ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" серпня 2015 р. м. Київ К/800/55148/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівГончар Л. Я., Маслія В. І.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2014 року позов задоволено частково: визнано недійсним протокольне рішення № 52 від 17 лютого 2013 року УПФУ в м. Ужгороді, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про прокуратуру» та зобов'язано УПФУ зарахувати позивачу до вислуги років половину строку навчання в Чернівецькому юридичному технікумі, половину строку навчання в Національній юридичній академій України імені Ярослава Мудрого, стаж роботи в Державній податковій адміністрації (інспекції) у Берегівському районі, внести зміни до відповідних документів щодо призначення пенсії та провести перерахунок вислуги років відповідно внесеними змінами; в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді № 52 від 17 грудня 2013 року, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді зарахувати позивачу до 21-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років працівникам прокуратури, половину навчання в Чернігівському юридичному технікумі у період з 01 вересня 1989 року по 28 червня 1992 року - 1 рік 4 місяці 28 днів, половину строку навчання в Національній юридичній академії України Ярослава Мудрого у період з 01 вересня 1993 року по 12 січня 1997 року - 1 рік 8 місяців 06 днів, роботу у Вознесенському районному відділі соціального забезпечення у період з 10 квітня 1992 року по 05 серпня 1993 року - 1 рік 08 місяці 06 днів, стаж роботи в Державній податковій адміністрації у Берегівському районі в період з 13 січня 1997 року по 20 серпня 2001 року - 4 роки 7 місяців 8 днів та призначити пенсію позивачу за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» з 25 вересня 2013 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що позивач звернулася з заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді про призначення пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про Прокуратуру».

Відповідно до вкладки до протоколу № 52 від 17 грудня 2013 року позивачу відмовлено в призначенні відповідної пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, а саме: не зараховано половину строку навчання у Чернігівському юридичному технікумі, період роботи інспектором Вознесенського районного відділу соціального забезпечення та період роботи у Державній податковій адміністрації у Берегівському районі.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась з цим позовом.

Предметом спору у справі є право осіб, коло яких визначено ст. 50 1 Закону України "Про прокуратуру", на пенсійне забезпечення за вислугою років.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України «Про освіту» технікуми є вищими навчальними закладами, відповідно до Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про державну податкову службу» на посадових осіб Державної податкової служби поширюється правовий статус державних службовців. Відмовляючи в задоволенні вимоги щодо зарахування до стажу періоду роботи у Вознесенському районному відділі соціального забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала не маючи вищої освіти.

Суд апеляційної інстанції, частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, дійшов висновку про достатність підстав для зарахування до стажу періоду роботи у Вознесенському районному відділі соціального забезпечення, оскільки позивач мала вищу юридичну освіту.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Для того, щоб установити, чи зараховується до вислуги років позивача половина строку навчання у технікумі, необхідно з'ясувати зміст таких понять, як "трудовий стаж", "спеціальний стаж" та "вислуга років".

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон N 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "стаж страховий", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Так, стаття 51 Закону № 1788-XII передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону № 1789-XII.

У ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", - до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, - уточнюючі слова "в тому числі" вказують, що обставини, викладені після них, мають таке значення, як і викладені до нього. Тобто, виходячи з синтаксичної структури речення, можна дійти висновку, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, у тому числі і час навчання у вищих навчальних закладах та час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, якщо особа мала право працювати в органах прокуратури.

Окрім того, відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно із пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

Вищезазначене свідчить, що питання ведення, контролю за веденням запису в трудовій книжці відомостей щодо трудового (в тому числі спеціального) стажу віднесено до компетенції роботодавця або, у виняткових випадках, юридичної особи, в якій власник трудової книжки провадить не трудову, але іншу основну свою діяльність

Між тим, судами встановлено, що у трудовій книжці відсутній запис про час навчання, а відтак не підтверджений і спеціальний стаж роботи.

Також, колегією суддів враховано зміни в законодавстві, зокрема, у Закон України "Про освіту", за приписами якого вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж.

Таким чином, законодавець привів вказаний Закон у відповідність до інших законів, тим самим усунув розбіжності у застосуванні його положень у системному зв'язку з іншими законами.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що навчання в технікумі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, хоча який і був вищим навчальним закладом відповідно до Закону Української РСР "Про освіту" в редакції від 23 травня 1991 року, проте не є тим закладом, після якого особа могла працювати в органах прокуратури.

Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки, крім вищезазначеного, закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

При цьому немає заперечень з боку відповідача і відповідає положенням статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» вимога позивача про зарахування до спеціального стажу половини строку навчання в Національній юридичній академії України Ярослава Мудрого у період з 01 вересня 1993 року по 12 січня 1997 року - 1 рік 8 місяців 06 днів.

Що стосується вимог про зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, роботу у Вознесенському районному відділі соціального забезпечення у період з 10 квітня 1992 року по 05 серпня 1993 року - 1 рік 08 місяці 06 днів, то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки це не є роботою на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою.

Щодо відмови в зарахуванні до вислуги років періоду роботи позивача у Державній податковій адміністрації у Берегівському районі на посаді, то суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на положення Закону України «Про державну службу», Закону України «Про державну податкову службу, постанови кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283, дійшли законних та обґрунтованих висновків про правомірність вимог позивача.

Оскільки при вирішенні спору суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати протокольне рішення № 52 від 17 лютого 2013 року Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської, яким ОСОБА_4 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури недійсним частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області зарахувати ОСОБА_4 до вислуги років половину строку навчання в Національній юридичній академій України імені Ярослава Мудрого у період з 01 вересня 1993 року по 12 січня 1997 року, стаж роботи в Державній податковій адміністрації (інспекції) у Берегівському районі у період з 13 січня 1997 року по 20 серпня 2001 року.

В решті в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: