Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/49384/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Логвиненка А.О., Сороки М.О., при секретарі: Слободян О.М., за участю представників: позивача відповідача ПП «Ремерцентр» Пасічняк Л.П., Гука В.О., Санжарук О.В., Кудрявцевої Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокуратури Одеської області та Державної фінансової інспекції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року у справі за позовом департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції в Одеській області, треті особи: приватне підприємство «Ремерцентр», Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратура Одеської області, про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, - в с т а н о в и л а:Департамент капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Одеській області, треті особи: приватне підприємство «Ремерцентр», Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратура Одеської області, про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року позов задоволено частково.

Скасовано пункти 2, 3, 4, вимоги Державної фінансової інспекції в Одеській області

від 27 березня 2012 року № 15-06-33-15/3140.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, прокуратура Одеської області та Державна фінансова інспекція в Одеській області звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

З матеріалів касаційних скарг вбачається, що прокуратурою Одеської області та Державною фінансовою інспекцією в Одеській області оскаржується, зокрема, задоволення судами вимог про скасування пунктів вимоги Державної фінансової інспекції в Одеській області від 27 березня 2012 року № 15-06-33-15/3140.

Судами встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в Одеській області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт

від 24 лютого 2012 року № 06-19/99.

З метою усунення виявлених в результаті ревізії порушень, Державною фінансовою інспекцією в Одеській області направлено позивачу вимогу від 27 березня 2012 року

№ 15-06-33-15/3140, якою Головне управління капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації зобов'язано, зокрема: пунктом 2 - відшкодувати збитки в сумі 67 121 696,84 грн., шляхом відображення в обліку дебіторської заборгованості, проведення претензійно-позовної роботи або стягнення коштів з осіб, винних у проведенні зайвих виплат; пунктом 3 - відшкодувати збитки в сумі 50395538,52 грн., шляхом відображення в обліку дебіторської заборгованості, проведення претензійно-позовної роботи або стягнення кошів з осіб, винних у проведенні зайвих виплат; пунктом 4 - перерахувати до Державного бюджету України зайво отримані кошти на утримання служби замовника в сумі 703010,01 гривень.

Вважаючи вищезазначені пункти вимоги протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією,

її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 20 квітня 2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх відшкодування.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року №21-40а14, 21-63а14, які згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які в частині призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність часткового скасування постановлених у справі рішень та ухвалення в частині нового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційні скарги прокуратури Одеської області та Державної фінансової інспекції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року в частині задоволення позову департаменту капітального будівництва Одеської обласної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції в Одеській області, треті особи: приватне підприємство «Ремерцентр», Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратура Одеської області, про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги - скасувати та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В решті рішення судів залишити без зміни.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: