Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/524/11

№ К/9991/524/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010

у справі № 2а-7233/10/1270 Луганського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Автотранс»

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про визнання недійсним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративноо суду від 02.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010, позов задоволено: скасовано рішення ДПІ у м. Свердловську Луганської області від 14.05.2010 № 1 про визначення ТОВ «Восток Автотранс» податкових зобов'язань з податку на прибуток із застосуванням звичайних цін у сумі 225043,20 грн., у тому числі 164956,00 грн. - основний платіж та 60087,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення вмотивовані висновком судів попередніх інстанцій, що зазначене рішення прийняте не у відповідності до законодавчо встановлених норм, зокрема норм пункту 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ), пункту 1.10, підпункту 1.18.1 пункту 1.18 ст. 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР).

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

ТОВ «Восток Автотранс» не реалізувало процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично і фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Правила визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) встановлені нормами підпунктів 1.20.2 - 1.20.5 цього пункту.

Одночасно підпунктом 1.20.5-1 цього пункту передбачено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм цих підпунктів, то для доказів обгрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

У судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для визначення ТОВ «Восток Автотранс» податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін згідно з рішенням № 1 від 14.05.2010 слугував висновок податкового органу, викладений в акті про результати планової виїзної перевірки від 05.05.2010 № 504/23/35562269, про заниження товариством валового доходу за 2009 рік (І квартал, півріччя, 9 місяців, рік) на загальну суму 659823,00 грн., що відповідає вартості безоплатно отриманих від суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб позичкових послуг внаслідок отримання в оренду транспортних засобів (8 автобусів марки «БАЗ» та 1 автобус марки «YUTONG») за орендну плату в розмірі 1,00 грн. в місяць. Вартість позичкових послуг визначена податковим органом із застосуванням норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Мінфіну України від 28.07.2000 № 181, на рівні мінімального орендного платежу - суми амортизаційних відрахувань орендодавця на вартість переданих в оренду автобусів (гарантованої ліквідної вартості для орендодавця) (абзац другий пункту 4 цього Положення).

Рішення № 1 від 14.05.2010 податковим органом прийняте із застосуванням процедур, встановлених пунктом 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ для визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами, як це передбачено абзацом першим підпункту 1.20.10 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за умовами договорів оренди ВАТ «Восток Автотранс» отримав транспортні засоби на оплатній основі, у зв'язку з чим у податкового органу не було правових підстав для збільшення в податковому обліку товариства за 2009 рік скоригованого валового доходу на 659823,00 грн.; товариство віднесло до валових витрат сплачені орендодавцям - суб'єктам підприємницької діяльності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 суми орендної плати; перевірка цих суб'єктів підприємницької діяльності щодо дотримання ними податкового законодавства не здійснювалась.

Відповідно до абзацу другого підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податків у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно з частиною першою ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Частиною 1 ст. 7 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

За загально прийнятими правилами торгівельного обороту ціна в 1.00 грн. прирівнюється до подарунка, ознакою якого є безоплатність.

Співвідношення характеристик об'єкту оренди (автобуси 2004, 2006, 2007 та 2008 року випуску) та розміру орендної плати свідчить про умовність останньої та про фактичну безоплатність послуг з оренди, наданих позивачу суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку на прибуток.

Суди попередніх інстанцій, однак, на це уваги не звернули, внаслідок чого неправильно застосували норму підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

Визначення позивачу суми податкових зобов'язань виходячи з рівня мінімальної орендної плати, визначеної відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», відповідає підпункту 1.20.5-1 пункту 1.20 ст. 1 цього Закону. Така ціна правомірно взята податковим органом для розрахунку бази оподаткування як справедлива ринкова ціна на послуги з оренди майна за встановлених у справі обставин, що свідчать про їх фактичну безоплатність.

Встановивши, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) включаються до складу валового доходу, норма підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР, разом з тим, не встановила правило визначення розміру такого доходу. Таке правило не було встановлено й іншими нормами цього Закону чи інших законів, які діяли до 1 січня 2011 року.

Частиною сьомою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи, що як при безоплатному отримані товару (робіт, послуг), так і при товарообмінній операції відсутній грошовий вимірник вартості товару (робіт, послуг) як складова господарської операції, при визначенні вартісного показника доходу внаслідок безоплатного отримання товару (робіт, послуг) за аналогієї може бути застосована норма підпункту 7.1.1 пункту 7.1 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, згідно з якою доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Таке застосування норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР знайшло продовження на рівні законодавчого закріплення в нормі підпункту 135.5.4 пункту 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, згідно з якою до інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області задовольнити, скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційноо адміністративноо суду від 17.12.2010; в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош