичної реабілітації і санаторного лікування "Крим" за санаторно-курортними путівками. Відповідно до пункту 2.1 договору виконавець зобов'язався надати замовникові послуги з санаторно-курортного лікування в обсязі 1122 ліжко-днів на загальну суму 418072,38 грн. з ПДВ. Надання послуг здійснюється після перерахування замовником виконавцеві попередньої оплати. Вартість одного ліжко-дня, кількість ліжко-днів, графіки оплат, категорії номерів у корпусах визначені в додатках №1-2 до договору. Виконавець зобов'язався вчасно надавати замовникові за його заявкою бланки путівок відповідно до графіків заїздів (пункт 2.1.3 договору). Згідно з пунктом 2.2.1 договору замовник зобов'язався після отримання повної передоплати направляти на санаторно-курортне лікування і відпочинок своїх відпочиваючих з оформленими путівками та іншими документами, зазначеними в путівці, завіреній печатками виконавця і замовника. Разом з тим, пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що вартість оплачених та невикористаних ліжко-днів не повертається замовникові, він зобов'язаний використовувати суму за ці ліжко-дні в інші місяці за узгодженням з виконавцем або в міжсезоння (до 15.05.13) або як "дорослі на додатковому місці" або "дитячі", тобто, на альтернативних умовах. В цьому разі виконавець реалізує замовникові путівки на санаторно-курортне лікування за ціною "стійки", але не нижче собівартості путівки встановленої Міністерством оборони України. Замовник несе персональну фінансову відповідальність за своєчасне одержання послуг відповідно до графіка заїздів і передплат. Послуги з санаторно-курортного лікування, оплачені, але не отримані до 15.05.13, ставляться на витрати замовника. Договір діє до 31.12.12 та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього строку не буде заявлено однією зі сторін про відмову від даного договору або його перегляд (пункт 6.1 договору). Господарськими судами в процесі розгляду спору було установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач на виконання умов спірного договору перерахував відповідачеві 350000 грн. в якості попередньої оплати за послуги з санаторно-курортного лікування. Відповідач на підставі заявок позивача упродовж 2012 року надав останньому бланки путівок на суму 308697,03 грн. Установили суди і те, що заявки на суму 41302,97 грн. позивачем не подавалися та ним не було використано ліжко-дні на цю суму (як то передбачено спірним договором). При цьому, як було установлено, відповідач пропонував позивачу скористатися оплаченими послугами з санаторно-курортного лікування до 15.05.13 у спірній сумі у відповідності до пункту 3.1 договору. Суди також установили, що дію договору від 12.03.12 було продовжено на 2013 рік. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Кандагар-тур" про стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" 41302,97 грн. боргу. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цих вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умов (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, і це установлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач на виконання умов спірного договору перерахував відповідачеві 350000 грн. передоплати за послуги з санаторно-курортного лікування. Установили господарські суди і те, що відповідач на підставі та в межах поданих позивачем заявок надав останньому бланки путівок на суму 308697,03 грн.; що заявки на суму 41302,97 грн. позивачем не подавалися; що дію спірного договору було продовжено до 31.12.13. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують встановленого судами; їм усім надавалася оцінка судом апеляційної інстанції; та вони стосуються переоцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги.