Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/27996/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідач суддівАкулової Н.В. Дунаєвської Н.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 02.12.2015 Київського апеляційного господарського суду 31.03.2016у справі господарського суду№ 910/27996/15 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД"до1. Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"провизнання недійсним відступлення права вимогиза участю представників:

від позивача - Бондар О.О.

від відповідача-1 - не з'явились

від відповідача-2 - Ханович К.В., Таболін О.С.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/27996/15 (суддя Сташків Р.Б.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" (позивач) у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 у даній справі (головуючий суддя Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) частково задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД", скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 та прийнято нове, яким відмовлено позивачеві у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 у справі № 910/27996/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 203, 512, 516 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній просив скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

Відповідач-2 звернувся до суду з заявою про відвід судді Саранюка В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.06.2016 у даній справі вказана заява залишена без задоволення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" (клієнт) укладено договір РЕПО № РО 01.007/09 від 22.10.2009, відповідно до якого клієнт передає банку на строк з 22.10.2009 року до 22.10.2010 року включно майнові права на цінні папери, зазначені в пункті 1.6 цього договору, а банк надає та клієнт приймає на умовах, передбачених цим договором, грошові кошти в сумі 281 520 886,41 грн. на строк до 22.10.2010 року включно.

Згідно з пунктом 1.3 договору клієнт зобов'язується повернути банку грошові кошти в сумі 328 653 113,21 грн., а банк зобов'язується повернути клієнту майнові права на цінні папери, зазначені в пункті 1.6 цього договору на дату повернення клієнтом грошових коштів, зазначену в п. 1.4 цього договору.

Дата повернення клієнтом грошових коштів банку - не пізніше 22.10.2010 включно (п. 1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору передбачено, що різниця між сумою грошових коштів, що надаються банком клієнту згідно з пунктом 1.1 цього договору та грошовими коштами, що повертаються клієнтом банку згідно з пунктом 1.3 цього договору, є процентним доходом банку (процентними витратами клієнта) за користування клієнтом наданими грошовими коштами та становить 47 132 226,80 грн.

У пункті 1.6 договору сторони погодили, що забезпеченням визначених в пункті 1.3 договору зобов'язань клієнта, є цінні папери, які належать клієнту на правах власності, що підтверджується випискою з рахунку в цінних паперах клієнта на дату укладення цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання банком і клієнтом, тобто з дати, вказаної першої зверху на першій сторінці цього договору, і діє до 25.10.2010 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором або до його розірвання.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що будь-які права і обов'язки за даним договором можуть бути передані третім особам тільки за згодою сторін.

Між сторонами укладались додаткові угоди № 1 - № 21, якими сторонами змінювалась грошова сума, що підлягає поверненню клієнтом банку та строки такого повернення.

27.09.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (продавець) і Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким продавець погодився продати (відступити права вимоги та передати їх покупцю, а покупець - купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

18.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" (клієнт) укладено додаткову угоду № 22 до договору РЕПО № РО 01.007/09 від 22.10.2009, якою сторони домовились викласти текст договору в новій редакції.

Згідно з пунктом 1.1 вказаної угоди за цим договором клієнт передає банку на строк з 22.10.2009 року до 25.10.2013 року включно майнові права на цінні папери, зазначені в пункті 1.6 цього договору, а банк надає та клієнт приймає на умовах, передбачених цим договором, грошові кошти в сумі 281 520 886,41 грн. на строк до 25.10.2013 року включно.

Пунктами 1.3, 1.4 угоди клієнт зобов'язується повернути банку грошові кошти в сумі 445 070 175,42 грн., а банк зобов'язується повернути клієнту майнові права на цінні папери, зазначені в пункті 1.6 цього договору на дату повернення клієнтом грошових коштів, зазначену в п. 1.4 цього договору. Дата повернення клієнтом грошових коштів банку - не пізніше 25.10.2013 включно.

У пункті 5.1 угоди зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання банком і клієнтом, тобто з дати, вказаної першої зверху на першій сторінці цього договору, і діє до 25.10.2013 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором або до його розірвання.

Між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" укладено додаткові угоди № 23- № 30, якими сторонами змінювалась грошова сума, яка підлягає поверненню клієнтом банку та строки такого повернення.

ТОВ "Ранфорт ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Суд першої інстанції відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог вказав на те, що ні чинним законодавством, ні договором не встановлено заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні, а у договорі лише передбачено необхідність отримання згоди іншої сторони на вчинення даної дії.

Оскільки норми статті 516 Цивільного кодексу України мають диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому форма такої згоди, за відсутності законодавчо встановлених вимог, може бути довільною, врегульованою сторонами на власний розсуд і виражатися як у письмовій заяві, так і шляхом вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема, укладення правочинів з новим кредитором.

Судом не взято до уваги посилання позивача на пункт 5.4 договору, оскільки до матеріалів справи залучено додаткову угоду № 22 до договору, підписану першим заступником Голови ради директорів відповідача-2 і генеральним директором позивача, та скріплену печатками підприємств, та у цій додатковій угоді відображена операція від 27.09.2013 щодо відступлення права вимоги за договором та те, що позивач зобов'язується повернути відповідачеві-2 грошові кошти в сумі 445 070 175,42 грн., вказані докази свідчать про направленість дій позивача на визнання та схвалення позивачем оспорюваного договору відступлення прав вимоги від 27.09.2013 в частині відступлення зобов'язань за договором.

Апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, у зв'язку з розглядом справи за відсутністю позивача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-7 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК України приймає нове рішення. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що матеріалами справи не містять доказів належного повідомлення позивача про день та час розгляду спору (зворотні повідомлення, витяги з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта" або конверт про повернення ухвал суду у зв`язку з закінчення терміну зберігання), які б свідчили про дійсно належне повідомлення судом позивача про дату та час розгляду позову.

Апеляційним господарським судом, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, прийнято нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині 1 статті 513 вказаного Кодексу встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 516 зазначеного Кодексу передбачає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України.

Пунктом 5.4 договору РЕПО передбачено, що будь-які права і обов'язки за даним договором можуть бути передані третім особам тільки за згодою сторін.

Вказаний договір передбачає умову відступлення прав за цим договором за згодою сторін, однак не містить положень, яким чином така згода надається. Така згода повинна бути явно вираженою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" укладено додаткову угоду № 22 до договору РЕПО № РО 01.007/09 від 22.10.2009, якою сторони домовились викласти текст договору в новій редакції.

Крім того, між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" укладено додаткові угоди № 23- № 30, якими сторонами змінювалась грошова сума, що підлягає поверненню клієнтом банку та строки такого повернення.

Суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вищезазначені дії позивача свідчать про визнання позивачем та надання згоди на укладення оспорюваного правочину. А підписані додаткові угоди №№ 23-30 спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на пункт 5.5 договору РЕПО, оскільки додатковою угоду № 22, укладеною між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Ранфорт ЛТД", викладено текст договору РЕПО № РО 01.007/09 від 22.10.2009 у новій редакції, де однією із сторін договору зазначено ПАТ "Дельта Банк".

Що стосується неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 518 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що апеляційний господарський суд у порядку статті 43, 98 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранфорт ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 у справі № 910/27996/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. Саранюк

Судді Н. Акулова

Н. Дунаєвська