Постанова

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 205/4245/17

провадження № 61-17628св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 ,

третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цапліна Олександра Костянтиновича на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенського І. Р. У зазначеній квартирі зареєстрований його батько - ОСОБА_4 , який дозволив тимчасово проживати у вказаній квартирі його рідному брату - ОСОБА_5 з дружиною ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 . Після загибелі брата ОСОБА_5 у ІНФОРМАЦІЯ_1, батько подарував йому зазначену квартиру, проте у цій квартирі проживає дружина його покійного брата з дитиною та перешкоджають йому вільно користуватись та розпоряджатись цією власністю. Зазначав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають інше місце проживання та зареєстровані за іншою адресою.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою, яка розташована на АДРЕСА_2 , шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вказаної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач разом із сином не є співвласниками спірного домоволодіння, а право власності позивача є непорушним та таким, що підлягає судовому захисту, тому наявні підстави для задоволення позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути і існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цаплін О. К. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач разом із покійним чоловіком вирішили купити спірну квартиру, проте не змогли оформити на себе кредитні зобов`язання, тому договір іпотеки оформили на батька чоловіка. Однак всі кредитні зобов`язання виконували самостійно.Батько покійного чоловіка набув квартиру за її рахунок та в подальшому подарував квартиру своєму синові ОСОБА_1 , що є незаконним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенсько І. Р. (а. с.16-17).

У спірній квартирі зареєстрований батько позивача ОСОБА_4 , який будучи попереднім власником квартири, дозволив проживати у квартирі своєму сину ОСОБА_5 з дружиною, - відповідачем у справі та їх дитиною.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 рідний брат позивача ОСОБА_5 помер (а. с. 86).

ОСОБА_2 зі своїм сином фактично проживають у спірній квартирі, що підтверджується обставинами викладеними у позові та не спростовується відповідачем. На неодноразові прохання позивач виселитись з квартири відповідач відмовляється

Також, встановлено, що відповідач разом зі своїм сином зареєстровані у кв. АДРЕСА_3 та має право власності на частку квартири після смерті чоловіка за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенською І. Р.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Крім того, за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 , як власник квартири, має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, усунення порушень його права власності на спірну квартиру шляхом виселення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 27).

Колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами дотримана пропорційність, оскільки суди встановили, що позивач на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, а тому у передбачений законом спосіб звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, у відповідачів припинилось право користування спірною квартирою у зв`язку із переходом права власності на квартиру до позивача, вони не є його членами сім`ї, крім того зареєстровані за іншою адресою: АДРЕСА_5 та мають право власності на частку квартири після смерті ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 .

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Касаційна скарга не містить доводів неправильності оскаржуваних судових рішень в аспекті порушення саме житлових прав відповідачів у зв`язку з їх виселенням.

Заявник посилається на те, що відповідачем та її чоловіком виконано всі обов`язки колишнього власника спірної квартири ОСОБА_4 , а отже він фактично набув майно за рахунок ОСОБА_2 .

Проте такі доводи виходять за межі предмету та підстав позову, а спір щодо права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру є предметом іншої цивільної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цапліна Олександра Костянтиновича залишити без задоволення.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний