Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/50549/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Борзнянського районного центру зайнятості на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 825/1949/14 за позовом Борзнянського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття, -ВСТАНОВИЛА:Борзнянський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, Борзнянський районний центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 24 листопада 2008 року

ОСОБА_4 звернувся до Борзнянського районного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю.

Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 24 листопада 2008 року

№ НТ081124 відповідачу з 24 листопада 2008 року надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю по 18 листопада 2009 року та вирішено розпочати її виплату.

Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 23 листопада 2009 року №НТ091123 ОСОБА_4 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку із закінченням строку її виплати, а наказом від 02 грудня 2009 року №ПТ091202 відповідача знято з обліку відповідно у зв'язку із поданням ним заяви про відмову від послуг служби зайнятості з 02 грудня 2009 року.

В подальшому позивачем проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно Закону України

«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за результатом якого складено акт від 19 листопада 2010 року №14, в якому встановлено, що перебуваючи на обліку в центрі зайнятості і отримуючи допомогу по безробіттю за період з 24 листопада 2008 року по 18 листопада 2009 року відповідач був зареєстрований як приватний підприємець.

Згідно з розрахунком за період з листопада 2008 року по листопад 2009 року відповідачу виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 14 936,95 грн.

Наказом Борзнянського районного центру зайнятості від 29 листопада 2010 року №112, вирішено провести повернення виплаченої допомоги по безробіттю, зокрема, відповідачем.

Борзнянський районний центр зайнятості листом від 29 листопада 2010 року

повідомив ОСОБА_4 про можливість добровільно повернути отримані ним кошти у вказаному розмірі.

При цьому отримана відповідачем допомога по безробіттю в добровільному порядку не повернута.

З метою стягнення з відповідача вищезазначеної допомоги по безробіттю, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що підстави для стягнення з відповідача допомоги по безробіттю відсутні.

З таким висновком судів не можна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Положеннями статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Крім того, положеннями статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Згідно з пунктом 6.14 вищезазначеного Порядку якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. У разі, коли кошти не повернено в установлений строк, питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку відповідно до законодавства.

Отже, особа, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 08 липня 2014 року №21-79а14, від 07 жовтня 2014 року №21-408а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, судами встановлено, що на момент реєстрації в службі зайнятості ОСОБА_4 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, а отже не міг бути визнаний безробітним і, відповідно, отримувати допомогу по безробіттю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Борзнянського районного центру зайнятості задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Борзнянського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення матеріального забезпечення на випадок безробіття - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Борзнянського районного центру зайнятості виплачену допомогу по безробіттю в сумі 14936 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) гривень 95 копійок.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підписи)