Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2015 р. м. Київ К/9991/44065/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Бутенка В.І., Мойсюка М.І., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання надати довідку, за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року, -

встановив:

У березні 2012 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом про визнання протиправною відмови Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо надання йому довідки про право на передбачені статтею 22 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-ХІІ) пільги по оплаті житла і всіх видів комунальних послуг та зобов'язання видати таку довідку.

На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що йому незаконно відмовлено у видачі вказаної довідки, оскільки, отримуючи пенсію за вислугу років, він має право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року, позов задоволено. Визнано неправомірною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у видачі ОСОБА_4 довідки про те, що він має право на пільги, встановлені статтею 22 Закону № 565-ХІІ. Зобов'язано відповідача видати ОСОБА_4 довідку про те, що він має право на зазначені пільги. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 12 жовтня 2010 року № 388 о/с звільнений за власним бажанням у запас на підставі підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення). З 16 жовтня 2010 року йому призначена пенсія за вислугу років.

10 лютого 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області із заявою про видачу йому довідки про право на 50-процентну знижку по оплаті жилої площі та комунальних послуг відповідно до статті 22 Закону № 565-ХІІ, у задоволенні якої відмовлено з посиланням на підставу звільнення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при визначенні поняття «звільнення за вислугою років» слід застосовувати положення Закону № 565-ХІІ та Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), які мають вищу юридичну силу в порівнянні з приписами Положення.

Предметом спору у даній справі є право на надання працівникам міліції, звільненим зі служби, 50-відсоткової знижки в оплаті жилої площі та комунальних послуг.

Правове становище, умови, підстави та порядок реалізації права на зазначені пільги регулюються статтею 22 Закону України № 565-ХІІ. Ця норма передбачає право на пільги для працівників міліції, які певним чином мають компенсувати їм ті ризики, небезпеки, труднощі, що супроводжують їх під час проходження служби в органах внутрішніх справ, професійні, фізичні, вольові та інші зусилля, витрачені ними за час цієї служби.

Право на ці пільги мають працівники міліції, які проходять дійсну службу в органах міліції, а також ті з них, які з об'єктивних причин не можуть на ній перебувати і через це були звільнені зі служби. У статті 22 Закону № 565-ХІІ у поєднанні зі статтею 18 цього ж Закону зазначається, що право на пільги зберігається за звільненими зі служби працівниками міліції, якщо підставами звільнення є виключно: вік, хвороба чи вислуга років. Збереження цих пільг за працівниками міліції, звільненими зі служби з інших підстав, передбачених пунктом 63 Положення, зазначений Закон не гарантує. Водночас цей Закон не обмежує їх право на отримання пенсії за вислугу років.

Враховуючи викладене, незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у Законі № 2262-XII, право на збереження установлених Законом № 565-ХІІ пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 був звільнений з органів внутрішніх справ відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення (за власним бажанням) у запас, тобто не з підстав, передбачених статтею 22 Закону № 565-ХІІ, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неправомірність відмови Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у видачі довідки позивачеві про право на пільги.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року скасувати і прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання надати довідку.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Бутенко В.І.

Мойсюк М.І.