Історія справи

Постанова ВАСУ від 24.07.2014 року у справі №800/292/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2014 року м. Київ справа № 800/292/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Голубєва Г.К. Лосєв А.М. Шипуліна Т.М.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю позивача:ОСОБА_7представника відповідача:Єрмакової К.Ю. представника відповідача:Мишковець О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Президента України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 (далі-позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач 1) та Президента України (далі - відповідач 2 ), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо повернення заяви про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів;

зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно направити Президентові України заяву про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва на його ім'я та всі необхідні додані до неї документи невідкладно після виникнення вакансії судді в Окружному адміністративному суді міста Києва;

визнати протиправними дії Президента України щодо повернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяви про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів;

визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо непереведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами було порушено його права, зокрема, повернення йому заяви про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів позбавило його права реалізувати рішення про рекомендацію для переведення до іншого суду, а також вказує на відсутність у Президента України повноважень щодо повернення такої заяви, та упередженість дій останнього по відношенню до позивача, зважаючи на зволікання у вчиненні дій щодо переведення позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

Натомість, як стверджує представник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, після повернення Адміністрацією Президента України (лист від 28.04.2014 р. №02-01/1018) матеріалів щодо переведення позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п'ятирічного строку у комісії, в рамках процедури, визначеної ст. 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не існувало законних підстав для вчинення будь-яких подальших процедурних дій, тоді як повернення документів саме по собі не порушує прав позивача, оскільки не позбавляє його можливості працювати на займаній посаді та права звернутись до комісії повторно із відповідною заявою у разі наявності вакансій у суді, в який позивач має бажання бути переведений.

Представник Президента України, заперечуючи проти позовних вимог, виходить з того, що ст.73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містить імперативних положень, які б зобов'язували його переводити суддів, а виключно надає право остаточного розгляду та прийняття такого рішення.

Крім того, у ході розгляду справи представником Президента України було зазначено, що заява позивача про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва разом з відповідними матеріалами була відкликана з Адміністрації Президента України листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.04.2014 р. №18-4104/14.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Указом Президента України від 10.02.2012 р. був призначений на посаду судді Вінницького окружного адміністративного суду.

З метою переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва 18.09.2013 р. позивач подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про переведення його до іншого суду в межах п'ятирічного строку з додатками.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30.09.2013 р. №264/пс-13 позивача було рекомендовано для переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, про що також опубліковано оголошення на офіційному веб-сайті комісії.

У той же час, 08.05.2014 р. позивач отримав лист від 30.04.2014 р. №18-4938/14, яким Вища кваліфікаційна комісія суддів України повернула його заяву про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та додані до неї матеріали, надіслані до комісії з Адміністрації Президента України листом від 28.04.2014 р. №02-01/1018, як таку, що не реалізована.

Наведені обставини змусили позивача звернутись до адміністративного суду в порядку ст. 171№ КАС України із даним позовом.

Так, порядок зайняття посади судді, зокрема, у разі переведення судді до іншого суду в межах п'ятирічного строку, визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у межах п'ятирічного строку може бути переведений на роботу на посаді судді до іншого місцевого суду за його письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його на посаду судді відповідного суду.

Переведення судді на роботу на посаді судді до іншого суду здійснюється за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді.

Переведення судді у межах п'ятирічного строку здійснюється Президентом України.

Статтею 90 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається її регламентом, прийнятим більшістю від загального складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 08.06.2011 р. №802/зп-11 затверджено Регламент комісії у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.1 вказаного Регламенту визначено, що у своїй діяльності комісія керується Конституцією України, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Основними засадами діяльності Комісії є: відкритість, гласність, законність, рівність прав учасників засідань, право на оскарження рішень Комісії у передбачених Законом випадках, право на захист, колегіальність прийняття рішень, незалежність, об'єктивність, повне з'ясування обставин, обов'язковість рішень Комісії.

За змістом п. 6.1 - 6.2 Регламенту, комісія, серед іншого, веде облік даних про кількість посад судді та адміністративних посад у судах загальної юрисдикції, в тому числі вакантних. Облік даних про кількість вакантних посад Комісія веде на основі повідомлень голів судів загальної юрисдикції та з урахуванням результатів поточної діяльності Комісії на виконання її повноважень, визначених Законом.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Регламенту, комісія вирішує питання про рекомендування судді для переведення його на посаду до іншого місцевого суду в межах п'ятирічного строку за його письмовою заявою.

Заява про рекомендування для переведення на посаду судді до іншого місцевого суду подається суддею до Комісії особисто.

Приймання, розгляд Комісією заяви судді та підготовка матеріалів щодо переведення судді до іншого суду в межах п'ятирічного строку, проведення конкурсу та кваліфікаційного іспиту здійснюються в порядку, визначеному відповідним положенням, затвердженим Комісією.

У разі прийняття Комісією рішення про рекомендування судді для переведення до іншого суду в межах п'ятирічного строку подання Комісії разом із копією прийнятого нею рішення про рекомендування направляється Президентові України.

До подання додається довідка про наявність вакантної посади судді у відповідному місцевому суді.

Переведення судді у межах п'ятирічного строку здійснюється Президентом України.

Отже, зміст наведеного свідчить про те, що повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у разі прийняття нею рішення про рекомендування судді для переведення до іншого суду в межах п'ятирічного строку, обмежені виключно необхідністю надіслати подання разом із копією прийнятого нею рішення про рекомендування Президентові України. Крім того, згідно визначеного законодавцем порядку, визначальною умовою для рекомендування судді для переведення до іншого суду в межах п'ятирічного строку є наявність вакантної посади у суді, в якому виявив бажання працювати такий суддя.

Інших повноважень, зокрема, щодо дій комісії внаслідок ухвалення нею рішення про рекомендування судді для переведення до іншого суду в межах п'ятирічного строку не має.

Разом із тим, положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено, що остаточне вирішення питання щодо переведення судді до іншого суду в межах п'ятирічного строку є компетенцією Президента України, тоді як подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має виключно рекомендаційний характер.

Зі встановлених у справі обставин вбачається, що комісією було дотримано законодавчо визначений порядок дій за результатами прийняття нею рішення про рекомендування позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а саме - надіслано Президентові України подання разом із копією прийнятого нею рішення від 30.09.2013 р. №264/пс-13 про рекомендування позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а також додано до нього відповідну довідку про наявність вакантної посади у цьому суді.

Між тим, як свідчать матеріали справи, Указом Президента України від 18.03.2014 р. №311/2014 «Про питання ОСОБА_12», відповідно до ст. 112 Конституції України було постановлено скасувати положення Указу Президента України від 18.06.2010 р. № 709 «Про звільнення суддів» у частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_12 у зв'язку з порушенням присяги судді, на підставі чого наказом суду від 19.03.2014 р. останнього поновлено на посаді судді цього суду.

Наведені обставини призвели до того, що посада, на яку претендував позивач, перестала бути вакантною, що, у свою чергу, позбавляє можливості реалізувати в зазначених умовах рішення комісії від 30.09.2013 р. №264/пс-13 про рекомендування позивача для переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

Враховуючи викладене, голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України звернувся до Адміністрації Президента України листом від 04.04.2014 р. №18-4104/14, яким відкликав заяву та матеріали позивача про переведення його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку з відсутністю вакантної посади судді у цьому суді.

Жодним нормативним приписом не покладено на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України обов'язку утримувати в себе документи, які за обставин що склались, не можуть бути реалізовані. Відтак, повернення заяви позивачу про рекомендування його для переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва є належною поведінкою суб'єкта владних повноважень, що виключає висновок щодо протиправності дій відповідача в цій частині.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, зі змісту наведеної правової норми випливає, що судовий захист прав, свобод та інтересів осіб є таким, що настає внаслідок встановленого судом факту їх порушення, а не можливість їх порушення в майбутньому.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині необхідності зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно направити Президентові України заяву про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва на його ім'я та всі необхідні додані до неї документи невідкладно після виникнення вакансії судді в Окружному адміністративному суді міста Києва є необґрунтованими, оскільки у суду на час розгляду справи немає підстав вважати права позивача порушеними через відсутність вакантних посад у суді, у якому він виявив бажання працювати.

З огляду на те, що в адміністративних судах не підлягають розгляду вимоги щодо відновлення прав, порушення яких може відбутися у майбутньому, зокрема після виникнення вакансії судді в Окружному адміністративному суді міста Києва, вирішення питання про покладення на відповідача обов'язку повторно направити Президентові України заяву позивача про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва на його ім'я та всі необхідні додані до неї документи є передчасним.

Стосовно частини позовних вимог про визнання протиправними дій Президента України щодо повернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяви про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів, а також визнання протиправною бездіяльність Президента України щодо непереведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, судова колегія визначилась із таким.

Так, ч. 6 ст. 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що переведення судді у межах п'ятирічного строку здійснюється Президентом України.

У той же час, визначені наведеною нормою повноваження Президента України не можна вважати його безумовним обов'язком.

Позивач помилково поширює приписи ст. 72, а саме - імперативну норму ч. 2, якою передбачена чітка поведінка Президента України, а саме - визначено обов'язок останнього видати указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради юстиції, на спірні правовідносини, які врегульовані зовсім іншою статтею, у якій має місце реалізація повноважень, яку не можна тлумачити як обов'язок, що випливає із самого формулювання «може бути переведений», наведеного у ст. 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, системний аналіз зазначеного свідчить на користь висновку, що Президент наділений правом на власний розсуд приймати рішення про переведення судді до іншого суду, при цьому задля правильного вирішення такого питання має враховуватись така обставина, як наявність у відповідному суді вакантних посад.

З урахуванням листа голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.04.2014 р. №18-4104/14, Президент України діяв цілком аргументовано повертаючи до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву позивача про переведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів, зважаючи на те, що реалізація такої заяви стала неможливою.

Надані сторонами письмові докази свідчать як про надіслання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України заяви позивача про переведення його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї матеріалів до Адміністрації Президента України, так і отримання останньою таких документів.

Як зазначалось представником Президента України, заява позивача про переведення його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та додані до неї матеріали знаходились на розгляді та опрацюванні Адміністрації Президента України, утім в процесі такого розгляду зникли підстави для прийняття остаточного рішення, а саме - поновлення іншої особи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва призвело до неможливості реалізації рішення щодо позивача, а відтак знаходження заяви позивача про переведення його на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї матеріалів в Адміністрації Президента України стало безпідставним, що виключає наявність у даному випадку обставин із якими можна пов'язати бездіяльність Президента України, яка б призвела до порушень прав та інтересів позивача.

Слід також зазначити, що на відміну від статті 72 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» приписи статті 73 не містять конкретного строку, із яким законодавець пов'язує необхідність вирішення Президентом України питання щодо переведення судді.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що до строків вчинення певних дій Президентом України, так само як і утримання від вчинення дій, повинен застосовуватись критерій своєчасності, тобто вчинення дій протягом розумного строку.

При оцінюванні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд має дотримуватись вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до якої у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди повинні перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Зокрема, такий критерій як «своєчасність» означає не лише необхідність дотримання певних часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дій протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Тоді як тривалість розумного строку залежить від складності певного питання, нагальності його вирішення, тощо.

Зі встановлених у справі обставин можна дійти висновку, що зволікання у вирішенні Президентом України питання щодо переведення позивача на посаду судді в Окружному адміністративному суді міста Києва мали цілком виправданий характер.

Як вже було зазначено, відсутність вакантної посади в Окружному адміністративному суді міста Києва зумовлена поновленням на роботі судді ОСОБА_12, яке було предметом розгляду адміністративної справи, за результатом розгляду якої постановою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2011 р. (з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.02.2011 р.) позов ОСОБА_12 задоволено частково, визнано незаконним рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 р. № 453/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_12 за порушення присяги».

Отже, питання поновлення судді ОСОБА_12 на роботі на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва залишалось не вирішеним досить тривалий час, відтак може вважатись нагальним та таким, що потребує першочергового вирішення.

Посилання позивача на дискримінаційний характер дій відповідача, які полягали, на його думку, у різному поводженні без об'єктивного та розумного обґрунтування, судова колегія вважає безпідставними.

Спірна ситуація жодним чином не може вважатись дискримінаційною, тим більше свідчити про упередженість дій Президента України по відношенню до позивача. Так, положення чинного законодавства визначають, що переведення суддів у межах п'ятирічного строку здійснюється Президентом України, тобто переведення суддів є волевиявленням Президента України, при цьому таке волевиявлення жодним чином не впливає на статус особи, та реалізацію нею свого права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно собі обрала та на яку вільно погодилась (ст. 43 Конституції України). Непереведення позивача до іншого суду не позбавило його статусу судді, не погіршило його умови праці, тощо.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновок позивача стосовно протиправності дій Президента України щодо повернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяви про переведення позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва та доданих до неї документів, а також визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо непереведення на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва є передчасним та не відповідає фактичним обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач, у свою чергу, не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 158 - 163, 171№ Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Президента України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва А.М. Лосєв Т.М. Шипуліна