Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.06.2025 року у справі №754/11506/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 754/11506/21

провадження № 51-815 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100030001525, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 146 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за:

- ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн;

- ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього відповідні обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено цивільний позов, питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.

За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 06 червня 2021 року, приблизно о 21 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_3, на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_9 , маючи злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення до житла потерпілої, а саме квартири НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, шляхом розбиття вікна балконного приміщення, незаконно проник до вищевказаної квартири.

Крім того, ОСОБА_8 , цього ж дня, приблизно о 21:20 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у приміщенні зазначеної вище квартири, на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_9 , маючи умисел, направлений на незаконне позбавлення волі останньої, діючи протиправно, всупереч волі потерпілої, ігноруючи її волю до спротиву, шляхом унеможливлення здійснення рухів нею, застосувавши предмет, ззовні схожий на ніж, приставив до шиї потерпілої, тобто способом небезпечним для життя та здоров`я, що супроводжувалось погрозливими висловлюваннями в її бік, незаконно позбавив ОСОБА_9 можливості вільно покинути зазначене місце перебування, обмеживши тим самим свободу її пересування.

Своїми протиправними діями ОСОБА_8 незаконно позбавив волі ОСОБА_9 , фактично утримуючи її у місці, де остання не бажала знаходитись, та внаслідок незаконних дій ОСОБА_8 потерпіла вимушена була перебувати до 00:50 год 07 червня 2021 року, до моменту його виявлення та надання допомоги працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м`якості. Вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає положенням статей 370 419 КПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виклав належних, на думку прокурора, мотивів прийнятого рішення, в ухвалі не навів переконливих аргументів та належним чином не врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, що призвело до неправильного, на його думку, застосування ст. 75 КК України. Стверджує, що апеляційний суд не звільнив ОСОБА_8 на підставі ч. 5 ст. 74 КК України від покарання за кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 162 КК України, попри сплив трирічного строку, визначеного положеннями ст. 49 КК України.

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду підтримала подану касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 з призначенням нового розгляду у вказаному суді.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора. Вважав, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та вмотивованою. Однак зазначив про можливість звільнення ОСОБА_8 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 162 КК України на підставі положень статей 49 74 КК України.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Винуватість ОСОБА_8 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 1 ст. 162 та ч. 2 ст. 146 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Викладені в касаційній скарзі прокурора доводи, за їх змістом, зводяться до тверджень про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, в свою чергу, призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м`якості та наявність підстав для звільнення засудженого від покарання за ч. 1 ст. 162 КК України на підставі положень статей 49 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_8 покарання було враховано ступінь тяжкості вчинених останнім кримінальних правопорушень, дані про особу винуватого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, з урахуванням всього наведеного, прийнято рішення про призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі в максимальних межах санкцій статей, за які його засуджено, та на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, констатував, що призначаючи засудженому покарання за сукупністю злочинів, суд першої інстанції правильно призначив остаточне покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру покарання, є непереконливими.

Зважаючи ж на враховані судом обставини, насамперед, з огляду на конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх характер, тяжкість і незворотність наслідків, спосіб посягання та наявність кваліфікуючих ознак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Разом з тим, у своїй касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на момент постановлення ухвали закінчився строки давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, а тому необхідно було б звільнити засудженого від призначеного покарання за ч. 1 ст. 162 КК України.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Положеннями ч. 5 ст. 74 КК України встановлено, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

З огляду на зміст положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, є кримінальним проступком за який передбачено покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, ОСОБА_8 вчинив 06 червня 2021 року.

Таким чином, на час постановлення ухвали апеляційного суду (03 грудня 2024 року) минуло понад 3 роки.

Однак, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора на вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не застосував до ОСОБА_8 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України (звільнення від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності), що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на компетенцію суду касаційної інстанції, передбачену положеннями статей 436-437 КПК України щодо можливості зміни судових рішень судів попередніх інстанцій, а також з огляду на характер допущеного судом апеляційної інстанції порушення, суд касаційної інстанції у даному конкретному кримінальному провадженні має процесуальну можливість ухвалити остаточне рішення.

Оскільки ОСОБА_8 у судове засідання не з`явився, клопотань про свою обов`язкову участь не подавав, думку щодо реалізації його права на звільнення від кримінальної відповідальності у жоден із доступних процесуальних способів не висловив, то колегія суддів вважає за можливе у даному кримінальному провадженні прийняти рішення про звільнення засудженого від призначеного за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у зв`язку із закінченням строків давності, тобто застосувати положення п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

При цьому, з огляду на таке прийняте рішення, у цьому кримінальному провадженні також відсутні правові підстави для подальшого застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України, тому відповідне посилання підлягає виключенню як з вироку суду першої інстанції, так і з ухвали апеляційного суду.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у кримінальному провадженні в суді апеляційного інстанції, задовольнити частково.

В порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 змінити.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Виключити із вироку Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року та ухвали Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року посилання на призначення ОСОБА_8 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3