Історія справи

Постанова ВАСУ від 22.10.2014 року у справі №2а/1270/1200/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/42041/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Cмоковича М.І.., Сороки М.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Луганської митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання дій неправомірними, картки відмови та рішення недійсними, повернення надмірно сплачених сум податків та зборів, -в с т а н о в и л а:Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Луганської митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання дій неправомірними, картки відмови та рішення недійсними, повернення надмірно сплачених сум податків та зборів.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року позов задоволено.

Визнано дії Луганської митниці щодо відмови у прийнятті декларації митної вартості №702110001/2011/004496 від 15 листопада 2011 року та видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №70211001/1/00122 від 21 листопада 2011 року неправомірними та протиправними.

Визнано картку відмови в прийнятті митної декларації №70211001/1/00122

від 21 листопада 2011 року недійсною.

Визнано рішення про визначення митної вартості товарів №702000006/2011/002103/2

від 21 листопада 2011 року недійсним.

Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суму надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість у розмірі 16018, 77 грн.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 32 грн. 19 коп.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що між позивачем та компанією «XIAN HAITU TRAIDING Co., Ltd»

10 червня 2011 року укладено зовнішньоекономічний контракт №100611, відповідно до умов якого позивач придбав товар: рукавички з одностороннім шкіряним покриттям у кількості 20000 пар на загальну суму 11800 доларів США.

Для митного оформлення вищезазначеного товару позивач 15 листопада 2011 року подав до Луганської митниці пакет документів разом з декларацією митної вартості №702110001/2011/004496, в якому митна вартість ввезеного товару визначена позивачем за ціною угоди.

Відповідачем для підтвердження заявленої митної вартості запропоновано надати додаткові документи: митну декларацію країни експорту; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений експертною організацією; інформацію зовнішньо-торгівельних та біржових організацій про вартість сировини, з якої виготовлений товар; інші документи за бажанням декларанта.

Позивач на підтвердження заявленої митної вартості надав лише митну декларацію країни експорту.

У зв'язку з неподанням позивачем додаткових документів Луганською митницею

21 листопада 2011 року складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №70211001/1/00122 та прийнято рішення про визначення митної вартості товарів №702000006/2011/002103/2, відповідно до якого митну вартість визначено за шостим (резервним) методом.

Не погоджуючись із винесеними відповідачем рішенням про визначення митної вартості та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та вважаючи, що сплачена за рішенням відповідача сума митних платежів та податку на додану вартість підлягає поверненню, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення та складаючи картку відмови в прийнятті митної декларації, відповідач діяв протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства, а також із того, що сплачені позивачем внаслідок прийняття оскаржуваного рішення кошти підлягають поверненню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при складанні картки відмови та винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв правомірно та в межах повноважень.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України державні органи зобов'язані діяти лише на підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 259 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 статті 260 Митного кодексу України визначено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до положень статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 266 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження визначені положеннями Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 7 вищезазначеного Порядку для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактуру (інвойс); банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Відповідно до пункту 13 вищенаведеного Порядку декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставляння свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.

Згідно з пунктом 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Згідно з положеннями пунктів 2 та 3 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 339 від 9 квітня 2008 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом відповідно до статті 41 Митного кодексу України шляхом проведення перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та в разі виникнення обґрунтованого сумніву стосовно достовірності відомостей, що містяться в документах, поданих митному органові, щодо правильності зазначеної митної вартості товару мають повноваження витребовувати додаткові документи, які дають змогу об'єктивно підтвердити заявлену декларантом митну вартість.

Так, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем для митного оформлення товару за ціною договору надано достатньо документів, що дають змогу митному органу встановити митну вартість задекларованого позивачем товару, дійшов висновку про необґрунтованість вимог митниці щодо надання додаткових документів, а також недоведення відповідачем неможливості послідовного застосування попередніх методів.

А суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність дій відповідача при складанні оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації та винесенні оскаржуваного рішення про визначення митної вартості, а відтак - безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суму надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість у розмірі 16018, 77 грн.

Відповідно до частини 6 статті 264 Митного кодексу України у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, який визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264, частині четвертій статті 284 Митного кодексу України та в міжнародних договорах України.

Розділом III вищезазначеного Порядку встановлено порядок повернення платникам податків митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органам.

Зокрема, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 року №611/147, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 року №611/147 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Зазначений висновок оформлюється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації (далі - митний орган).

Пунктом 7 вищезазначеного Порядку визначено, що на підставі отриманого висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Таким чином, у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення коштів.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування в повному обсязі постановленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції - в частині задоволення позовних вимог про стягнення надмірно сплачених митних платежів та постановлення нового рішення в цій частині.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року у справі - скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суму надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість у розмірі 16018, 77 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 04 квітня 2012 року залишити в силі.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: