Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 907/136/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу Воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області на постановувід 27.07.2015 Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 907/136/15 господарського суду Закарпатської області про банкрутстводержавного підприємства "Солотвинський солерудник", смт. Солотвино Закарпатської областірозпорядник майнаШимчишин І.С., м. Львівза участюМіністерства аграрної політики та продовольства України в судовому засіданні взяв участь представник

Міністерства аграрної політики та продовольства УкраїниКоваленко Н.П., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.04.2015 (суддя Ремецькі О.Ф.) за заявою Воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі - ініціюючий кредитор) порушено провадження у справі № 907/136/15 про банкрутство державного підприємства "Солотвинський солерудник" (далі - ДП "Солотвинський солерудник", боржник) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-V, далі - Закон про банкрутство); визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 559 442,72 грн.; призначено розпорядника майна та інше. Суд першої інстанції виходив із наявності усіх визначених чинним законодавством підстав для порушення провадження у справі про банкрутство.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 (судді Мирутенко О.Л. - головуючий, Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) задоволено апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України. Вказану ухвалу скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено ініціюючому кредитору в порушенні провадження у справі про банкрутства боржника на підставі абз. 2 ч. 7 ст. 16 Закону про банкрутство. Постанова мотивована тим, що перебування боржника в процедурі ліквідації за рішенням власника унеможливлює порушення щодо нього справи про банкрутство на загальних підставах за ініціативою кредитора. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що у такому випадку боржником може бути ініційовано виключно процедуру банкрутства за спеціальною процедурою, передбаченою ст. 95 Закону про банкрутство.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, зокрема ст. ст. 10, 11, 95 Закону про банкрутство. Скаржник зазначає про відсутність законодавчої заборони на порушення за заявою кредитора справи про банкрутство боржника, який ліквідується власником.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 16 Закону про банкрутство завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності правових підстав для порушення справи про банкрутство. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.

Підставою для порушення провадження у справі про банкрутство є встановлення факту неплатоспроможності боржника. Частиною 3 статті 10 Закону про банкрутство чітко встановлені ознаки неплатоспроможності боржника, а саме: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зазначена стаття також встановлює критерії, що підтверджують безспірний характер вимог кредитора, а саме: безспірними є грошові вимоги, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

При цьому частина 1 статті 15 Закону про банкрутство в якості однієї з підстав для повернення без розгляду заяви про порушення справи про банкрутство передбачає не подання заявником-кредитором доказів неспроможності боржника виконати грошові зобов'язання перед кредиторами в розмірі, визначеному ч. 3 ст. 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, системний аналіз ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 15 Закону про банкрутство свідчить, що за загальним правилом правовими підставами для порушення справи про банкрутство є наявність у ініціюючого кредитора безспірних грошових вимог до боржника, які сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.06.2010 у справі № 7/58-2010 з боржника на користь ініціюючого кредитора стягнуто заборгованість за гірничорятувальне обслуговування на загальну суму 831 890,72 грн. Окрім цього, ініціюючим кредитором також вказано про наявність іншої заборгованості боржника в сумі 95 065 грн., яка виникла після прийняття згаданого судового рішення.

На примусове виконання судового рішення у справі № 7/58-2010 постановою державної виконавчої служби від 14.09.2010 відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з боржника 831 890,72 грн. Під час здійснення виконавчого провадження заборгованість боржника була частково погашена та склала 599 442,72 грн.

Сукупний строк перебування наказу господарського суду у справі №7/58-2010 на стадії виконавчого провадження становить більше трьох місяців.

Отже, судом першої інстанції правильно визначено, що грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 599 442,72 грн. основного боргу є безспірними, не задоволені боржником протягом більше трьох місяців у виконавчому провадженні та перевищують 300 мінімальних заробітних плат. У зв'язку з чим такі вимоги відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство є підставою для порушення справи про банкрутство.

Що стосується решти заявлених ініціюючим кредитором грошових вимог до боржника в розмірі 95 065 грн., то такі вимоги не є безспірними у розумінні ст. 10 Закону про банкрутство, а тому не можуть бути предметом розгляду та визнання у підготовчому засіданні. Проте ініціюючий кредитор не позбавлений права заявити зазначені вимоги вже після порушення провадження у справі про банкрутство у порядку ст. 23 Закону про банкрутство.

Разом з тим, органом, уповноваженим управляти майном боржника - Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідно до наказу від 04.07.2013 № 412 прийнято рішення про припинення ДП "Солотвинський солерудник" шляхом ліквідації.

Однак посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на обставину перебування боржника в процедурі ліквідації за рішенням власника є необгрунтованими, оскільки положення Закону про банкрутство, зокрема, статей 14, 15, 16 цього Закону, не містять такої підстави для відмови в порушенні провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора. У зв'язку з чим сама по собі така обставина не є перешкодою для порушення провадження у справі про банкрутство боржника на загальних підставах у разі відповідності заяви кредитора вимогам Закону про банкрутство.

Більше того, судами встановлено, що боржник - ДП "Солотвинський солерудник" є підприємством зі 100% часткою державної власності та згідно з Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" включений до відповідного переліку. Зазначена обставина в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство унеможливлює застосування до боржника процедур санації чи ліквідації до виключення його у встановленому порядку з переліку таких об'єктів. Встановлена заборона є загальною, а отже розповсюджується і на ліквідаційну процедуру в порядку ст. 95 Закону про банкрутство. Отже, щодо боржника можливо застосування лише процедур розпорядження майном або мирової угоди.

За таких умов висновок суду апеляційної інстанції про неможливість порушення щодо боржника справи про банкрутство за заявою кредитора виключно у зв'язку з перебуванням першого у процедурі ліквідації за рішенням власника є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а законна та обґрунтована ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1, 10, 15, 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 у справі № 907/136/15 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 17.04.2015 у справі № 07/136/15 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді О.Є. Короткевич С.В. Куровський