Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/9991/38345/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Я.Л.Іваненко, Лиски Т.О.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними,-

в с т а н о в и в :

У січні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати протиправним рішення комісії Чернігівського обласного військового комісаріату №13 від 27.10.2011 року та зобов'язати відповідача встановити йому статус учасника бойових дій і видати відповідне посвідчення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року, позов задоволено.

Визнано протиправним рішення комісії Чернігівського обласного військового комісаріату №13 від 27.10.2011 року та зобов'язано відповідача вчинити дії щодо визнання позивача учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР і видати йому посвідчення встановленого зразка.

В касаційній скарзі відповідач та особа, що приєдналась до касаційної скарги - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач з 26.02.1990 року по 1.06.1991 року проходив військову службу у військовій частині №31747 і виконував службові обов'язки по охороні правопорядку в умовах надзвичайного стану, пов'язаного з антигромадськими проявами у формі збройних конфліктів в Азербайджанській РСР. Згідно копії військового квитка та копій довідок, виданих 12.02.2002 року та 24.09.2002 року Центральним архівом Міністерства оборони Російської Федерації, підтверджено факт проходження позивачем служби у військовій частині №31747 і участі у підтриманні громадянського порядку в умовах надзвичайного стану в Азербайджанській РСР у періоди з 25.01.1990 року по 31.12.1990 року та з 1.01.1991 року по 31.12.1991 року.

Позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Чернігівському обласному військовому комісаріаті із заявою від 30.08.2011 року про визнання його учасником бойових дій.

За результатами розгляду даної заяви позивачу відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій у зв'язку з відсутністю Азербайджанської РСР в Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №63 від 8 лютого 1994 року (далі - постанова КМУ №63).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що Азербайджанську РСР, на території якої позивач проходив службу у зазначені періоди, необхідно віднести до зазначеного постановою КМУ №63 пункту «інші країни після 1979 року», в яких велися бойові дії, оскільки відповідно до інформаційного листа Міністерства закордонних справ України, доданого до архівної довідки Міністерства оборони України, надано інформацію, що Азербайджанська РСР визнає ведення бойових дій на її території у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року, а тому рішення відповідача про відмову в присвоєнні позивачу статусу «учасника бойових дій» є неправомірним.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового начальницького складу і військовослужбовці МВС колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що у 1990-1991 роках позивач проходив службу у військовій частині №31747 і за наказом приймав участь у підтриманні громадянського порядку в умовах надзвичайного стану в Азербайджанській РСР.

У Переліку держав і періодів бойових дій на їх території Азербайджанська РСР відсутня.

Посилання на те, що згідно з цим Переліком до нього входять інші країни, бойові дії на території яких мали місце після грудня 1979 року, а тому рішення відповідача про відмову у визнанні позивача учасником бойових дій є необґрунтованим, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на наступне.

Пункт Переліку "інші країни - після 1979" до позивача застосовано бути не може, оскільки відповідно до пункту 6 приміток до Переліку, можливість визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, поширюється лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Тобто лише у разі надання позивачем вказаної довідки до нього міг би бути застосований вказаний пункт.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначеної довідки позивач не надав, а тому правових підстав для задоволення позову у судів не було.

З огляду на викладене судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду України у цій категорії справ.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні даного позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

Я.Л.Іваненко

Т.О.Лиска