Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/800/1766/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

секретаря - Наумця О.В.,

за участю представників: Державної фінансової інспекції України Шевелєвої Ю.Е., Фонду державного майна України Пархацької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції України на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 826/11556/13-а за позовом Державної фінансової інспекції в м.Києві до Фонду державного майна України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року Державна фінансова інспекція в м.Києві звернулося в суд з позовом до Фонду державного майна України, в якому просила зобов'язати Фонд державного майна України виконати вимогу позивача від 03.04.2013р. №08-14/404, а саме, стягнути у порядку встановленому ст.ст. 130-136 КЗпПУ з винних осіб Фонду матеріальну шкоду у розмірі 71751,65грн. та провести коригування перерахувань до державних цільових фондів на суму 26045,84грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ревізією були встановлені порушення п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, при підвищенні заробітної плати працівникам відповідача не змінений базовий місяць для нарахування та виплати суми індексації заробітної плати, що призвело до матеріальної шкоди Фонду державного майна України. Разом з тим, вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю, в порушення ст.15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", не були виконані.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Державна фінансова інспекція України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу Фонд державного майна України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Державною фінансовою інспекцією України відповідно до п. 2.16 Плану контрольно-ревізійної роботи на І квартал 2013 року проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Фонду державного майна України за 2010 р.-2012 р. та завершений звітний період 2013 року. За результатами перевірки був складений Акт ревізії від 20.03.2013р. № 08-21/10. При проведенні ревізії було встановлено, що в порушення п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ України від 17.07.2003 № 1078, при підвищенні заробітної плати першому заступнику голови ОСОБА_1 та заступнику голови ОСОБА_2 не змінений базовий місяць для нарахування індексації заробітної плати в сумі 3149,24 гривень та зайвих нарахувань до державних цільових фондів на суму 1143,17 грн..

Дане порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) Фонду на суму 4292,41 грн.

Крім того, в ході ревізії встановлено, що в порушення п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ України від 17.07.2003р. № 1078, при підвищенні заробітної плати працівникам Фонду не змінений базовий місяць для нарахування та виплати суми індексації заробітної плати в сумі 68602,41 грн. та зайвих нарахувань до державних цільових фондів на суму 24902,67 грн. Дане порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) Фонду на суму 93505,08 грн.

Листом від 03.04.2013 №08-14/404 направлена вимога відповідачу про усунення порушень, яка не виконана, що стало підставою для звернення до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що неправильне проведення індексації грошових доходів працівників Фонду, яке здійснене виключно в межах доведених асигнувань, не можна вважати нанесенням Фонду матеріальної шкоди (збитків), відсутність нанесення такої шкоди не може тягнути за собою наслідків, заявлених у позовній вимозі Держфінінспекції на загальну суму 97797,49 грн. Крім того, за період, охоплений перевіркою Державною фінансовою інспекцією України, перевищення видатків бюджету не відбувалося, видатки на оплату праці здійснювалися в межах доведеного плану асигнувань, перевитрати коштів у Фонді не зафіксовані.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності вимоги від 03.04.2013 №08-14/404 про стягнення у порядку встановленому ст.ст.130-136 КЗпПУ з винних осіб Фонду матеріальну шкоду у розмірі 71751,65грн. та провести коригування перерахувань до державних цільових фондів на суму 26045,84грн..

Відповідно до статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993р. № 2939-XII (надалі по тексту Закон №2939-XII) органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Статтею 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" передбачено, що вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що мало місце порушення п.5 Порядку проведення індексами грошових доходів працівників відповідача, що сторонами не заперечується. Водночас у вимозі про усунення порушень від 0304.2013 р. та у позові позивач ставить вимоги стягнути у порядку встановленому ст.ст.130-136 КЗпПУ з винних осіб Фонду матеріальну шкоду у розмірі 71751,65грн. та провести коригування перерахувань до державних цільових фондів на суму 26045,84 грн..

Відповідно ст.2 Закону № 2939-ХІІ порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушені, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Згідно пункту 49 Порядку, коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкту контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкту контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Пункт 50 Порядку передбачає, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущених порушеннях працівників об'єкту контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Виходячи з вищенаведеного органам Державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Аналізуючи наведені норми права колегія суддів приходить до висновків, що способом захисту порушеного права держави є звернення органу Державної фінансової інспекції до суду в інтересах держави з відповідним позовом до керівників та інших службових осіб підконтрольної установи, які безпідставно отримали та використали державні активи (кошти). В своїх позовних вимогах органи Держфінконтролю повинні чітко визначити, які саме дії має вчинити відповідач, а не ставити загальну вимогу щодо виконання вимоги про усунення порушень, які є обов'язковими до виконання, але не містять посилань на вчинення конкретних дій конкретними особами та спосіб вчинення цих дій.

Разом з тим, позивач в даних спірних правовідносинах ставить саме загальні вимоги щодо виконання вимоги про усунення порушень від 0304.2013 р., без зазначення винних осіб у допущених порушеннях та конкретних сум стягнення, що унеможливлює визначитися у способі захисту порушеного права та інтересів держави.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. При цьому колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій прийшли до вірних висновків про відмову в задоволенні позову, однак, суди послалися на інші підстави відмови в позові, які не являються такими, що дають підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми матеріального права, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої і апеляційної інстанції підлягають скасуванню з винесенням постанови про відмову в заявленому позові з інших підстав, ніж наведені судами попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позову Державної фінансової інспекції в м.Києві до Фонду державного майна України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: