Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 910/16169/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 30.09.2014у справі№910/16169/14 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"доПриватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"про стягнення сумив судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Хитрова Л.В.; - відповідача повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням секретаря першої судової палати від 03.02.2015 №02-05/27 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - відповідач) про стягнення 7 005,78 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №910/16169/14 (суддя: Полякова К.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 (судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І., Новіков М.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 08.10.2007 між позивачем, як страховиком, та Піддубною Анжелікою Володимирівною, як страхувальником, було укладено договір страхування наземного транспорту №К2U4АU00057066, за умовами якого (п.п.4.2, 5.1) страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, а страхувальник зобов'язується своєчасно оплачувати страхові платежі та виконувати інші умови правил страхування. Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наступним транспортним засобом: марка і модель - Chevrolet Lacetti NA48B, рік випуску - 2007, реєстр.номер - АІ1299ВМ, дійсна вартість - 93 714 грн., страхова сума - 93 714 грн.; тариф - 5%, страхова премія - 4 685,7 грн., номер кузову - KL1NA48BE7K716.

У пункті 7 договору наведено перелік страхових випадків, згідно з п.7.1.1. якого до страхових випадків віднесено ДТП - пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП за його участю. Безумовна франшиза при цьому страховому випадку встановлена на рівні 0,5%.

24.10.2010 у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки "Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ) під керуванням Піддубного А.І. та автомобіля марки "Mercedes" (державний номер АА4054ВМ), яким керував Романьок В.М.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2010 у справі №3-6385/10 ДТП сталася в результаті порушення водієм Романьок В.М. вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки "Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ), який був застрахований позивачем на підставі договору страхування наземного транспорту №К2U4АU00057066 від 08.10.2007.

25.10.2010 страхувальник звернувся до позивача, як страховика, із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до звіту №84-2010 від 15.11.2010, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертно-асистуюча компанія "Довіра" вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Chevrolet Lacetti NA48B (державний номер АІ1299ВМ), складає 7 474,35 грн.

Згідно зі страховим актом №И-7658 від 22.11.2010р. позивач визнав ДТП, яка сталась 24.10.2010, страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 7 005,78 грн. на користь вигодонабувача, що підтверджується платіжним дорученням №3177 від 26.11.2010.

Цивільно-правова відповідальність Романьок В.М., як власника транспортного засобу марки "Mercedes", державний номер АА4054ВМ була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" за полісом страхування №ВЕ7760505.

Предметом даного позову є вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що в силу ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відмовляючи у задоволенні позову повністю суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено строк позовної давності та підстави для його поновлення відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, після виплати страхувальнику страхового відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю "Chevrolet" (державний номер АІ1299ВМ) до позивача перейшло право вимоги у розмірі виплаченого страхового відшкодування - 7 005,78 грн. до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, винною у скоєнні 24.10.2010 ДТП особою відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 12.11.2010 у справі №3-6385/10 визнано Романьок В.М., якого зазначеною постановою визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність Романьок В.М., як власника транспортного засобу марки "Mercedes", державний номер АА4054ВМ, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" за полісом страхування №ВЕ7760505, то останній зобов'язаний в порядку зворотної вимоги відшкодувати заподіяну Романьоком В.М. внаслідок ДТП майну страхувальника позивача шкоду в розмірі 7 005,78 грн.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2014 відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, зважаючи на пропущення позивачем трирічного строку для подання позову.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з цим, частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення частини шостої статті 261 ЦК України та зазначили про те, що перебіг позовної давності почався з моменту виплати страхового відшкодування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.

Такий випадок встановлено статтею 993 та статтею 27 Закону України "Про страхування", згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Таким чином, право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки, переходить саме від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності. Тобто у спірних правовідносинах перебіг позовної давності починається від дня настання страхового випадку (зазначена правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13).

Однак, помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо початку перебігу строку позовної давності не вплинула на правильність висновків щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, страховий випадок (ДТП із застрахованим позивачем автомобілем) стався 24.10.2010, а отже строк позовної давності закінчився 24.10.2013, в той час як до господарського суду міста Києва позивач звернувся у серпні 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій за позовною заявою до Романьок В.М. Подільським районним судом м. Києва 03.03.2014 було порушено провадження у справі №758/1902/14-ц. Однак ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15.05.2014, яка в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили, провадження у вказаній цивільній справі було закрите на підставі п. 1 ч.1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з непідвідомчістю справи.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

В пп.4.4.2 п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 роз'яснено, що за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що пред'явлення позивачем в порядку цивільного судочинства до Подільського районного суду м. Києва позову до Романьок В.М. про відшкодування шкоди не перериває перебігу строку позовної давності у справі №910/16169/14, оскільки провадження у вказаній цивільній справі було закрите у зв'язку з непідвідомчістю справи.

Посилання заявника на те, що він звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до Романьок В.М. не 14.02.2014, як зазначено в ухвалі, а 18.10.2013, тобто в межах строку позовної давності, вище вказаних висновків не спростовує.

Позивач, серед іншого, просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно положень частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Чинне законодавство не містить переліку поважних причин, за наявності яких строк позовної давності може бути поновлено. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Доводи скаржника, про те, що він не знав про наявність у Романьок В.М. полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ7760505 до часу звернення з позовом до Подільського районного суду м. Києва, оскільки лише під час розгляду цивільної справи позивач довідався, що належним відповідачем є Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", правомірно не прийняті судами до уваги, оскільки позивачем не надано доказів того, що з дати виплати страхового відшкодування і до дати звернення з позовом до Подільського районного суду м. Києва позивач не міг самостійно дізнатися про те, що цивільно-правова відповідальність Романьок В.М. (винуватця ДТП) застрахована у відповідача.

При цьому, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій в тому, що за умовами п.15.2 договору №К2U4АU00057066 від 08.10.2007, вирішуючи питання про виплату страхового відшкодування страхувальнику, позивач повинен був дослідити низку документів, які мали бути надані йому страхувальником, зокрема, довідку МВС України про ДТП.

Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України № 373 від 04.10.2007 "Про надання страховикам інформації про дорожньо-транспортні пригоди" у довідці про дорожньо-транспортну пригоду обов'язково вказуються всі учасники ДТП, тип, марка, номерний знак транспортних засобів, наявність чи відсутність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або страховий сертифікат "Зелена картка" та інше.

Позивач не довів суду, що у нього була відсутня довідка МВС України про ДТП за участю його страхувальника, з якої він міг з'ясувати данні щодо існування у водія, який спричинив ДТП, полісу обов'язкового страхування або встановити по номерному знаку транспортного засобу відповідний поліс страхової компанії в централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказана інформація надається користувачам шляхом доступу через мережу Інтернет до відповідного інформаційного ресурсу, який працює у штатному режимі з 2012 року, та/або в порядку, передбаченому чинним законодавством про звернення громадян, та/або відповідно до укладених договорів з МТСБУ.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, що покладені в основу прийнятих у даній справі рішення та постанови, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2014 у справі №910/16169/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере