Історія справи

Постанова ВГСУ від 08.11.2016 року у справі №914/1273/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 914/1273/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідача Брацкова О.С. - дов. від 27.04.2016 р. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "ОККО-Нафтопродукт" на постановувід 29.08.2016 Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 914/1273/16 Господарського суду Львівської області за позовомПриватного підприємства "ГРОНО"

до Приватного підприємства "ОККО-Нафтопродукт" простягнення 80553,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ПП "ГРОНО" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ПП "ОККО-Нафтопродукт" про стягнення 41053,56 грн. боргу, 37256,38 грн. інфляційних втрат, 2223,46 грн. - 3% річних на підставі статей 525, 526, 610, 611, 612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів №0/2-1/12/375 від 24.10.2012 р.

Позивач посилався на порушення відповідачем умов спірного договору в частині повного та вчасного проведення розрахунків за отриманий товар, що вважав підставою для стягнення з відповідача спірних сум боргу, інфляційних втрат і 3% річних.

Відповідач у відзиві на позов просив позов задовольнити частково, на суму 10711,22 грн. та при цьому вказував на те, що ним було перераховано в якості оплати за товар за спірним договором 67320,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №0000672704 від 14.01.2013 р. на суму 5541,24 грн., №0000687816 від 13.02.2013 р. на суму 12459,65 грн., №0000859045 від 13.12.2013 р. на суму 1788,29 грн., №0000878274 від 14.01.2014 р. на суму 17188,66 грн., №0000912467 від 14.03.2014 р. на суму 30342,34 грн., а отже його борг становить лише 10711,22 грн.

У поясненнях до позову позивач вказував на те, що ще в січні 2014 р. повідомляв відповідача електронною поштою про закриття розрахункового рахунку в ПАТ "Банк ФОРУМ" та про відкриття рахунку в Банк АТ "Дельта Банк", і такі електронні листи були отримані відповідачем.

Пороте, не зважаючи на це, 14.03.2014 р. відповідач платіжним дорученням №0000912467 перерахував на закритий, неіснуючий рахунок позивача у ПАТ "Банк ФОРУМ" 30342,34 грн.

Відповідач у поясненнях по справі, зокрема, вказував на те, що ним 16.06.2016 р. було перераховано на рахунок позивача ще 10711,22 грн., і це підтверджується платіжним дорученням №0001365099 від 16.06.2016 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.07.2016 р. (суддя Кидисюк Р.А.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41053,56 грн. боргу, 37256,38 грн. інфляційних втрат, 2223,46 грн. -3 % річних.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов спірного договору в частині повної і своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Суд також дійшов висновку про те, що відповідач був обізнаний про зміну реквізитів банку позивача та вказав про те, що кошти в сумі 30342,34 грн. були перераховані на закритий рахунок позивача.

За апеляційною скаргою ПП "ОККО-Нафтопродукт" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Марко Р.І., Костів Т.С., Малех І.Б.), переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.08.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПП "ОККО-Нафтопродукт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2016 р. і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 р. скасувати та прийнято нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 5, 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", статей 32, 34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує на те, що він не отримував електронною поштою лист позивача про зміну банківських реквізитів і про таку зміну він дізнався лише 20.08.2014 р. після отримання претензії від позивача, тобто вже після перерахування коштів в сумі 30342,34 грн. за платіжним дорученням №0000912467 від 14.03.2014 р.

При цьому, на його думку, надані позивачем копії електронного листування не є належними доказами в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник також наголошує на тому, що сторони в спірному договорі не узгоджували електронних адрес для листування, обов'язковості електронного підпису листів тощо.

Крім того, він посилається на те, що кошти в сумі 10711,22 грн. відповідачем були сплачені на рахунок позивача, при цьому доказів повернення таких коштів чи їх неприйняття позивачем суду не надано.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 24.10.2012 р. між ПП "ГРОНО" - продавцем та ПП "ОККО-Нафтопродукт" - покупцем був укладений договір купівлі-продажу товарів №0/2-1-12/375 (з додатками), за умовами якого продавець зобов'язався передавати товар (продукцію) у власність покупця відповідно до його письмового замовлення (замовлень), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати продукцію на умовах, зазначених у цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.3 договору датою поставки (передачі у власність) продукції і переходу права власності на неї (та усіх ризиків, пов'язаних з ним) від продавця до покупця вважається дата фактичного отримання покупцем (його уповноваженим представником) продукції в складських приміщеннях чи в іншому вказаному покупцем (його уповноваженим представником) місці, що підтверджується підписами уповноважених представників покупця та продавця у видатковій накладній. Факт передачі у власність (поставки) продукції підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

Оплата за договором за поставлену продукцію здійснюється покупцем згідно з цінами на продукцію, вказаними у видаткових накладних після реалізації продукції покупцем третім особам з періодичністю 1 раз в місяць до 15 календарного числа кожного місяця за продукцію, реалізовану протягом попереднього місяця третім особам (пункт 3.5 договору).

У пункті 2.17 договору сторони обумовили, що продавець зобов'язаний за власний рахунок здійснити повернення (заміну) продукції, яка протягом 60 календарних днів з моменту її передачі у власність (поставки) покупцеві не реалізовується у роздрібних точках покупця. Таке повернення (заміна) здійснюється упродовж 10 календарних днів з моменту надіслання покупцем продавцеві відповідного письмового повідомлення.

Згідно з пунктом 4.1 договору продавець має право вимагати від покупця оплати фактично поставленої (переданої у власність) продукції в порядку та на умовах, визначених договором.

Покупець зобов'язаний оплачувати фактично поставлену (передану у власність) продукцію у відповідності до умов договору (пункт 4.4).

Відповідно до пункту 8.1 продавець зобов'язувався здійснювати передачу у власність (поставку) продукції покупцеві на умовах цього договору з моменту його укладення (підписання) та до 31 березня 2013 року (загальний строк поставок). У випадку, якщо протягом 30 календарних днів до моменту закінчення (спливу) строку (загального строку поставок), передбаченого цим пунктом жодна зі сторін письмово не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично проторговується (продовжується) ще на 1 рік.

Відповідно до пункту 8.5 договору закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну із сторін від відповідальності за його невиконання або неналежне виконання, яке мало місце під час його дії.

Крім того, сторони у пункті 9.4 договору погодили, що у разі зміни своїх юридичних адрес, банківських та інших реквізитів, початку процедури реорганізації чи ліквідації вони повідомляють одна одну в п'ятиденний строк з моменту настання відповідної події.

При цьому згідно з пунктом 10.1 договору всі повідомлення за договором можуть направлятися однією стороною іншій кур'єром, рекомендованим листом або іншим зареєстрованим поштовим відправленням та/або за допомогою факсимільного чи електронного зв'язку.

У пункті 11 договору визначені реквізити сторін договору (найменування сторін, їх адреси, банківські реквізити), зокрема, зазначено, такі банківські реквізити продавця - ПП "ГРОНО": п/р 26002300184198, ПАТ "БАНК ФОРУМ", МФО 322948, код ЄДРПОУ 31943559, ІПН 319435503084.

Суди встановили, що позивач в повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання та поставив відповідачеві замовлену продукцію на загальну суму 226019,04 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 301 від 28 листопада 2012 р. на суму 4 829 грн. 76 коп.; № 302 від 28 листопада 2012 р. на суму 23 045 грн. 76 коп.; № 389 від 28 листопада 2012 р. на суму 48 863 грн.00 коп.; № 390 від 28 листопада 2012 р. на суму 48 863 грн.00 коп.; № 391 від 28 листопада 2012 р. на суму 20 124 грн.00 коп.; № 392 від 28 листопада 2012 р. на суму 20 124 грн.00 коп.; № 318 від 12 грудня 2013 р. на суму 10 576 грн. 92 коп.; № 319 від 13 грудня 2013 р. на суму 53 589 грн. 60 коп.

Суди також встановили, що відповідач за отриману продукцію розрахувався лише частково, крім того, окрему нереалізовану продукцію він повертав позивачеві.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач електронною поштою (електронні листи від 16.01.2014 р. та 17.01.2014 р.) та претензіями від 18.08.2014 р., 10.08.2015 р. неодноразово повідомляв відповідача про зміну банківських реквізитів і закриття рахунку п/р 26002300184198 в ПАТ "БАНК ФОРУМ", вказавши відповідний розрахунковий рахунок в Банк ПАТ "Ідея Банк".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ПП "ГРОНО" про стягнення з ПП "ОККО-Нафтопродукт" 41053,56 грн. боргу, 37256,38 грн. інфляційних втрат, 2223,46 грн. - 3% річних на підставі статей 525, 526, 610, 611, 612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів №0/2-1/12/375 від 24.10.2012 р. щодо повного і вчасного проведення розрахунків за отриману продукцію.

Отже, спір між сторонами стосується виконання умов договору купівлі-продажу, а відтак до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо фактичного виконання обома сторонами умов договору (поставка товару, проведення розрахунків за нього), аналіз документів, поданих на підтвердження виконання такого договору.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнили їх.

Проте, такі висновки господарських судів колегією суддів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин справи, з ненаданням оцінки зібраним у справі доказам та доводам, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до приписів статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 названого Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 названого Кодексу).

Разом з тим, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача спірні суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів №0/2-1/12/375 від 24.10.2012 р. щодо повного і вчасного проведення розрахунків за отриману продукцію.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, у заявленій до стягнення сумі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, зокрема, про те, що 14.03.2014 р. за платіжним дорученням №0000912467 відповідач перерахував 30342,34 грн. боргу на закритий (неіснуючий) рахунок позивача в ПАТ "БАНК ФОРУМ", хоча про зміну банківських реквізитів відповідач був повідомлений позивачем в порядку, визначеному спірним договором, у зв'язку з чим (і з цим погоджується колегія суддів) суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули вказану суму боргу з відповідача.

Разом з тим, мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на те, що він оплатив вартість отриманої від позивача продукції та, окрім іншого, посилався на платіжне доручення №0001365099 від 16.06.2016 р. на суму 10711,22 грн.

Втім, обмежившись посиланням на порушення відповідачем умов спірного договору купівлі-продажу і неповне та невчасне проведення ним розрахунків за отриманий товар, місцевий господарський суд, належним чином не дослідив та не перевірив розрахунок заявлених до стягнення сум, підстави їх нарахування.

Наведене не було належно досліджено та з'ясовано і судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач упродовж всього розгляду спору наголошував, зокрема, на тому, що ним було сплачено на рахунок позивача в якості оплати за спірний товар 10711,22 грн. згідно з платіжним дорученням №0001365099 від 16.06.2016 р.; що зазначені кошти не поверталися на рахунок відповідача (а.с. 74-76, 103-105).

Проте, вказані доводи не були досліджені та перевірені місцевим господарським судом, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та не наведено в порушення пункту 3 статті 84 Господарського процесуального кодексу України доводів, за якими ці докази були відхилені судом.

Водночас, ухвалюючи постанову у справі, суд апеляційної інстанції в порушення пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, невмотивовано, ґрунтуючись на припущеннях, відхилив довід відповідача про перерахування ним коштів позивачу за платіжним дорученням від 16.06.2016 р.

Проте, за приписами процесуального законодавства встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. При цьому, справи в апеляційній інстанції переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ названого Господарського процесуального кодексу України (стаття 99 цього кодексу).

Разом з цим, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вимог вказаних норм Господарського процесуального кодексу України не виконав, від повторного розгляду справи фактично ухилився (як і місцевий суд), не дослідив усіх необхідних для вирішення спору обставин.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому судові рішення визнаються такими, що прийняті за не з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, надавши, при цьому, оцінку усім доказам у справі та доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, і відповідно до встановленого, застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 р. у справі № 914/1273/16 та рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач