Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №756/4996/21
Постанова КЦС ВП від 23.10.2025 року у справі №756/4996/21
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №756/4996/21

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 756/4996/21

провадження № 61-12356св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Павла Сергійовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Гуля В. В., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Оболонський РВ ДВС у місті Києві), в якій просила: визнати протиправними дії Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 щодо неї; визнати протиправною бездіяльність названого відділу державної виконавчої служби щодо ненаправлення їй постанови про відкриття виконавчого провадження, а також - щодо ненадання відповіді на її звернення від 13 березня 2021 року та нескасування обтяжень речових прав на нерухоме майно; зобов`язати Оболонський РВ ДВС у місті Києві скасувати накладене обтяження. Скарга мотивована тим, що 12 березня 2021 року з відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона дізналася, що стосовно неї наявний запис про обтяження від 30 березня 2015 року № 9224618, внесений до названого реєстру на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Єдиним судовим рішенням, ухваленим не на її користь, було рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13, яким стягнуто солідарно з неї та Товариства з обмеженою відповідальністю «Андромеда-плюс 30» (далі - ТОВ «Андромеда-плюс 30») на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 166 502,68 швейцарських франків. Разом з тим наразі немає жодної реальної необхідності для подальшого існування вказаного обтяження, оскільки у2020 році вона домовилася з АТ «Універсал Банк» про проведення реструктуризації боргу, у зв`язку з чим виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі № 2/756/62/13 було завершено, про що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Крім того, вона не отримувала від органів ДВС будь-яких постанов, тоді як у разі неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. 13 березня 2021 року вона зверталася до Оболонського РВ ДВС у місті Києві із заявою про надання інформації та скасування вищевказаного обтяження, проте жодної відповіді їй не було надано.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що матеріали справи містить докази на підтвердження направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження. Постановою державного виконавця від 12 червня 2020 року виконавчий лист № 2/756/62/13 повернуто стягувачу за його заявою згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а тому строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив як на час звернення 13 березня 2021 року ОСОБА_1 до Оболонського РВ ДВС у місті Києві із заявою про скасування обтяження нерухомого майна, так і на час розгляду судом поданої нею скарги. При цьому державним виконавцем також винесено постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 328 грн та виконавчого збору - в розмірі 144 224,11 грн. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження погашення нею в добровільному порядку поза межами виконавчого провадження заборгованості перед стягувачем, відсутні підстави для зняття обтяження (арешту) з майна боржника та задоволення скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П. С. залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Звертаючись до суду із скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, скаржник має обґрунтувати, в чому саме полягає незаконність таких рішень, дій або бездіяльності виконавця. Заявляючи вимоги, пов`язані з накладенням або зняттям накладеного виконавцем арешту, скаржник має обґрунтувати, в рамках якого виконавчого провадження було накладено відповідний арешт, на підставі якого виконавчого документа воно було відкрито, хто є учасниками виконавчого провадження, в чому полягає незаконність рішень, дій або бездіяльності виконавця, а також - надати суду докази, на підтвердження обставин, на які він посилався. Як вбачається з матеріалів справи, у скарзі ОСОБА_1 просила скасувати арешт майна, на підставі якого внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження, а саме арешт її нерухомого майна від 30 березня 2015 року № 9224618, накладений на підставі постанови державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Разом з тим зі змісту скарги ОСОБА_1 та доданих до неї документів неможливо встановити, в рамках якого саме виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження від 14 січня 2015 року, суть такого виконавчого провадження, на підставі якого виконавчого документа воно здійснювалося та хто є стягувачем у цьому провадженні, що позбавляє суд можливості встановити, чи підвідомча йому справа, та перевірити доводи заявника щодо правомірності накладення та зняття арешту на майно.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 .

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в: постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (провадження № К/9901/20268/18), від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22), про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном; постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15, в якій зазначено, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії; постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 760/12675/15-ц (провадження № 61-30613св18) про те, що апеляційним судом не надано належної правової оцінки усім доводам сторін у справі, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду. Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

04 травня 2023 року справа № 756/4996/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2014 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «Андромеда-плюс 30» на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 166 502,68 швейцарських франків, що на 10 жовтня 2011 року еквівалентно 1 442 241,06 грн, з яких: 157 706,14 швейцарських франків - тіло кредиту; 8 471,89 швейцарських франків - відсотки за користування кредитом, 324,65 швейцарських франків - підвищені відсотки, а також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого щодо боржника ОСОБА_1 на підставі вищезгаданого судового рішення.

Цього ж дня, 23 вересня 2015 року, копія вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження була надіслана боржнику ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження.

12 червня 2020 року державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у місті Києві Дубасом А. М. винесено постанову у виконавчому провадженні № 48376513, якоюповернуто виконавчий лист № 2/756/62/13 стягувачу за його заявою згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Цього ж дня, 12 червня 2020 року, державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника виконавчого збору.

Вищевказані постанови державного виконавця містяться в матеріалах виконавчого провадження № 48376513, копію яких Оболонський РВ ДВС у місті Києві надав на запит місцевого суду.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30 березня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві внесено запис про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 44118734, виданої 14 січня 2015 року ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві.

13 березня 2021 року адвокат Васильєв П. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Оболонський РВ ДВС у місті Києві із заявою, в якій просив надати інформацію щодо підстав накладення вищевказаного обтяження на майно ОСОБА_1 та скасувати його, однак будь-якої відповіді не отримав.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час внесення 30 березня 2015 року державним реєстратором оскаржуваного запису про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 44118734, виданої 14 січня 2015 року ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Частинами першою-четвертою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, то у випадку невиконання виконавчого документа про стягнення з боржника коштів, немає підстав для зняття арешту з майна боржника.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що у виконавчому провадженні № 48376513 постановою державного виконавця від 12 червня 2020 року виконавчий лист № 2/756/62/13 було повернуто стягувачу і на час розгляду цієї справи строк пред`явлення виконавчого документа не сплив, а також те, що боржник ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження погашення нею в добровільному порядку заборгованості перед АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві не підлягає задоволенню, так як зняття арешту в подальшому унеможливить виконання рішення суду та може порушити права банку.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що у скарзі ОСОБА_1 просила скасувати арешт майна, на підставі якого внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження, а саме, арешт її нерухомого майна від 30 березня 2015 року № 9224618, накладений на підставі постанови державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Разом з тим зі змісту скарги та доданих до неї документів неможливо встановити, в рамках якого саме виконавчого провадження було накладено арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження від 14 січня 2015 року, суть такого виконавчого провадження, на підставі якого виконавчого документа воно здійснювалося та хто є стягувачем у цьому провадженні, що позбавляє суд можливості встановити, чи підвідомча йому справа, та перевірити доводи заявника щодо правомірності накладення та зняття арешту на майно.

Верховний Суд не повністю погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила, зокрема визнати протиправними дії Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 щодо неї, внесене до названого реєстру на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року було відкрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві. Зазначено про необхідність надання названим відділом ДВС належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13 за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Андромеда-плюс 30» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У грудні 2021 року Оболонський РВ ДВС у місті Києві надав на запит суду матеріали виконавчого провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого 24 лютого 2014 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 442 241,06 грн.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П. С. посилався, зокрема на те, що постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого щодо боржника ОСОБА_1 , тоді як обтяження № 9224618 було внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно значно раніше - 30 березня 2015 року на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Отже, місцевий суд безпідставно дослідив матеріали виконавчого провадження № 48376513, оскільки арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження вчинено в рамках іншого виконавчого провадження, інформацію щодо якого Оболонський РВ ДВС у місті Києві так і не надав на запит адвоката від 13 березня 2021 року.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірив та не спростував вищенаведених доводів апеляційної скарги, за відсутності матеріалів виконавчого провадження № 44118734 не встановив, які саме дії були вчинені державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження та на підставі чого Оболонським РВ ДВС у місті Києві 14 січня 2015 року було накладеного арешт на майно ОСОБА_1 , у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення ухвали місцевого суду без змін.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у матеріалах конкретного виконавчого провадження. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення скарги, є копії документів відповідного виконавчого провадження, зокрема оскаржувані рішення державного виконавця.

Отже, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень суд має право самостійно витребувати від органу державної виконавчої служби / приватного виконавця всі необхідні документи для вирішення відповідної скарги.

Однак безпідставно пославшись на неможливість встановити, в рамках якого саме виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження від 14 січня 2015 року, суть такого виконавчого провадження, на підставі якого виконавчого документа воно здійснювалося та хто є стягувачем у цьому виконавчому провадженні, що позбавляє суд можливості встановити, чи підвідомча йому справа, та перевірити доводи заявника щодо правомірності накладення та зняття арешту на майно, суд апеляційної інстанції не вжив вичерпних заходів, передбачених чинним процесуальним законодавством, з метою отримання від суб`єкта оскарження матеріалів виконавчого провадження № 44118734, а отже, фактично не вирішив скаргу по суті.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Павла Сергійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук