Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/29761/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Автопромкомплект" (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012

у справі № 2-а-7736/11/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 16.03.2011 № 0000102301/0, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 47 176,30 грн. (у тому числі 37741 грн. за основним платежем та 9435,30 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012, у позові відмовлено.

У прийняття цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що нецільове використання платником отриманих кредитних коштів виключає право платника на включення до складу валових витрат відсотків за користування кредитом.

Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та наявним у справі доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. Зокрема, скаржник зазначає, що спірні кредитні кошти було використано Товариством для провадження його статутної діяльності, у зв'язку з чим відсутні підстави для невизнання у податковому обліку позивача витрат на сплату відсотків за банківським кредитом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом 24.02.2011 № 466/23/30238316.

З матеріалів цієї перевірки вбачається, що за генеральним договором про надання кредитних послуг від 12.05.2008 № 11343675000, укладеного Товариством (позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», позивачем було отримано кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 278 000 дол. США зі сплатою процентної ставки 13,4% річних за користування кредитом для придбання комерційної нерухомості; додатковою угодою до цього договору було передбачено надання позичальникові кредитних коштів у сумі 95000 дол. США на тих самих умовах.

Втім отримані платником кредитні кошти були використані позивачем як оборотні кошти для придбання товарів (автошин, сільгоспшин, дисків, акумуляторів), тобто не за цільовим призначенням.

Зазначену обставину було розцінено ДПІ як таку, що виключає право позивача на відображення у складі валових витрат відсотків за користування зазначеними кредитними коштами у загальній сумі 150 963 грн., у зв'язку з чим Товариству було визначено оспорювану суму податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, попередні судові інстанції підтримали правову позицію податкового органу зі спору та зазначили, що відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цільове використання коштів є однією з кваліфікуючих ознак фінансового кредиту. А тому недотримання платником цієї умови виключає можливість відображення процентів за цими борговими зобов'язаннями у податковому обліку.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями був врегульований пунктом 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до підпункту 5.5.1 цього пункту до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, в силу наведеного законодавчого припису умовою включення процентів за борговими зобов'язаннями до валових витрат платника є використання кредитних коштів у межах господарської діяльності такого платника, що з огляду на багатоманітність форм економічної діяльності не дає підстави для обмеження такого використання лише цілями, визначеними у кредитному договорі.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, спірні кредитні кошти були використані позивачем для провадження господарської діяльності з купівлі-продажу запчастин та комплектуючих для автомобілів.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги, за яких підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволяє платникові зменшити оподатковуваний доход на суму нарахованих процентів за кредитом.

Саме по собі ж використання Товариством кредитних коштів не на цілі, визначені у кредитному договорі, є порушенням договірних умов, однак не утворює складу податкового правопорушення. Податковий контроль не охоплює перевірку щодо цільового використання позичальником кредиту.

Таким чином, оскільки у розглядуваній справі обставин щодо використання позивачем одержаних кредитних коштів поза межами господарської діяльності податковою інспекцією виявлено не було, а правильність нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами у перевіреному періоді ДПІ не заперечується, то підстави для визначення Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток відсутні.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Автопромкомплект" задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі № 2-а-7736/11/2070 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.03.2011 № 0000102301/0.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Автопромкоплект" 3,40 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 14,12 грн. - за розгляд справи у суді апеляційної інстанції та 330,24 грн. за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько