ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. м. Київ К/800/42199/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Цвіркун Ю.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014

у справі № 804/11542/13-а Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Сігма-Захист"

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від
21.08.2013 № 0002852203.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неявкою в судове засідання, призначене на 29.11.2017 о 12 годині, представників сторін, які повідомленні належним чином про дату, час та місце судового розгляду, касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від
29.07.2013 № 187/224/32324253. Згідно з цим актом підприємство порушило норми підпунктів 14.1.36,14.1.179,14.1.181,14.1.231 пункту 14.1 ст. 14, пункту
188.1 ст. 188, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищило податковий кредит у податковому обліку за квітень 2013 року на 38312,96 грн. за господарськими операціями з поставки від ТОВ "Синтиз" товару, які у подальшому реалізувались зі збитком, що суперечить цілям господарської діяльності, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 38312,96 грн. у податковому обліку за квітень 2013 року.

За наслідками перевірки контролюючий орган стосовно позивача прийняв податкове повідомлення-рішення від 21.08.2013 № 0002852203 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 38312,96 грн. за основним платежем та 19156,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ "Синтиз" товару (вставки МКРВ-340 № 5) на загальну суму 229877,76 грн. (в тому числі, ПДВ 38312,96 грн. ) за договором від 04.02.2013 № 04/02/1-2013 від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні від
10.04.2013 № 12 та від 14.04.2013 № 13 на загальну суму ПДВ 38312,96 грн. (а. с. 33,34), на підставі яких позивач збільшив суму податкового кредиту у податковому обліку за квітень 2013 року на 38312,96 грн. Цей товар позивач передав ТОВ "Синтиз" на відповідальне зберігання за договором про відповідальне зберігання від 05.02.2013 № 05/02-хр.

У подальшому за договором комісії від 04.03.2013 № 04/03/1-2013 позивач (комітент) передав ТОВ "Синтиз" (комісіонер) вказаний товар для реалізації на експорт за зовнішньоекономічним контрактом. На виконання договору комісії ТОВ "Синтиз" продало товар на експорт за ціною 200285,84 грн. Витрати позивача на виплату комісійної винагороди та відшкодування витрат комісіонера склали 1394,49
грн. (а. с. 36-38).

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту
188.1 ст. 188, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту
188.1 ст. 188, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013р. № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункту
188.1 ст. 188, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України) (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що господарські операції з придбання у ТОВ "Синтиз" товару та подальшої реалізації товару за ціною, нижчою ціни придбання, відповідають цілям господарської діяльності позивача, оскільки операції з експорту оподатковуються за нульовою ставкою, а отже позивач отримав прибуток від вказаних операцій з огляду на те, що вартість придбання товару у ТОВ "Синтиз" без ПДВ становить 191564,80 грн. (229877,76 грн. - 38312,96 грн. ), а дохід від експортної операції складає 200285,84 грн.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони не відповідають обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. Збитковість окремої господарської операції не є беззаперечним свідченням відсутності ділової мети платника податків при здійсненні цієї операції, оскільки реалізація товару з певними збитками може бути викликана об'єктивними обставинами, як-то: зміна цін на ринку; необхідність його реалізації через загрозу псування; зміна курсу іноземних валют у випадку імпортних та/або експортних операцій тощо. У той же час, з огляду на невеликий проміжок часу між датою придбання та укладенням договору комісії щодо подальшої реалізації товару; реалізація цього товару особою, яка є початковим продавцем ставить під сумнів наявність об'єктивних причин для реалізації товару на експорт за ціною нижче ціни придбання та, за відсутності інших доводів на обґрунтування розумної економічної мети таких операцій, свідчить про недоведеність зв'язку таких витрат із господарською діяльністю позивача. Вказане виключає правомірність формування податкового кредиту на наслідками господарських операцій із поставки.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.

Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити, скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сособам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236, 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписЮ.І.

Цвіркун