Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.08.2020 року у справі №638/604/20

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 638/604/20

провадження № 61-10186св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд", розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у складі судді Осаулова А. А.

та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (далі - ПАТ "Аграрний фонд") про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 грудня 2017 року по 09 грудня

2019 року ОСОБА_1 працював заступником начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Харківській області департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ "Аграрний фонд".

Протягом листопада 2019 року ОСОБА_1 буввиконаний індивідуальний план роботи, погоджений керівництвом ПАТ "Аграрний фонд", у повному обсязі на 100 %, у зв'язку з чим з Київського офісу надійшло повідомлення про прийняті та затверджені Пропозиції щодо розміру належної позивачу за листопад премії. Однак, вказана премія виплачена не була, що є грубим порушенням Колективного договору ПАТ "Аграрний фонд" та трудового законодавства України.

Крім того, станом на 09 грудня 2019 року роботодавець порушив встановлені трудовим законодавство строки виплати заробітної плати, у зв'язку з чим ОСОБА_1 подано заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наказом від 09 грудня 2019 року № 550-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України";

- змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі

ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" на "звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- зобов'язати уповноважених осіб ПАТ "Аграрний фонд" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме у розділі "Відомості про роботу" "Запис від 09 грудня 2018 року № 11 "Звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України - вважати недійсним" та внести новий запис "Звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 невиплачену

у листопаді 2019 року частину заробітної плати (премію КРІ) в сумі

22 804,96 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 243
484,76 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147 223,44 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 січня

2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Аграрний фонд" про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив:

- визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року №550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" на "звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України" і зобов'язати уповноважених осіб ПАТ "Аграрний фонд", внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме у розділі "Відомості про роботу" "Запис від 09 грудня 2018 року № 11 "Звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України - вважати недійсним" та внести новий запис "Звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 невиплачену

у листопаді 2019 року частину заробітної плати (премію КРІ) в сумі

22 804,96 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 243

484,76 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 147 223,44 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня

2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що недоліки, викладені в ухвалі суду від 05 березня 2020 року, зокрема необхідність сплатити судовий збір за три позовні вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру, позивач усунув не в повному обсязі, а саме сплатив судовий збір за одну вимогу майнового характеру та одну - немайнового характеру, у зв'язку з чим позовна заява підлягає визнанню неподаною та поверненню позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1, оскільки в матеріалах справи відсутні докази усунення позивачем недоліків, встановлених ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року щодо надання доказів сплати судового збору за три вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру. Не зважаючи на те, що у новій редакції позовної заяви позивач об'єднав три вимоги немайнового характеру в один абзац, такі вимоги є самостійними та кожна з них підлягає окремому дослідженню і вирішенню по суті, у зв'язку з чим кожна вимога підлягає оплаті судовим збором окремо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 14 липня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Зазначає, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 21-3944а16 від 14 березня 2017 року, а також постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц (провадження № 14-632цс18), від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18 (провадження № К/9901/28031/19), від 08 травня 2020 року у справі № 501/531/16-а (адміністративне провадження № К/9901/12196/18).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позовні вимоги про визнання незаконним формулювання причини звільнення, зміну формулювання причини звільнення і зобов'язання внести зміни до трудової книжки - є однією позовною вимогою немайнового характеру.

Матеріали справи містять докази сплати судового збору за одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру (стягнення вихідної допомоги).

Таким чином, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

У серпні 2020 року ПАТ "Аграрний фонд" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ у зв'язку з обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями у справі № 638/604/20 (провадження № 61-10186св19) визначено суддю-доповідача Фаловську І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ПАТ "Аграрний фонд", в якому просив:

- визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України";

- змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі

ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" на "звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- зобов'язати уповноважених осіб ПАТ "Аграрний фонд" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме у розділі "Відомості про роботу" "Запис від 09 грудня 2018 року № 11 "Звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України - вважати недійсним" та внести новий запис "Звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 невиплачену

у листопаді 2019 року частину заробітної плати (премію КРІ) в сумі

22 804,96 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 243
484,76 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147 223,44 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 січня

2020 року вищевказану справу передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня

2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Запропоновано заявнику надати оригінали документів, що підтверджують сплату судового збору в сумі 4 957,25 грн, виходячи із трьох вимог немайнового характеру та одної вимоги майнового характеру, або копії документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У разі наявності клопотань про витребування доказів - подати їх у відповідності до вимог статті 84 ЦПК України, надавши докази вжитих заходів для отримання доказів самостійно, а саме, доказів отримання відповідачем заяв позивача про надання документів, які він просить витребувати. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

16 березня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 05 березня

2020 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив:

- визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" на "звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України" і зобов'язати уповноважених осіб ПАТ "Аграрний фонд", внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме у розділі "Відомості про роботу" "Запис від 09 грудня 2018 року № 11 "Звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України - вважати недійсним" та внести новий запис "Звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 невиплачену

у листопаді 2019 року частину заробітної плати (премію КРІ) в сумі

22 804,96 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 243
484,76 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 147 223,44 грн.

Також до заяви про уточнення позовних вимог додано квитанцію про сплату судового збору за одну вимогу немайнового характеру та одну - майнового характеру у розмірі 3 275,65 грн (840,80 грн + 2 434,85 грн).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня

2020 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК , після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частинами 1 , 2 , 5 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Визнаючи неподаною позовну заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем заявлено три позовні вимоги немайнового характеру і за кожну таку вимогу сплачується судовий збір. Об'єднання в уточненій позовній заяві трьох вимог немайнового характеру в одному абзаці не свідчить про заявлення однієї вимоги немайнового характеру та не звільняє позивача від сплати судового збору в повному обсязі за кожну таку вимогу немайнового характеру, оскільки всі заявлені позивачем вимоги є самостійними та підлягають окремому дослідженню і вирішенню.

Натомість Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Статтями 1, 2, 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Статтями 1, 2, 3 Закону України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Статтями 1, 2, 3 Закону України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру, справляється ставка судового збору у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; за подання фізичною особою позову немайнового характеру, справляється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 2 102 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц (провадження № 14-632цс18) зазначила, що під позовною вимогою немайнового характеру розуміється передбачена законом вимога про вчинення чи утримання від вчинення певних дій чи юридичних обов'язків, яка характеризується наявністю чітко сформульованої вимоги до визначеного суб'єкта, на якого вона поширюється.

Про необхідність дослідження суті заявлених позовних вимог, які обкладаються судовим збором, а не лише врахування їх кількості, зазначено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3944а16.

Подавши уточнену позовну заяву ОСОБА_1 просив:

- визнати незаконним формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зазначених у наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України"; змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі ПАТ "Аграрний фонд" від 09 грудня 2019 року № 550-К "за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України" на "звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України"; зобов'язати уповноважених осіб ПАТ "Аграрний фонд" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме у розділі "Відомості про роботу" "Запис від 09 грудня 2018 року № 11 "Звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України - вважати недійсним" та внести новий запис "Звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом власника законодавства про працю відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України";

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 невиплачену

у листопаді 2019 року частину заробітної плати (премію КРІ) в сумі

22 804,96 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 243
484,76 грн;

- стягнути з ПАТ "Аграрний фонд" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 147 223,44 грн.

Позовні вимоги про визнання незаконним формулювання причини звільнення, зміни формулювання причини звільнення та зобов'язання внести зміни до трудової книжки нерозривно пов'язані між собою, поєднані одним матеріально-правовим змістом, що випливає із права ОСОБА_1 на відновлення своїх порушених трудових прав, за захистом яких він завернувся до суду, тобто є однією вимогою.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність сплати ОСОБА_1 суми судового збору за подання позову, виходячи із розрахунку за три позовні вимоги немайнового характеру.

ОСОБА_1 фактично виконав вимоги ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року, сплативши судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру та одну - майнового характеру.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на невиконання у повному обсязі вимог щодо усунення недоліків позовної заяви є безпідставним.

Крім того, слід звернути увагу, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Таким чином, при зверненні до суду першої інстанції з позовом, ОСОБА_1 необхідно було сплатити судовий збір за дві вимоги майнового характеру, а саме: вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Визгначаючи суму судового збору, яка підлягає сплаті ОСОБА_1 за подання позовної заяви, що має майновий характер, суд першої інстанції неправильно вирішив питання щодо кількості позовних вимог, за подання до суду яких слід сплатити судовий збір, та зобов'язав ОСОБА_1 сплатити судовий збір лише за одну вимогу майнового характеру (вихідна допомога), однак залишив поза увагою, що за таку вимогу майнового характеру як стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також справляється судовий збір.

При цьому судовий збір за подання позовної заяви, в якій об'єднано дві і більше вимоги майнового характеру, сплачується за ставками, встановленими для подання позовних заяв майнового характеру виходячи із загальної суми таких вимог, а не за кожну вимогу окремо, як зазначено в абзаці другому частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" щодо сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру.

Враховуючи, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру (вихідна допомога, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні), тому позивач за подання позову мав сплатити судовий збір у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір".

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув, та необґрунтовано залишив без змін ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року.

У зв'язку з цим Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином не дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та передчасно повернув позову заяву ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, в якій заявник посилався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та суперечність рішення судів практиці Верховного Суду з цього предмета спору, підтвердилися.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 6 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин, ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня

2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук