Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 219/1551/17

провадження № 61-31620св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року у складі судді: Хомченко Л. І., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Краснощокової Н. С., Мальованого Ю. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася із позовом до ОСОБА_5 про припинення права власності.

Позовна заява обґрунтована тим, що 04 жовтня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 придбала під час шлюбу з відповідачем житловий будинок з надвірними спорудами і побудовами та земельну ділянку розміром 0,0884 га по АДРЕСА_2

Позивач вказувала, що спільне життя із відповідачем не склалося, тому що ОСОБА_5 вживав спиртні напої, в стані алкогольного сп'яніння вчиняв сварки, здійснював психічне насильство відносно позивача і сина, погрожував та наносив побої. Ураховуючи таку поведінку відповідача та той факт, що він не надавав матеріальної допомоги на утримання спільного сина, в листопаді 2013 року позивач зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів з відповідача на утримання сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тривалий час відповідач не змінював свою негативне ставлення до неї та дитини.

Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області по справі № 219/4342/2014-п відповідач був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першої статті 173-2 КУпАП.

Заочним рішенням від 15 жовтня 2014 року Артемівського міськрайонного суду Донецької області, яке набрало законної сили 18 листопада 2014 року, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач зазначала, що з кінця жовтня 2014 року відповідач у спірному будинку не проживає та мешкає із батьками до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року, житловий будинок АДРЕСА_2 із земельною ділянкою площею 0,0884 га визнаний їх спільною власністю та цим рішенням визнано право власності по 1/2 частки будинку і земельної ділянки за кожним. У натурі житловий будинок і земельна ділянка під ним не поділені.

Позивач вказувала, що подальше сумісне проживання сторін в одному будинку неможливе, оскільки відповідач постійно здійснює насильство над позивачем. Спірний будинок загальною площею 51,00 кв. м, житловою площею 28,53 кв. м, не може бути поділений для повноцінного окремого проживання в ньому позивача із дитиною та відповідача, частка відповідача не може бути виділена в натурі, оскільки всі кімнати є суміжними (прохідними). Відповідач має інше житло, не має наміру проживати в будинку, а позивач іншого житла не має, самостійно сплачує комунальні послуги, здійснює ремонтні роботи у будинку. Грошову суму, необхідну для виплати відповідачу у розмірі вартості його частки у спірному будинку на земельній ділянці, позивач внесла на депозитний рахунок суду.

Позивач просила:

припинити право приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 та на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0884 га, розташовану по вулиці АДРЕСА_2;

визнати за позивачем право власності на 1/2 частину жилого будинку та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0884 га, які належать відповідачу ОСОБА_5;

виплатити відповідачу 52 630,00 грн, внесені на депозитний рахунок суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення права власності відповідача на 1/2 частку спірного будинку завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника, оскільки він не має іншого окремого житла, а за запропоновану позивачем суму 52 630 грн не зможе придбати окремий будинок.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2017 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що припинення права власності відповідача на 1/2 частку спірного будинку завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника, оскільки суд позбавлений можливості встановити, чи відповідає розмір запропонованої позивачем грошової компенсації - 52 630,00 грн дійсній вартості спірного будинку, а також чи дійсно є неможливим виділ належної відповідачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом. Звіт про оцінку майна від 29 грудня 2016 року не є висновком судової експертизи, а висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна від 04 травня 2017 року, виданий КП «Бахмутське БТІ» не містить обґрунтувань неможливості поділу будинку в натурі.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 подали касаційну скаргу, в якій просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилалися на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції достовірно встановлено, що спільне володіння і користування позивача і відповідача спірним житловим будинком є неможливим. Відповідач відмовився від всіх варіантів вирішення спірного питання. Суд першої інстанції не обґрунтував, яку істотну шкоду понесе відповідач у разі задоволення позову, а також не дав правову оцінку завдання істотної шкоди дитині сторін, яка категорично не згодна на переїзд до іншого будинку чи квартири. У справі наявні усі підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов.

Вказувала, що рішення суду ґрунтується на припущеннях в частині завдання чи не завдання істотної шкоди інтересам співвласника та членам сім'ї відповідача. Окрім цього, з приводу оцінки майна відповідач заявив, що проводити судову експертизу не має необхідності, оскільки будинок вже оцінений. Висновок КП «Бахмутське БТІ» від 04 травня 2017 року, який складений сертифікованим спеціалістом, щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкту нерухомого майна повністю узгоджується з Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2016 року визнано житловий будинок з надвірними спорудами та побудовами, розташований по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Визнано земельну ділянку площею 0,0884 га, розташовану по АДРЕСА_2, згідно державного акту серія НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано: за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами та побудовами, розташований по АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0884 га, розташовану по АДРЕСА_2, згідно державного акту серія НОМЕР_1; за ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами та побудовами, розташований по АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0884 га, розташовану по АДРЕСА_2, згідно державного акту серія НОМЕР_1.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що припинення права ОСОБА_5 на Ѕ частку спірного майна завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель