Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2021 року у справі №545/2344/20

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 545/2344/20

провадження № 61-9384св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратура Полтавської області, Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Абрамов П. С., Пилипчук Л. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що триває бездіяльність прокуратури у межах розслідування кримінального провадження № 42014170000000269 від 07 жовтня 2014 року, № 12013180040001919 від 25 квітня 2013 року та кримінальної справи № 04200453 від 14 травня 2004 року та невиконання рішення у справі № 554/741/16-ц. За період з 2013 по 2015 роки у кримінальному провадженні № 42014170000000269 від 07 жовтня 2014 року слідчими неодноразово приймались незаконні рішення про закриття кримінального провадження, про відмову у визнанні потерпілим, тощо.

Позивач зазначав, що у лютому 2016 року він звертався до суду з позовом до Прокуратури Полтавської області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування та моральної шкоди (справа № 554/741/16-ц), однак предметом цього позову є бездіяльність прокуратури за період з лютого 2016 року по травень 2020 року, оскільки за цей час прокуратурою нічого не зроблено.

ОСОБА_1 просив стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 008 696 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу в Полтавській області на його користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області в складі судді: Кіндяк І. С. від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Державну казначейську службу в Полтавській області у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у справі йдеться про шкоду, спричинену фізичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури, то відповідно до положень частини 6 статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах. На даний час кримінальне провадження № 12013180040001919 від 25 квітня 2013 року, кримінальна справа № 04200453 й досі розслідується й від наслідків розслідування кримінального провадження № 42014170000000269 від 07 жовтня 2014 року залежать також і наслідки розслідування кримінальної справи № 04200453, що призводить до душевних страждань позивача протягом значного часу. Прокуратура Полтавської області, незважаючи на відповідні судові рішення, не вживав у межах своєї компетенції заходів для забезпечення слідчими та районними органами прокуратури дотримання вимог чинного законодавства при розгляді заяв та повідомлень про злочини, не дивлячись на вказівки відповідних рішень судів. Внаслідок таких дій та бездіяльності остаточне рішення не прийнято навіть на сьогоднішній день, що свідчить про неефективне розслідування. Внаслідок дій відповідача у позивача погіршилися стосунки в сім'ї, він змушений відриватися від роботи та звичайних повсякденних справ, свого звичайного способу життя на звернення за юридичною допомогою та участі в судових засіданнях. Оскільки кримінальна справа не знаходить свого вирішення протягом значного часу, позивач втратив надію на справедливість, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків, необхідності застосовування зусиль для організації свого життя. Згідно ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2020 року кримінальне провадження № 12013180040001919 від 25 квітня 2013 року направлено для проведення досудового розслідування до ТУ ДБР розташованого у м.

Полтаві, тобто прокуратура Полтавської області продовжувала свою бездіяльність до моменту завершення своїх повноважень у вказаному провадженні, як органу досудового розслідування.

Суд першої інстанції зазначив, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги обставини справи, характер діяння відповідачів, ступінь моральних та психічних переживань позивача з приводу бездіяльності службових осіб прокуратури Полтавської області, та вважав, що сума 50 000 грн зможе компенсувати заподіяну позивачу моральну шкоду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у цій справі підлягає дослідженню період часу з грудня 2015 року по вересень 2020 року (звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду), оскільки, як встановлено апеляційним судом, у межах розгляду цивільної справи № 554/741/16-ц судом досліджені обставини розслідування кримінальних проваджень №42014170000000269 і № 12013180040001919 у період з лютого 2003 року по грудень 2015 року, яким надана відповідна оцінка і ухвалено судове рішення. 05 грудня 2016 року і 14 лютого 2020 року, скасовані постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 42014170000000269. В обох випадках суд зробив висновок про передчасність рішень слідчого про закриття кримінального провадження у зв'язку з неповною перевіркою доводів ОСОБА_1. У зазначених судових рішеннях відсутня указівка про визнання незаконною бездіяльності прокуратури (слідчого). В уточненій позовній заяві (а. с. 128-133) ОСОБА_1, посилаючись на тривалість бездіяльності прокуратури, стверджує, що остання у незаконний спосіб надає можливість винним особам уникнути кримінальної відповідальності. При цьому тривалість розслідування і бездіяльності прокуратури позивач знову ж таки визначає, починаючи з 2002 року, тобто включає період, щодо якого вже мається рішення суду, яке набрало законної сили. Сам по собі факт скасування судом двох постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Доводи позивача про факт завдання моральної шкоди та її розмір ґрунтуються на його власній (негативній) оцінці діяльності прокуратури.

Аргументи учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, в якій просив: постанову апеляційного суду скасувати; залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Таким чином ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову Полтавський районний суд Полтавської області як дослідив докази незаконних рішень дій та бездіяльності відповідача, так і встановив наявність моральної шкоди і причинний зв'язок між незаконними рішеннями, діями бездіяльністю відповідача і завданою шкодою, зокрема встановлені судовими рішеннями, що мають преюдиційне значення при розгляді справи. Крім цього слід зазначити, що переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку апеляційний суд мав виходити із положень статті 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 554/741/16-ц; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в стягненні компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 554/741/16-ц; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2018 року у справі № 554/741/16-ц позов ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю прокуратури Полтавської області, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу в Полтавській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2019 року апеляційна скарга заступника прокурора Полтавської області задоволена частково. Змінений другий абзац резолютивної частини рішення суду, а саме зазначено про стягнення коштів через Державну казначейську службу України (а. с.149-156).

Рішенням суду у цивільній справі № 554/741/16-ц, яке набрало законної сили, встановлені такі фактичні обставини:

у лютому, квітні і травні 2003 року Полтавським районним судом Полтавської області за поданими скаргами порушені кримінальні справи відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за фактом заподіяння ними тілесних ушкоджень ОСОБА_1, а також кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які об'єднані в одне провадження;

у червні 2004 року кримінальна справа направлена з Полтавського районного суду Полтавської області для проведення досудового розслідування до Полтавського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, а 03 лютого 2005 року згідно указівки прокуратури Полтавської області кримінальна справа передана для подальшого розслідування до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

Кримінальне провадження, якому присвоєно номер 12013180040001919, триває, остаточного рішення у справі не прийнято;

у квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Полтавської області із заявою про вчинення злочину слідчими міліції ОСОБА_5 і ОСОБА_6 під час проведення досудового слідства за фактом заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_1

після неодноразових скасувань судом рішень про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 у квітні 2014 року до ЄРДР за № 42014170000000269 внесено відомості із попередньою правовою кваліфікацією за частиною 1 статті 365 КК України щодо неправомірних дій слідчих Октябрського РВ ПМУ України в Полтавській області. Остаточне рішення у справі не прийняте.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05 грудня 2016 року в справі № 554/134/30/15-к скасована постанова старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 30 вересня 2016 року про закриття кримінального провадження № 42014170000000269.

Постановою слідчого в ОВС СВ прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 16 квітня 2019 року закрите кримінальне провадження № 42014170000000269 від 07жовтня 2014 року за частиною 1 статті 365 КК України на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КК України у зв'язку з відсутністю у діях працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 365 КК України. Копію постанови від 16 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження ОСОБА_1 органом який її видав було направлено лише 22 жовтня 2019 року.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2020 року в справі № 554/13430/15-к: скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 16 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42014170000000269; матеріали кримінального провадження № 42014170000000269 від 07 2014 року за частиною 1 статті 365 КК України направити до прокуратури Полтавської області для організації проведення досудового розслідування та направлення за підслідністю.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21) зазначено, що:

"відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" ( № 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Місцевий суд вказував, що стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 він визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов'язаною з невиконанням своїх обов'язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України. Також місцевий суд врахував, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується її родини. Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду та вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду не надав належної оцінки неодноразовому прийняттю слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження щодо матеріалів досудового розслідування від 11 лютого 2013 року та від 06 березня 2014 року № 42013220100000019 за ознаками складів кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 384 КК України. Ураховуючи викладене, місцевий суд, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості. При цьому колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що обґрунтованими є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року по справі № 200/8310/18 (провадження № 61-14033св20) зазначено, що: "відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку".

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача та надмірну тривалість досудового розслідування, та те, що позивачу завдано моральну шкоду, визначив її розмір в 50 000 грн.

Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в оскарженій частині. Оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, то у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінити.

Таким чином суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, втім помилився щодо формулювання резолютивної частини судового рішення, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн необхідно залишити в силі змінивши його резолютивну частину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 1 статті 170 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду18 серпня 2021 року по справі № 200/8310/18 (провадження № 61-14033св20), колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 грн належить скасувати; та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення задоволенні позовної вимоги простягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, змінивши абзац другий його резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 простягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000 грн скасувати.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року в частині задоволення задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 простягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50 000 грн змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн компенсації моральної шкоди".

В іншій оскарженій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов