Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2014 року м. Київ К/800/45536/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Гаманка О.І., Головчук С.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року,

встановив:

У травні 2013 року ОСОБА_4 пред'явив позов до військової частини А0549 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації за проїзд до місця відпустки і назад, стягнення з відповідача вартості проїзду в сумі 611,66 грн.

Позов обґрунтував тим, що відповідач протиправно не повернув йому кошти за проїзд у відпустку, компенсація яких гарантована військовослужбовцям та членам їх сімей чинним законодавством України.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду України від 6 червня 2013 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняте ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходить військову службу у військовій частині А0549 на посаді помічника командира частини - начальника юридичної служби.

Наказом командира військової частини А0549 від 30.04.2013 р. № 88 ОСОБА_4 була надана основна щорічна відпустка за 2013 рік тривалістю 13 діб та 2 святкові дні. Вказану відпустку позивач разом з дружиною, ОСОБА_5, проводив в м. Феодосії Автономної Республіки Крим, що підтверджується проїзними документами, які ОСОБА_4 придбав за власні кошти.

18.05.2013 р. ОСОБА_4 звернувся до військової частини А0549 з рапортом, в якому просив компенсувати понесені ним витрати та витрати членів його сім'ї на проїзд у відпустку в межах України в сумі 611,66 грн.

Листом за вих. № 1388 від 23.05.2013 р. відповідач відмовив у виплаті коштів у зв'язку з відсутністю кошторисного призначення та коштів.

Частиною другою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частин другої і третьої статті 12 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України від 03.11.2006 р. № 328-V, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 101, підпунктом 1 пункту 1 статті 14 Закону № 2011-XII (в редакції Закону України від 11.05.2007 р. № 1014-V) військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом у відпустку (до місця проведення відпустки і назад) в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України (підпункт 2 пункту 3 статті 14 Закону № 2011-XII).

В силу статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1992 р. № 538 затверджений Порядок забезпечення безплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби та перевезення багажу (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку право на безплатний проїзд військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, нове місце служби та перевезення багажу забезпечується, зокрема, Міністерством оборони України. Таке право особам старшого і молодшого офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і членам їхніх сімей надається: залізничним транспортом - у купейних вагонах будь-якої категорії поїзда; повітряним транспортом - літаками в салонах загального класу; автомобільним транспортом - в автобусах з м'якими кріслами.

Відповідно до пункту 2 Порядку до членів сімей військовослужбовців, які користуються пільгами на проїзд і перевезення багажу, належать внесені в особові справи військовослужбовців: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти-інваліди першої та другої групи, батьки військовослужбовців і їхніх дружин (чоловіків), а також брати, сестри, онуки, дід та бабуся, які перебувають на утриманні військовослужбовця.

Пунктом 6 Порядку визначено, що витрати, пов'язані з проїздом військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби, відшкодовуються по фактичних затратах згідно з існуючими тарифами та нормами за рахунок міністерств і відомств, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Отже, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, гарантувалось надання пільг на безоплатний проїзд у відпустку військовослужбовцям (в обидві сторони) і членам їх сімей (до місця проведення відпустки) за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відповідний рік для Міністерства оборони України.

Доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування обґрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, пославшись як на підставу для відмови в позові на приписи статті 2 Закону України від 17.02.2000 р. № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", якою було призупинено дію абзацу першого частини першої статті 14 Закону № 2011-XII в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку, не врахував, що дію вказаних положень Закону було відновлено, про що свідчить викладення статті 14 Закону № 2011-XII в новій редакції і внесення до неї змін згідно із Законами України від 03.11.2006 р. № 328-V та від 11.05.2007 р. № 1014-V.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності компенсувати позивачу витрати на проїзд до місця відпустки і назад. Разом з тим, висновок суду першої інстанції про надання такої пільги у повному обсязі дружині позивача є помилковим, оскільки членам сімей військовослужбовців право на безоплатний проїзд надано лише до місця проведення відпустки військовослужбовцем.

Як вбачається з досліджених окружним судом проїзних документів, вартість одного квитка на автомобільний транспорт сполученням Феодосія-Сімферополь склала 38,21 грн, на залізничний транспорт сполученням Сімферополь-Вінниця - 118,69 грн.

У зв'язку з цим з відповідача підлягають стягненню кошти в сумі 454,76 грн (611,66 грн-(38,21 грн+118,69 грн).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 223, статті 225 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми, яка підлягає стягненню, із скасуванням рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду України від 6 червня 2013 року змінити, стягнувши з військової частини А0549 на користь ОСОБА_4 компенсацію за проїзд у відпустку в сумі 454,76 грн.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року скасувати.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Гаманко О.І. Головчук С.В.