Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року місто Київ К/800/14913/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Маслія В.І.,

при секретарі: Скавуляк Т.В.,

за участю представників сторін: позивача: Кучеренко В.О., відповідача: Піддубняка А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Харківської обласної митниці на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Консалт" до Харківської обласної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГ Консалт" звернулось до суду з позовом до Харківської обласної митниці про визнання протиправними (незаконними) та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 26 жовтня 2012 року №№ 111, 112, 113, 114.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Харківською обласною митницею протиправно, на підставі необґрунтованих висновків щодо відчуження позивачем майна, ввезеного на митну територію України в якості іноземних інвестицій, раніше трьох років з часу зарахування його на баланс підприємства, прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р", якими позивачеві донараховано податкові зобов'язання із податку на доданку вартість та ввізного мита, а також застосовано штрафні санкції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 26.10.2012 № 111, №112, № 113 та № 114.

У поданій касаційній скарзі Харківська обласна митниця із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 червня 2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі №21-74а15 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 04 червня 2014 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

Скасовуючи рішення суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що на час ввезення позивачем на митну територію України напівпричепів (липень 2011 року) діяли положення Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", частині першій статті 5 якого дано офіційне тлумачення рішенням Конституційного суду України від 29 січня 2002 року №1-рп/2002, та положення якої не було застосовані Вищим адміністративним судом України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 березня 2015 року у справі №21-74а15, вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Харківською обласною митницею проведено невиїзну документальну перевірку використання товариством з обмеженою відповідальністю "СГ Консалтинг" товарів - «цистерн на автомобільному шасі - напівпричепів вантажних для перевезення та роздачі скраплених газів…», ввезених на митну територію України як іноземна інвестиція, за період із 01 по 31 липня 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.10.2012 №0047/12/807000000/0033479070.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства України в галузі митної справи у зв'язку з відчуженням (використанням) ввезеного на митну територію України майна іноземного інвестора, що призвело до порушення вимог Закону «Про режим іноземного інвестування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Закону України «Про митний тариф України» (чинного на час виникнення спірних відносин) у частині повноти сплати платежів за відчуження (використання) зазначеного майна, в результаті чого було занижено податкові зобов'язання на суму 234 800 грн 60 коп., з яких 195 667 грн 16 коп. - ввізне мито, 39 133 грн 44 коп. - податок на додану вартість (далі - ПДВ).

На підставі акту перевірки від 04.10.2012 №0047/12/807000000/0033479070 Харківською обласною митницею прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежами: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, - 244 583 грн 95 коп., ПДВ з товарів, увезених на територію України, - 48 916 грн 80 коп., пеня - 23 367 грн 79 коп., 4673 грн 56 коп.

Вказуючи на протиправність податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 26.10.2012 № 111, №112, № 113 та № 114, товариство з обмеженою відповідальністю "СГ Консалт" звернулось до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень як таких, що прийнято за відсутності факту доведення з боку Харківської обласної митниці відчуження позивачем майна, ввезеного на митну територію України в якості іноземних інвестицій, раніше трьох років з часу зарахування його на баланс підприємства.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10 березня 2015 року у справі №21-74а15, не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Відповідно до частини п'ятої цієї статті якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Разом із тим на час ввезення позивачем напівпричепів на митну територію України (липень 2011 року) діяли положення Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Офіційне тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у рішенні від 29 січня 2002 року № 1-рп/2002 надав Конституційний Суд України, який дійшов таких висновків.

З дня набуття чинності частиною першою статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених статтею 3 цього Закону та статтею 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Положення частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Статтею 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" передбачено надання пільг із сплати мита, якими у спірних правовідносинах скористався позивач при ввезенні майна як внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями.

У той же час, Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", яким припинено надання пільг для підприємств з іноземними інвестиціями у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), є таким, що набрав чинності пізніше, а отже, таким, що підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин.

За вказаних обставин, колегія суддів вказує на обґрунтованість позиції митного органу щодо наявності підстав для донарахування позивачеві податкових зобов'язань із сплати податку на додану вартість та мита та, відповідно, на правомірність податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 №111 та від 26.10.2012 №112, якими позивачеві визначено основне податкове зобов'язання та застосовано штрафні санкції.

У той же час, колегія суддів не може погодитися із позицією відповідача щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 №113 та від 26.10.2012 №114, якими позивачеві нараховано пеню на підставі пункту 30.8 статті 30 Податкового кодексу України.

Положеннями пункту 30.8 статті 30 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

За вказаних обставин, враховуючи те, що Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" припинено надання пільг для підприємств з іноземними інвестиціями у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), колегія суддів дійшла висновку про відсутність у митного органу у спірних правовідносинах повноважень на нарахування пені у зв'язку з використанням пільги не за призначенням.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Харківської обласної митниці задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року змінити, скасувавши в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 26 жовтня 2012 року №111, №112.

У вказаній частині у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: