Історія справи

Постанова ВАСУ від 29.03.2017 року у справі №824/114/16-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2017 р. м. Київ К/800/15364/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Штульман І.В.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 пред'явив в суд позов в якому просив:

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати йому заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 26 жовтня 2014 року), за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а також за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»);

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести йому перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 26 жовтня 2014 року), за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а також за період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, за наявності помісячна та фіксована індексація тощо), а також відпускних, допомоги на оздоровлення та лікарняних.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести позивачу перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового про відмову у задоволенні позову.

З огляду на те, що особи, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з'явились, суд, на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснює касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач відповідно до наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці №21-к від 3 липня 2014 року перебував на посаді помічника судді Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №88-р від 24 лютого 2003 року «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» посада помічника судді місцевого суду віднесена до 5 категорії посад державних службовців.

Відповідно до наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці №21-к від 3 липня 2014 року позивачу присвоєно 11 ранг державного службовця.

У спірний період заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачу виходячи з розміру посадового окладу в сумі 1218,00 грн та з 9 вересня 2015 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 2756,00 грн. Таке нарахування та виплата здійснювалася відповідачем на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Позивач 21 січня 2016 року звернувся до відповідача з письмовою заявою про проведення перерахунку заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2015року включно, відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та виплатити її в повному обсязі з урахуванням всіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а також відпускних та допомоги на оздоровлення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати їй заробітної плати, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем неправомірно не здійснено перерахунок та виплату заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон №1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону №2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом №192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1, 3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою Кабінету Міністрів України №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України, покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи викладене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року №820/4648/15, від 13 липня 2016 року №820/4653/15 та №818/3372/15.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_4 та часткового задоволення позову про перерахунок та виплату заробітної плати.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки судів щодо часткового задоволення вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року - виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» помилковими.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені повно та правильно, але судами допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції скасовує ухвалені ними рішення та приймає нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області подано клопотання про повернення судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606,32 грн та касаційної скарги - 1653,60 грн.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини п'ятої статті 94 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до платіжного доручення від 1 квітня 2016 року №362 відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено у розмірі 606,32 грн, а платіжним дорученням від 23 червня 2016 року №817 - за подання касаційної скарги у сумі 1653,60 грн.

Керуючись статтями 94, 222, 227, 229, 232 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області та зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасувати.

Ухвалити в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області судові витрати у розмірі 2259,92 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман