Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/9991/24882/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2010

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011

у справі № 2а-1733/10/0670

за позовом ОСОБА_2

до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції, Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області

про стягнення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафу за несвоєчасне повернення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач 1, Овруцька МДПІ) та Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області (далі п тексту - відповідач 2, ГУ ДКУ у Житомирській області) про стягнення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафу за несвоєчасне повернення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011, відмовлено в задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2008 році позивач придбав квартиру. Для придбання квартири ним було оформлено договір іпотечного кредитування. Протягом 2008 року сплачував іпотечний кредит та відсотки за користування кредитом. Так як Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено можливість отримання податкового кредиту на суму сплачених відсотків за користування іпотечним кредитом ним у березні 2009 року подано до Овруцької МДПІ декларацію про майновий стан та доходи. Разом з податковою декларацією також було надано копію договору про іпотечний кредит, копії квитанцій про сплату відсотків, довідка про отримані доходи та заява про визначення основного місця проживання. Податковий орган не визнав право на податковий кредит, пославшись на те, що позивач не зареєстрований у квартирі, яку придбав за іпотечним договором, тому в червні 2009 року відмовив у поверненні податку. Позивач просив стягнути з державного бюджету України на його користь суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб та штрафні санкції.

Відмову у позові суди попередніх інстанцій мотивували тим, що у разі якщо відомості про місце проживання із зазначенням адреси квартири, придбаної за договором іпотеки, не було внесено до паспортного документа позивача у 2008 році та протягом 2009 року, то в цій ситуації платник податку - фізична особа не має законодавчих підстав одержати податковий кредит по відсотках, сплачених у 2008 - 2009 роках за користування іпотечним кредитом.

Проте, колегія суддів не погоджується, з зазначеною позицією судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон №889-IV) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплаченої платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними ст. 10 цього Закону.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону №889-IV, згідно із яким платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При цьому в абз. 2 п. 10.1 ст. 10 Закону №889-IV передбачено, що таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.

Відсутність реєстрації місця проживання за адресою, за якою знаходиться квартира, що була предметом іпотечного кредитування, станом на звітний податковий період, за який подана декларація із задекларованим податковим кредитом, не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, з огляду на те, що Закон пов'язує право на податковий кредит з частини фактично сплачених протягом звітного податкового року сум процентів за іпотечним житловим кредитом з такою умовою як визначення платником податку житлового будинку (квартири, кімнати), що будується чи придбавається, як основне місце його проживання.

Таким чином, вільний вибір місця проживання громадян України на території України не пов'язаний з обов'язковою умовою реєстрації в цьому місці проживання, тому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України. Відповідно, право позивача на податковий кредит не залежить від місця реєстрації платника податку.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 - скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.09.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України..

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров