08.09.2017
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Постанова ВГСУ від 06.09.2017 року у справі №910/20853/16

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 910/20853/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКовтонюк Л.В.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників сторін: від позивачаКошелєвої М.О.,від відповідача 2Теслі А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу"на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 рокуу справі№ 910/20853/16 Господарського суду міста Києваза позовомУправління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністраціїдо1. Гімназії "Київська Русь" Дарницького району м. Києва; 2. Громадської організації "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дарницької районної в місті Києві державної адміністраціїпро визнання договору недійснимВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - Управління освіти, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Гімназії "Київська Русь" Дарницького району м. Києва (надалі - Гімназія "Київська Русь", відповідач 1) та Громадської організації "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу" (надалі - ГО "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу", відповідач 2), в якому просить визнати недійсним договір про співробітництво № б/н (строк дії з 10.08.2014 рук по 10.08.2014 року), посилаючись на те, що цей договір укладений з порушенням ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (далі - Положення), п. 5.3 статуту Гімназії "Київська Русь", оскільки за його умовами надано дозвіл на користування спортивним майданчиком загальноосвітнього закладу без згоди власника або уповноваженого органу.

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на:

- рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 755/6783/16-ц, яким за позовом ОСОБА_6 до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасовано наказ про звільнення ОСОБА_6 та поновлено її на роботі, оскільки було встановлено, що укладений директором ОСОБА_6 він імені навчального закладу договір про співробітництво з ГО "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу" не є договором оренди та за вказаним договором жодне майно не передавалось ні в оренду ні в безоплатне користування (позичку);

- укладання 13.09.2016 року між відповідача угоди про розірвання договору про співробітництво у зв'язку з тим, що 01.09.2016 року за погодженням з Управління освіти Гімназія "Київська Русь" підписасала угоду № 23 з Комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою № 22 "Олімп", яка в свою чергу уклала угоду з ГО "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу" про спільне проведення спортивно-масових заходів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року (суддя Чебикіна С.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Суліма В.В., суддів: Гончарова С.А., Майданевича А.Г.), рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі представник ГО "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу" просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення вимог ст. ст. 180, 181, 283, 284 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст.ст. 3, 638, 759, 792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), а також неврахування вимог Закону України "Про освіту" та Закону України "Про фізичну культуру".

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до п. 5.3 статуту Гімназії "Київська Русь", затвердженого розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 122 від 12.03.2014 року, навчальний заклад має право виключно за згодою власника (територіальної громади міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада) або уповноваженого ним органу надавати в оренду або безоплатне користування нерухоме майно, обладнання, інвентар та інші цінності.

Предметом спору у цій справі є недійсність договору про співпрацю (надалі - договір), що укладений між відповідачами на строк з 10.08.2014 року по 10.08.2019 рік, за умовами якого сторони, зокрема, погодили, що Гімназія "Київська Русь" зобов'язана надати вільний доступ та можливість користування спортивним майданчиком для проведення тренувань та спортивних змагань ГО КБСФ; право використання спортивним майданчиком надається на безоплатній основі (п. 2.3 договору).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог 203, 215 ЦК України є підставами для визнання недійсним спірного договору. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.06.2016 року у справі № 755/6783/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 16.08.2016 року, встановлено, що спірний договір не є договором оренди, за цим договором жодне майно не передавалось ні в оренду, ні в безоплатне користування (позичку), а також встановлено факт вільного доступу мешканців району до спортивного майданчику школи та відсутність законодавчо визначених підстав для обмеження такого доступу, що в силу ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді цієї справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, п. 2.1. Положення, п.п. 3.47, 5.5 посадової інструкції директора Гімназії "Київська Русь", дійшов висновку, що оспорюваний договір слід визнати недійсним, оскільки при його укладанні директор Гімназії "Київська Русь" вийшла за межі своєї компетенції і не мала права розпоряджається майном гімназії без дозволу уповноваженого власником органу. При цьому апеляційний господарський суд вказав, що посилання суду першої інстанції на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 755/6783/16-ц, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.08.2016 року, не береться до уваги, оскільки було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 07.06.2017 року.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 1 цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Установивши, що оспорюваний договір, який передбачає, що право відповідачу користування спортивним майданчиком надається на безоплатній основі для проведення тренувань та спортивних змагань, укладений без згоди уповноваженого органу власника цього майна, що прямо суперечить п. 5.3 статуту Гімназії "Київська Русь" і порушує права позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, для визнання договору недійсними. Суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, ухвалив помилкове рішення внаслідок неправильного застосування норм ч. 3 ст. 35 ГПК України. Оскільки, жодна із сторін у справі, що розглядається, не була стороною у справі № 755/6783/16-ц, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, не мають преюдиційне значення. Відтак, сторони мають право оспорювати обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 755/6783/16-ц. У такому випадку місцевий господарський суд повинен був самостійно надати оцінку обставинам справи та ухвалювати рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 180, 181, 283, 284 ГК України, ст.ст. 3, 638, 759, 792 ЦК України, оскільки неправильно визначено правову природу оспорюваного договору як договору оренди, Вищий господарський суд України виходить з того, що обставини щодо виду договору не мають істотне значення для правильного вирішення спору у цій справі, оскільки у п. 5.3 статуту Гімназії "Київська Русь" передбачено, що навчальний заклад не має право укладати договори без згоди власника (територіальної громади міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада) або уповноваженого ним органу як договори оренди, так і договори безоплатного користування нерухомим майном, обладнанням, інвентарем та інші цінностями. У цьому випадку за умовами оспорюваного договору відповідач 2 набув право безоплатного користування спортивним майданчиком навчального закладу протягом 5 років, і такий договір не був погоджений власником цього майна, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України є достатньою підставою для визнання договору недійсним за позовом Управління освіти, за яким закріплено на праві оперативного управління об'єкт "Загальносвітня школа на 33 класи на ділянці № 12 по вул. Б. Гмирі, 2В у Дарницькому районі міста Києва", загальною площею 17937,7 кв.м.

Посилання заявника на те, що апеляційним господарським судом не було враховано, що на дату подання позову договір про співробітництво вже припинив свою дію, що підтверджується угодою про його розірвання від 13.09.2016 року, то суд касаційної інстанції враховує, що за ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення, а відповідно до ч. 3 ст. 653 цього Кодексу у разі зміни або розірванні договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. У п. 2 угоди передбачено, що зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання чинності цією угодою. При цьому, відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин створює юридичні наслідки, що пов'язані з його недійсністю, зокрема: за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування. Окрім того, вчинення недійсного правочину може призвести до заподіяння збитків та моральної шкоди другій стороні або третій особі, які підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України). Отже, розірвання договору, що оскаржується, жодним чином не впливає на вирішення спору про визнання цього договору недійсним у судовому порядку, і не може бути підставою для припинення провадження, оскільки такі дії сторін не свідчать про припинення існування предмета спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване, правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Отже, беручи до уваги те, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою, і ним не допущено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до ч. 2 ст. 11110 ГПК України, а окремі помилки суду апеляційної інстанції не призвели до неправильного вирішення спору по суті, Вищий господарський суд України залишає без змін прийняту у справі постанову апеляційної інстанції, але з урахуванням мотивів та підстав, викладених у цій постанові.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Громадської організації "Київська міська та обласна федерація "Бейсболу і Софтболу" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 року - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Ковтонюк Л.В.СуддяНєсвєтова Н.М.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: