Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.02.2025 року у справі №396/722/18
Постанова ККС ВП від 03.02.2025 року у справі №396/722/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 396/722/18

провадження № 51-3481км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

потерпілого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120230000017 від 04 січня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новоукраїнки Кіровоградської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2023 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 01 січня 2018 року о 14:00, ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння навпроти будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті побутової сварки, завдав ОСОБА_7 два удари кулаком правої руки в ліву частину голови. Після чого наніс потерпілому п`ять ударів кулаком правої руки в обличчя та по голові, від чого останній впав на асфальтоване покриття дороги на лівий бік. ОСОБА_9 , продовжуючи реалізовувати свій умисел, схилився над потерпілим, котрий лежав без свідомості головою на руках своєї матері ОСОБА_10 , та наніс йому два удари кулаком правої руки в обличчя, а також двічі вдарив правою ногою по голові та тричі по ногам останнього, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 легкі та тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2023 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:

· вина ОСОБА_9 в інкримінованому йому злочині не доведена, не спростована версія сторони захисту, що тілесне ушкодженні у вигляді черепно-мозкової травми могли бути отримані потерпілим внаслідок падіння з висоти власного зросту під час бігу. Наголошує, що суди не встановили мотив вчинення злочину;

· фактичні обставини справи та дослідженні докази свідчать про помилковість кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 121 КК України. Стверджує, що останній не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, отже його дії підлягають кваліфікації за ст. 128 КК України;

· потерпілий ОСОБА_7 не надавав у суді показань щодо обставин отримання ним тілесних ушкоджень; показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтверджують пояснення надані ОСОБА_9 , а свідок ОСОБА_13 надавала суперечливі показання; свідок ОСОБА_14 у перші дні після події надавала показання, які підтверджують версію сторони захисту, однак у ході слідчого експерименту та у місцевому суді свої показання змінила;

· викладені у вироку показання свідка ОСОБА_12 не відповідають тим, які він надавав у судовому засіданні;

· місцевий суд безпідставно послався на те, що ОСОБА_9 здійснював тиск на свідків з метою змінити показання на його користь;

· висновок експерта № 20/17 від 08 лютого 2018 року спростовує показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які не змогли вказати, у який спосіб були спричинені тілесні ушкодження потерпілому;

· слідчі дії зі свідками сторони обвинувачення ( ОСОБА_14 та ОСОБА_13 ) були проведені на місці події з використанням відеофіксації, тоді як слідчі дії зі свідком сторони захисту ( ОСОБА_12 ) були проведені в приміщенні поліції та з використанням лише фотозйомки, отже свідки сторони захисту перебували в нерівних умовах зі свідками сторони обвинувачення;

· протоколи проведення слідчих експериментів від 05 січня 2018 року за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є недопустимими доказами, оскільки вони не містять підписів цих свідків про попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань; у протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 відсутня інформація про місце проведення вказаної слідчої дії, а за участі свідка ОСОБА_14 відсутня інформація щодо посади спеціаліста;

· до протоколу проведення слідчого експерименту від 23 лютого 2018 року за участю свідка ОСОБА_12 не додано відеозапис, хоча в самому протоколі зазначено, що понятим повідомлено про здійснення відеофіксації, а також що хід цієї слідчої дії фіксувався фотоапаратом «Canon»;

· судом першої інстанції було відмовлено ОСОБА_9 у витребуванні низки медичних документів та у проведенні додаткової судово-медичної експертизи задля встановлення механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень відповідно до показань свідка ОСОБА_12 , який був очевидцем інкримінованих подій, що є порушенням права ОСОБА_9 на захист;

· у матеріалах кримінального провадження відсутні медичні картки потерпілого ОСОБА_7 , на основі яких була проведена судово-медична експертиза, а також відсутні дані й про те, що вказана медична картка була вилучена органом досудового розслідування в порядку ст. 160 КПК України шляхом тимчасового доступу до речей та документів;

· висновок судово-медичної експертизи №20/17 є недопустимим доказом, яка розпочалася 07 січня 2018 року, оскільки постанова про її призначення винесена слідчим лише 06 лютого 2018 року;

· місцевий суд не надав належної оцінки висновкам судово-медичних експертиз №20/17 від 08 лютого 2018 року та №52/17, які є суперечливими. Зауважує, що відповідно до експертного висновку № 20/17 від 08 лютого 2018 року потерпілий отримав тілесні ушкодження, зокрема, в область носа та нижньої щелепи, у той час як жоден свідок про завдання таких ударів у своїх показаннях не зазначав;

· надаючи власну оцінку висновкам експертів, вказує, що експерт у висновку № 52/17 від 25 квітня 2018 року не виключив можливості отримання потерпілим тілесних ушкоджень за обставин, які зазначав ОСОБА_9 у ході слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року;

· ОСОБА_9 повідомлено про підозру та пред`явлено обвинувачення щодо події, яка відбулася 04 січня 2018 року, у той же час підозра та обвинувачення щодо події, яка відбулася 01 січня 2018 року ОСОБА_9 не пред`являлися, чим порушено право останнього на захист;

· місцевим судом не було проведено підготовчого судового засідання та не виконано вимоги щодо його фіксування, оскільки технічний запис першого судового засідання не відтворюється, отже судом порушені вимоги статей 315 345 КПК України. Наголошує, що суд першої інстанції не перевіряв відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, не з`ясовував чи зрозумілі обвинуваченому його права і обов`язки та не доручав органу пробації направити суду досудову доповідь;

· технічні записи судових засідань від 16 жовтня 2019 року (перше судове засідання), від 13 жовтня 2022 року (на якому відбувалося дослідження письмових доказів) та від 16 червня 2021 року (де допитувалася свідок ОСОБА_15 ), не відтворюються;

· відсутні підтвердження того, що шкода завдана здоров`ю потерпілого не може бути повністю відновлена;

· головуюча суддя проводила судове засідання російською мовою, водночас не з`ясувала чи розуміє її обвинувачений. Отже місцевим судом порушена процедура розгляду справи, що є порушенням права на захист;

· у вироку місцевого суду зазначено, що ОСОБА_9 за місцем проживання характеризується посередньо, однак у справі наявна його позитивна характеристика;

· зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону свідчать про упередженість органу досудового розслідування, експертів та суду.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув, отже рішення цього суду є не вмотивованим та не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Заперечень від учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, потерпілий та його представник заперечували проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначив йому відповідне покарання.

Суди обґрунтували свої рішення, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , та ОСОБА_22 , даними протоколів слідчих експериментів від 05 січня 2018 року, протоколу слідчого експерименту від 23 лютого 2018 року, протоколу огляду місця події від 04 січня 2018 року, протоколів про результати аудіо- та відео контролю за особою від 20 лютого 2018 року, протоколу огляду предметів від 24 квітня 2018 року, протоколу проведення слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року, висновків експертів № 17 від 06 лютого 2018 року, № 20/17 від 08 лютого 2018 року, № 35/17 від 26 лютого 2018 року та № 52/17 від 25 квітня 2018 року.

Водночас доводи касаційної скарги захисника є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України).

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_9 , будучи допитаним у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та, зокрема, зазначив, що 01 січня 2018 року потерпілий ОСОБА_7 після спільного розпивання спиртних напоїв втікав від нього і в процесі втечі перечепився, впав та вдарився головою. Після того, як вибігла мати потерпілого ОСОБА_7 - ОСОБА_13 , присіла та положила голову останнього собі на коліна, обвинувачений двічі своєю долонею похлопав по щоках потерпілого та штовхнув його ногою по тулубу, однак ОСОБА_7 залишався без свідомості ще хвилин 30-40.

Водночас місцевий суд позицію обвинуваченого ОСОБА_9 , що він не спричиняв потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень, оцінив критично та визнав його версію подій обраним способом захисту від пред`явленого йому обвинувачення, оскільки його показання повністю спростовуються дослідженими цим судом доказами, які в своїй сукупності доповнюють один одного та підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті.

Так, потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що 01 січня 2018 року він разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_9 вживали спиртні напої. Про отримані травми нічого не пам`ятає, оскільки отямився вже в лікарні.

Водночас свідок ОСОБА_13 , яка є матір`ю потерпілого ОСОБА_7 , в судовому засіданні, зокрема повідомила, що 01 січня 2018 року вона перебувала в своєму домоволодінні, де також знаходилися її син, ОСОБА_12 та ОСОБА_9 . Після того, як останні вийшли на вулицю їй зателефонувала ОСОБА_14 та повідомила, що ОСОБА_9 . б`є її сина. Свідок також зауважила, що коли вона вибігла на вулицю, то побачила, як потерпілий тікав, але, ОСОБА_9 , наздогнавши його, разів п`ять вдарив рукою зжатою в кулак у ліву частину обличчя. Після чого ОСОБА_7 впав без свідомості та було видно як з його лівого вуха пішла кров. Надалі ОСОБА_9 продовжував бити ОСОБА_7 ногами по голові. Коли вона підійшла до ОСОБА_7 сіла на дорогу та положила собі на коліна його голову, ОСОБА_9 продовжував наносити йому удари рукою та ногою по голові і по ногах. Стверджувала, що ОСОБА_9 бив її сина у верхню частину тіла (груди, лице) більше десяти разів.

Допитана у місцевому суді свідок ОСОБА_14 повідомила, що 01 січня 2018 року вона знаходилася у себе вдома та почула крик, виглянувши у вікно, вона побачила як ОСОБА_9 наносив ОСОБА_7 удари по обличчю, голові, скроні та вусі. Вона зателефонувала матері ОСОБА_7 і та вийшла на подвір`я. Надалі вона вийшла подивитись, що відбувається на вулиці, та побачила, що ОСОБА_7 лежав на лівому боці, а його мати кричала, що ОСОБА_23 вбив її сина. Після цього вона пішла викликати працівників поліції, а чоловіку сказала викликати швидку допомогу. Пізніше вона бачила, як ОСОБА_13 сидить на землі та тримає голову сина в себе на руках, у той час як ОСОБА_9 бив його ногами. ОСОБА_13 , коли лежав на землі, був без тями та блідий.

Свідок ОСОБА_22 всудовому засіданні пояснив, що 01 січня 2018 року до нього підбігла його дружина ОСОБА_14 та попросила, щоб він викликав поліцію та швидку оскільки на вулиці б`ють ОСОБА_7 . Підійшовши до воріт, він побачив, як мати ОСОБА_7 сиділа на асфальті та тримала його голову на руках. У цей час ОСОБА_9 взяв за плече ОСОБА_7 та завдав йому чотири удари в обличчя. Потерпілий був без свідомості.

У ході судового розгляду свідок ОСОБА_16 зазначила, що вона була очевидцем того, як по вулиці йшов ОСОБА_9 за ним йшов ОСОБА_7 , який схопив останнього за курточку, на що той відповів: "відійди, я посплю та потім поговоримо" та відштовхнув ОСОБА_7 . Потім ОСОБА_7 біг по вулиці і впав. З двору вибігла мати потерпілого та поклала голову сина собі на руки. Крім того вказала, що бачила рух ногою ОСОБА_9 біля ОСОБА_7 але куди - їй не відомо. Додала, що події бачила тільки частково, оскільки висота її паркана близько двох метрів.

Звернув увагу суд і на показання свідка ОСОБА_12 , якийпояснив, що 01 січня 2018 року, перебуваючи на вулиці, де знаходилися ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , він побачив, як вони почали легенько штовхати один одного та сперечатись. Після того, як ОСОБА_7 наскочив на ОСОБА_9 , той скинув потерпілого, який впав та втратив свідомість. Потім вибігла мати ОСОБА_7 та поклала голову сина собі на руки. В цей час ОСОБА_9 пнув ногою потерпілого та вказав, що той прикидається. Стверджув, що обличчя в ОСОБА_7 в крові не було, а також додав, що ОСОБА_9 ударів руками по обличчю потерпілого не наносив.

Варто зауважити, що під час прослуховування аудіозапису судового засідання, на якому допитувався вказаний свідок, колегією суддів касаційної інстанції встановлено, що його показання, детально викладені в оскаржуваних рішеннях, всупереч доводам сторони захисту, відповідають його показанням, фактично наданими під час судового розгляду кримінального провадження. Водночас кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК України.

Суди також урахували дані протоколів слідчих експериментів з відеозаписами до них від 05 січня 2018 року за участю свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , у ході яких останні відтворили обставини, механізм і спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також дані протоколу слідчого експерименту від 23 лютого 2018 року та ілюстрованої таблиці до нього від 23 лютого 2018 року за участю свідка ОСОБА_12 та протоколу слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року з відеозаписом до нього за участю обвинуваченого ОСОБА_9 .

Не залишилися поза увагою суддів і висновки судових експертів, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертиз та були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Так, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 17 від 06 лютого 2018 року тілесні ушкодження ОСОБА_7 у вигляді відкритої черепно-мозкової травми відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, та утворилися внаслідок не менш двох травматичних впливів тупим предметом в ділянку обличчя з подальшим падінням з контактом з тупим предметом з переважаючою контактуючою поверхнею потилично-тім`яною ділянкою зліва, а перелом піраміди лівої скроневої кістки ймовірніше утворився від травматичного впливу в нижню щелепу. Тілесні ушкодження в вигляді множинних саден грудної клітки по задній поверхні та множинних саден у ділянці живота відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Зробити висновок щодо кількості травматичних впливів, характеристик контактуючої поверхні травмуючого предмету, а також давності виникнення ушкоджень є неможливим через відсутність достатнього опису морфологічних характеристик ушкоджень.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 20/17 від 08лютого 2018 року тілесні ушкодження в вигляді черепно-мозкової травми, множинних саден грудної клітки по задній поверхні, множинних саден в ділянці живота могли утворитися за обставин, зазначених свідком ОСОБА_14 під час проведення слідчого експерименту за її участю від 05 січня 2018 року, свідком ОСОБА_13 під час проведення слідчого експерименту за її участю від 05 січня 2018 року та її додаткового допиту від 06 лютого 2018 року.

Водночас висновком судово-медичної експертизи № 35/17 від 26 лютого 2018 року встановлено, що тілесні ушкодження в вигляді черепно-мозкової травми не могли утворитися за обставин, зазначених свідком ОСОБА_12 під час проведення слідчого експерименту за його участю від 23 лютого 2018 року. Тілесні ушкодження в вигляді множинних саден грудної клітки по задній поверхні могли утворитися за обставин, зазначених свідком ОСОБА_12 під час проведення слідчого експерименту за його участю від 23 лютого 2018 року.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 52/17 від 25 квітня 2018 року тілесні ушкодження ОСОБА_7 могли утворитися за різноманітніших обставин, у тому числі і за обставин, зазначених підозрюваним ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту за його участю від 17 квітня 2018 року.

Отже суди оцінили критично показання обвинуваченого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 про те, що потерпілий самостійно спричинив собі тілесні ушкодження, коли при падінні вдарився головою, оскільки дійшли переконання, що вони повністю спростовуються висновками експертів № 35/17 від 26 лютого 2018 року, № 17 від 06 лютого 2018 року та № 20/17 від 08 лютого 2018 року, а також показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_22 .

На підставі всіх досліджених доказів в ході судового розгляду місцевим судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановлено, що в обвинувальному акті стороною обвинувачення невірно вказано час, коли відбувались події вчиненого кримінального правопорушення, оскільки отримавши показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши письмові докази цей суд впевнився, що події відбувались саме 01 січня 2018 року, яку і необхідно вважати часом вчинення кримінального правопорушення.

Урахувавши викладене, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що місцевий суд під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винність ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Варто зауважити, що умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ст. 121 КК України, з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Водночас із суб`єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується умисною формою вини.

Разом з тим, кримінальна відповідальність за ст. 128 КК України настає за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Зі встановлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в ході раптово виниклого конфлікту, обвинувачений умисно наносив кулаком правої руки удари в обличчя потерпілому, у той же час його дії носили активний, раптовий для потерпілого характер та не були рефлекторними.

За наслідками розгляду кримінального провадження суди дійшли слушного висновку, що встановлені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень, свідчать про те, що обвинувачений, умисно, завдаючи кулаком удари потерпілому в область голови, тобто в життєво-важливий орган, розраховував на силу удару та на такі можливі наслідки, як тілесні ушкодження потерпілого, від чого його здоров`ю буде спричинено шкоду. До того ж обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде заподіяна ним шкода. Отже суди дійшли обґрунтованого переконання, що обвинувачений діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у даному випадку за умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Тож доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій надано неправильну та необ`єктивну оцінку наявним у справі доказам та не спростовано версію сторони захисту щодо відсутності в ОСОБА_9 умислу на завдання потерпілому тяжкого тілесного ушкодження не є слушними.

Колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.

Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційних скарг, що дані протоколів слідчих експериментів від 05 січня 2018 року за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є недопустимими доказами

Обґрунтовуючи вказані доводи, сторона захисту посилається на те, що зазначені протоколи не містять підписів свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Стверджує, що у протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 також відсутня інформація про місце проведення вказаної слідчої дії.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження 05 січня 2018 року органом досудового розслідування були проведені слідчі експерименти за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які на місці вчинення кримінального правопорушення показали обставини вчинення злочину та відтворили механізм заподіяння потерпілому ОСОБА_24 тілесних ушкоджень (т. 4, а.с. 163-167, 168-172).

Всупереч твердженням сторони захисту, вказані протоколи слідчих експериментів містять підписи свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

У свою чергу в протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 дійсно не зазначено місце проведення вказаної слідчої дії, однак зі стенограми та відеозапису, доданих до вказаного протоколу убачається, що вказана слідча дія проводилася на місці вчиненні кримінального правопорушення.

Водночас незазначення місця проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 є лише технічним недоліком під час складання процесуального документа і, з урахуванням викладеного, не тягне за собою визнання недопустимими результати вказаної слідчої дії.

Той факт, що слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_12 був проведений у приміщенні поліції та з використанням лише фотозйомки, не свідчить про порушення органами досудового розслідування вимог КПК України, адже інформація, яка відображена у протоколі вказаної слідчої дії містить дані про відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів та випробувань, а отже слідчий експеримент був проведений у відповідності до ст. 240 КПК України та повністю відповідає його легітимній меті. У той же час зазначена норма кримінального процесуального закону не містить вимоги про здійснення саме відеофіксації ходу слідчого експерименту.

Більше того, вказаний слідчий експеримент здійснено слідчим у присутності понятих, які підтвердили своїми підписами у протоколі достовірність його проведення без будь-яких зауважень, отже помилкове зазначення на одній із сторінок протоколу про здійснення саме відеофіксації не свідчить про жодні порушення норм КПК України під час проведення цієї слідчої дії.

Тож доводи захисника в цій частині є неприйнятними.

Щодо доводів про відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних карток потерпілого ОСОБА_7 , на основі яких була проведена судово-медична експертиза

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові в справі 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Як установлено судом апеляційної інстанції, під час ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за якою експерт сформував висновки. Цей суд також зауважив, що в ході судового розгляду захисник подав клопотання про витребування доказів, а саме медичної картки потерпілого ОСОБА_7 , та про призначення комплексної судово-медичної експертизи, в якому йому було відмовлено ухвалою від 26 березня 2023 року у зв`язку із його передчасністю (на момент розгляду клопотань ще не були досліджені наявні у матеріалах справи висновки експертів), однак сторона захисту під час судового розгляду не заявляла клопотання про допит експерта, повторно перед судом не порушувала питання про призначення комплексної судово-медичної експертизи та витребування медичної картки потерпілого ОСОБА_7 , водночас про ненадання на ознайомлення медичних документів захисник заявив лише під час судових дебатів у суді апеляційної інстанції.

Необхідно зазначити, що відмова у задоволенні клопотань за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності таких процесуальних дій у справі не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, колегія суддів уважає, що доводи сторони захисту про те, що медична документація потерпілого ОСОБА_7 для проведення судово-медичних експертиз була вилучена не в порядку ст. 160 КПК України також є безпідставними, оскільки отримання органом досудового розслідування з Новоукраїнської центральної районної лікарні № 8 та з Кіровоградської обласної лікарні № 293 медичних карток ОСОБА_7 може стосуватися лише інтересів лікувальних закладів та самого потерпілого і жодним чином не зачіпає права обвинуваченого ОСОБА_9 .

Більше того, як слушно зауважив апеляційний суд, протягом усього розгляду кримінального провадження стороною захисту не ставилося під сумнів порядок отримання медичної документації потерпілого.

Щодо доводів сторони захисту про те, що місцевим судом не було проведено підготовчого судового засідання

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 листопада 2018 року матеріали кримінального провадження № 12018120230000017 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України були направлені до Добровеличівського районного суду Кіровоградської області (т. 1, а.с. 141-142).

Ухвалою вказаного суду від 06 грудня 2018 року було призначено підготовче судове засідання за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (т. 1, а.с. 145).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду. З метою підготовки до судового розгляду суд: 1) визначає дату та місце проведення судового розгляду; 2) з`ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; 3) з`ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; 4) розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні; 5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки до судового розгляду.

У підготовчому судовому засіданні 01 квітня 2019 року судом було вчинено всі дії, передбачені цією стадією судового розгляду, у тому числі обвинуваченому були роз`яснені його процесуальні права, перевірено обвинувальний акт на відповідність вимогам ст. 291 КПК України та розглянуто заявлені стороною захисту клопотання (т. 1, а.с. 209-213). Ухвалою Добровеличівського районного суду Кіровоградської області від 01 квітня 2019 року кримінальне провадження було призначено до судового розгляду та доручено органу з питань пробації надати досудову доповідь щодо обвинуваченого(т. 1, а.с. 214-216).

Надалі ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року за клопотанням захисника, кримінальне провадження № 12018120230000017 стосовно ОСОБА_9 було передано до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК України (т. 2, а.с. 113).

Так, частиною 6 ст. 34 КПК України передбачено, що суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першою цієї статті.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2019 року кримінальне провадження № 12018120230000017 стосовно ОСОБА_9 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 2, а.с. 116).

Із журналу судового засідання від 16 жовтня 2019 року вбачається, судом було перевірено явку учасників, їхні анкетні дані, повноваження представника потерпілого і захисника, а також роз`яснені обвинуваченому його права та обов`язки. У той же час стороною захисту не було заявлено будь-яких клопотань, у тому числі й про те, щоб розпочати судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 зі стадії підготовчого засідання (т. 2, а. с. 135-132).

Отже, на думку колегії суддів, в цьому конкретному випадку непроведення Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області підготовчого судового засідання не є тим істотним порушенням вимог процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що технічні записи судових засідань від 16 жовтня 2019 року (перше судове засідання), від 13 жовтня 2022 року, на якому відбувалося дослідження письмових доказів, та від 16 червня 2021 року, де допитувався свідок ОСОБА_15 , не відтворюються

Засада щодо гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами розкривається у ст. 27 КПК України і складається із трьох взаємопов`язаних елементів: 1) гласність судового провадження; 2) відкритість судового провадження; 3) повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ураховуючи те, що зазначена норма-засада є цілісною, фіксування судового засідання є допоміжним елементом щодо двох інших елементів - гласності судового процесу, яка полягає у забезпеченні обізнаності учасників судового провадження щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їхніх копій, а також на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення (ч. 1 ст. 27 КПК України), та відкритості судового процесу - право кожного бути присутнім під час судового розгляду, за винятком випадків, визначених законом (ч. 2 ст. 27 КПК України).

Частиною 4 ст. 107 КПК України передбачено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов`язковим, крім випадків, визначених у цій нормі (у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб).

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є однією з підстав, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню унаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Заразом колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі ст. 412 КПК України невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, всупереч доводам сторони захисту, технічні записи судових засідань від 13 жовтня 2022 року, на якому відбувалося дослідження письмових доказів, та від 16 червня 2021 року, де допитувалася свідок ОСОБА_15 , повністю відтворюються та є належної якості, водночас їхній зміст повністю відповідає змісту журналів вказаних судових засідань.

До того ж суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що допит свідка ОСОБА_15 проводився в режимі відеоконференції, учасники судового розгляду не були обмежені в здійсненні своїх прав під час її допиту, обвинувачений був присутнім в судовому засіданні та його інтереси представляв захисник ОСОБА_25 , клопотань про повторний допит зазначеного свідка від учасників судового розгляду не надходило. Більше того, виходячи із змісту показань наданих в судовому засіданні, свідок ОСОБА_15 не була безпосереднім очевидцем інкримінованих подій, та її пояснення не можуть вплинути на кваліфікацію вчиненого ОСОБА_9 правопорушення.

У той же час, на одному з технічних носіїв інформації є звукозапис судового засідання у суді першої інстанції від 16 жовтня 2019 року, який місцями погано прослуховується.

Однак, як уже зазначалося вище, у матеріалах провадження наявний журнал судового засідання від вказаної дати, у якому також детально відображено хід судового розгляду.

На переконання колегія суддів, погана якість запису в деяких місцях окремого судового засідання не дорівнює порушенню, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. У цій справі сторона захисту ні в касаційній скарзі, ні під час касаційного розгляду не вказала, яким чином погана якість технічного запису судового засідання від 16 жовтня 2019 року вплинула на законність і обґрунтованість судових рішень та вирішення справи по суті.

Крім того, не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про здійснення судового розгляду в суді першої інстанції російською мовою, оскільки зі змісту технічних записів судових засідань у Новоукраїнському районному суді Кіровоградської області убачається, що головуюча суддя ОСОБА_26 проводила усі процесуальні дії саме українською мовою, а періодичне вживання суддею суржику не свідчить про порушення нею вимог кримінального процесуального закону.

У той же час з аудіозаписів судових засідань суду першої інстанції убачається, що обвинувачений розумів мову, якою здійснювалося судочинство, надавав зрозумілі відповіді на поставлені головуючою запитання та мав можливість користуватися усіма своїми процесуальними правами.

Ураховуючи викладене, формальне посилання захисника у касаційній скарзі на порушення права ОСОБА_9 на захист є безпідставним, оскільки не знайшло свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні у ході судового розгляду кримінального провадження.

Суд звертає увагу і на те, що доводи захисника про упередженість органу досудового розслідування, експертів та суду також є необґрунтованими, оскільки касаційна скарга не містить посилань на конкретні факти упередженості та не зазначено в чому це проявилося. Більше того, сторона захисту не була позбавлена можливості скористатися правом заявляти вказаним особам відводи в порядку статей 75-79 КПК України.

Варто зауважити, що призначене ОСОБА_9 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації, є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.

Решта доводів касаційної скарги сторони захисту також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У той же час, касаційна скарга не містять посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 439 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3