Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/30714/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року

у справі № 2а-9412/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі - ВАТ «Запоріжжяобленерго»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів; відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001340805/0 від 18 жовтня 2010 року. Присуджено на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «Запоріжжяобленерго» з питань правових взаємовідносин з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «Октавія» за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 423/08-05/00130926 від 05 жовтня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001340805/0 від 18 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 160 715,00 грн. (773 810,00 грн. - основний платіж, 386 905,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «ТЦ «Октавія» продуктів нафтоперероблення рідких за нікчемним правочином.

Обґрунтовуючи свою позицію, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів посилалась на пояснення директора контрагента позивача - ОСОБА_3 щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного підприємства, а також на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2012 року у справі № 0808/1123/2012, яким вказану особу визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України. Зазначеним рішенням суду, зокрема, встановлено, що ОСОБА_3 дала згоду зареєструвати на своє ім'я фіктивне підприємство ТОВ «ТЦ «Октавія», була його керівником лише формально та підписувала документи від імені названого суб'єкта господарювання, не усвідомлюючи при цьому їх реального змісту та характеру здійснюваних з їх використанням операцій.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами, а також висновком судово-економічної експертизи № 519 від 03 березня 2011 року; контрагент позивача на час здійснення відповідних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; придбаний у ТОВ «ТЦ «Октавія» товар використано позивачем у власній господарській діяльності; у вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2012 року у справі № 0808/1123/2012 відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності ТОВ «ТЦ «Октавія» за господарськими операціями з ВАТ «Запоріжжяобленерго» в охоплений перевіркою період.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

У спірному випадку контролюючий орган послався на фіктивність контрагента позивача як суб'єкта господарювання та свої доводи підтверджував вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2012 року у справі № 0808/1123/2012.

Втім, скасовуючи оспорюваний акт індивідуальної дії, попередні судові інстанції виходили з того, що за формально правильного оформлення господарських операцій, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності постачальника може бути ігнорований.

Проте, відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, в постанові від 01 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеппермінт» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене та враховуючи, що фіктивність ТОВ «ТЦ «Октавія» встановлена вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2012 року у справі № 0808/1123/2012, який набрав законної сили та який відповідно до вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України має преюдиційне значення для вирішення цієї адміністративної справи, відображення позивачем в податковому обліку розглядуваних операцій є безпідставним.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити.

Скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.