Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2015 р. м. Київ К/800/45709/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-Експлуатаційне Об'єднання" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-Експлуатаційне Об'єднання" до Державної інспекції України з контролю за цінами про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-Експлуатаційне Об'єднання" (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної інспекції України з контролю за цінами (надалі - відповідач Інспекція), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції № 31 від 24 лютого 2014 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін;

- визнати протиправним та скасувати припис Інспекції № 19 від 25 лютого 2014 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийнявши нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки, на його думку, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, порушили норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясували обставини справи, висновки судів не відповідають обставинам справи.

Інспекцією надіслано заперечення на касаційну скаргу, в якій вказано, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2014 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року є , на думку відповідача, законними та обґрунтованими, суди не допустили порушень ні норм матеріального, ні процесуального права, а тому відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 31 січня 2014 року по 19 лютого 2014 року проведено планову перевірку дотримання Товариством вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, за результатами якої 19 лютого 2014 року складено акт № 006.

24 лютого 2014 року Державною інспекцією України з контролю за цінами прийнято рішення № 31 про застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін, в якому вирішено вилучити у Товариства в дохід державного бюджету штраф в сумі 666122,37 грн. та зобов`язати повернути споживачам суму необґрунтовано одержаної виручки в розмірі 666122,37 грн.

25 лютого 2014 року Інспекцією винесено припис № 19, яким зобов`язано Товариство в місячний термін усунути порушення, а саме: здійснити розрахунки тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відповідно до вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (надалі - Порядок № 869), надати їх до Державної інспекції України з контролю за цінами для отримання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та подати на затвердження виконавчого комітету Вінницької міської ради на протязі не більше шести місяців; до затвердження виконавчим комітетом Вінницької міської ради тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій безпосередньо для Товариства, при визначені складових тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - прибирання сходових кліток та прибирання прибудинкових територій та інших - дотримуватись вимог Порядку № 869; здійснити перерахунки та повернути споживачам зайво отримані кошти в сумі 745511,66 грн., в тому числі необґрунтовано отриману виручку в сумі 666122,37 грн.

Позивач, не погоджуючись із даними висновками, вважаючи оскаржуване рішення та припис протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про необґрунтованість позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення прийняті в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій вказано, що з 1 лютого 2013 року до теперішнього часу Товариство користується тарифами на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які були затверджені для інших житлово-комунальних підприємств м. Вінниці.

Вказані дії призвели до порушень позивачем вимог пунктів 6, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 23, 28 Порядку № 689, пункту 1 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 954 від 27 квітня 2009 року «Про погодження вартості з технічного обслуговування ліфтів для МКП «Вінницяміськліфт», частини 1 примітки до Тарифів на електроенергію, що відпускається населенню, які затверджені постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики № 497 від 23 квітня 2012 року і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2012 року за № 598/20911.

Колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 21 червня 2012 року № 5007-VI «Про ціни та ціноутворення» (надалі - Закон N 5007-VI) суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону N 5007-VI державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Пунктом 1 статті 20 Закону N 5007-VI до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі України від 24 червня 2004 року N 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон N 1875-IV).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону N 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується в тому числі на принципі регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 1875-IV законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону N 1875-IV до житлово-комунальних послуг належать, зокрема і послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону N 1875-IV до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (надалі - Закон N 280/97-ВР), за якою до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 25 від 10 січня 2013 року, визнано позивача виконавцем послуг з управління будинками, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому фонді, що є комунальною власністю територіальної громади м. Вінниці та, з метою покращення рівня та якості надання житлово-комунальних послуг населення міста, вирішила, зокрема, дозволити для прийнятого на обслуговування житлового фонду тимчасово використовувати тарифи (граничні) на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які затверджені рішенням виконавчого комітету міської ради від 26 квітня 2012 року № 995 (зі змінами).

Таким чином, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктом господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Однак, актом перевірки відповідача зазначено, що вибірковою перевіркою не виявлено завищення Товариством тарифів (граничних) на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, які затверджені рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради 26 лютого 2012 року № 995.

У свою чергу, судами попередніх інстанцій не було враховано, що у період, охоплений перевіркою, Товариство не здійснювало формування та встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а лише застосовувало тарифи, встановлені органом місцевого самоврядування.

Також необхідно зазначити, що Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2013 року (справа № 21-158а13) зазначив, що у випадку виконання чинного рішення виконавчого комітету міської ради про встановлення (погодження, корегування) тарифів на комунальні послуги, прийнятого в межах визначених законом повноважень, підприємство не може вважатися таким, що порушує державну дисципліну цін щодо застосування встановлених тарифів.

Відповідно до частини першої статі 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів, приходить до висновку, що Товариство не може вважатись таким, що порушує державну дисципліну цін щодо застосування встановлених тарифів, а тому рішення Інспекції № 31 від 24 лютого 2014 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін та припис Інспекції № 19 від 25 лютого 2014 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін є протиправними та підлягають скасуванню.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-Експлуатаційне Об'єднання" задовольнити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 4 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-Експлуатаційне Об'єднання" задовольнити.

Визнати рішення Інспекції № 31 від 24 лютого 2014 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін та припис Інспекції № 19 від 25 лютого 2014 року про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін протиправними та скасувати їх.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.