ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/62082/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

судді - доповідача Мироненка О.В.

суддів - Розваляєвої Т.С.

Чумаченко Т.А.

провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Немирівської районної ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_3 про скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року позивач звернувся в суд із позовом до Немирівської районної ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_3 про скасування рішення VIII сесії 21 скликання Немирівської районної ради народних депутатів від 12 червня 1992 року в частині надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 в довічне успадковувань володіння землею та скасування Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею виданого громадянину ОСОБА_4

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції третя особа звернулася зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року апеляційну скаргу третьої особи залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, третя особа звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, в задоволенні позову слід відмовити.

Зі справи вбачається, що рішенням VIII сесії 21 скликання Немирівської районної Ради народних депутатів, яка відбулася 12 червня 1992 року було вирішено надати земельну ділянку громадянину ОСОБА_4 В довічне успадковувань володіння землею та видати Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею. 27 лютого 2006 року укладено договір оренди між ОСОБА_2 та Немирівською районною державною адміністрацією (розпорядження Немирівської районної державної адміністрації №352 від 31 жовтня 2005 року ), на підставі якого позивач є орендарем земельної ділянки площею 27,235 га., яка розташована на території земель Обідненської сільської ради Немирівського району. Даний договір укладено на 40 років, і зареєстровано 16 лютого 2007 року у Вінницькій регіональній філії ДП „ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №04078600000.

Судом встановлено, що рішення VIII сесії 21 скликання Немирівської районної Ради народних депутатів, яка відбулася 12 червня 1992 року в частині надання земельної ділянки в довічне успадковане володіння громадянину ОСОБА_4 із земель запасу Обідненської сільської Ради народних депутатів приймалося на підставі постанови Верховної Ради Української РСР № 889 від 27.03.1991 року «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок». Однак, VIII-ю сесією 21 скликання Немирівської районної Ради народних депутатів, яка відбулася 12 червня 1992 року, було проігноровано постанову Верховної Ради України № 2201 від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», якою скасовано дію постанови Верховної Ради Української РСР № 889 віл 27.03.1991 року.

Ухвалюючи рішення, суд вказав на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало у відповідача права надавати земельні ділянки у довічне успадковане володіння, так як згідно зі ст. 17 ЗК України у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (черевень місяць 1992 року) земельнан ділянка передавалась у власність громадян лише для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарвства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій, оскільки він порушує вимоги процесуального закону, посилаючись на наступне.

Залишаючи у силі рішення суду першої інстанції про скасування рішення VIII сесії 21 скликання Немирівської районної ради народних депутатів від 12 червня 1992 року в частині надання земельної ділянки гр.-ну ОСОБА_4 в довічне успадковувань володіння землею та скасування виданого йому 23 червня 1992 року Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, суд виходив з того, що Немирівською районною радою було проігноровано постанову Верховної Ради України №2201-XII від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», якою скасовано дію постанови Верховної Ради Української РСР № 889 від 27.03.1991 року.

При цьому, судом не було враховано, що станом на день винесення скасованого рішення Немирівської районної ради народних депутатів 12 червня 1992 року та день видачі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею гр..ОСОБА_4 23 червня 1992 року постанова Верховної Ради України №2201-ХІЇ від 13 березня 1992 року ще не набула чинності.

На той момент, порядок набуття чинності нормативними актами, які приймала Верховна Рада України регулювався Конституцією (Основним Законом) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.04.1978 року № 888-ІХ.

Відповідно до ч.5 ст.97 Конституції (Основного Закону) УРСР, в редакції Законів № 404-12 від 24.10.90 р. та № 12113-12 від 14.02.92 р., Верховна Рада України приймає закони України, постанови, декларації, звернення, заяви. Закон набуває чинності після десяти днів з моменту його опублікування, якщо Інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Аналогічний порядок набуття чинності нормативно-правовими актами Верховної Ради України зберігається і на даний час (ст..94 Конституції України 28.06.1996 року, ст..4 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»).

Як свідчить текст постанови Верховної Ради України №2201-XII від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», день набрання нею чинності самою постановою не встановлено.

Дана постанова була офіційно опублікована у Відомостях Верховної Ради України 23.06.1992 року № 25.

Таким чином, враховуючи приписи ч.5 ст.97 Конституції УРСР, постанова набула чинності 03 липня 1992 року, тобто після десяти днів з дня опублікування.

Враховуючи викладене, висновок суду про те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало у відповідача (Немирівської районної ради народних депутатів) права надавати земельні ділянки у довічне успадковувань володіння суперечить діючій станом на 12-23 червня 1992 року Постанові Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року № 889.

Суд, у своєму рішенні вказував на те, що відповідно до діючого на той час і чинного на наш час законодавства гр..-н ОСОБА_4 повинен був переоформити своє «право довічного успадковуваного володіння землею» вищевказаної земельної ділянки на «право приватної власності» та отримати відповідний «Державний акт» , який зареєструвати відповідним чином.

Вказаний висновок суду суперечить рішенню Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року, яким визнані неконституційними положення пункту 6 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України стосовно переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами та підприємствами після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

В п.5.5 вказаного рішення Конституційного Суду України , «положення Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р. свідчать, що в приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувались ними для ведення селянського (фермерського господарства)».

При цьому, у пункті 5.3 зазначеного вище рішення вказано, що, «поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалась можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві по життєвого спадкового володіння».

Таким чином, ОСОБА_4 до дня своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, на законних підставах володів Фермерським господарством «Джерело» та спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ст.. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Позов слід задовольнити.

За правилами ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 22 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді