Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 520/14347/17

провадження № 61-47388св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Одеська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка», в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою та виселити відповідача із вказаної квартири.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є співвласницею квартири АДРЕСА_1 , у якій їй належить на праві власності 763/1000 частин квартири.

Відповідно до довідки №153 від 22 листопада 2017 року, яка видана ОСББ «Кооператор-2» у вищевказаній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , проте фактично у спірній квартирі проживає лише ОСОБА_2 , чим грубо порушує її права, як власника, оскільки він не є членом її сім`ї.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, виселити ОСОБА_2 з цієї квартири.

Суд першої інстанції виходив із того, що право позивача як співвласника житлового приміщення, передбачене статтями 317, 319 ЦК України, підлягає захисту, а право відповідача на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Київського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що між співвласниками спірної квартири не встановлений порядок користування даною квартирою і суд позбавлений можливості встановити, з яких житлових приміщень складається саме 763/1000 частини квартири, яка належить ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 є лише співвласницею квартири, якій належить 763/1000 частин, інший власник 237/1000 частин ніяких позовних вимог не заявляє, при цьому судом зроблений висновок про виселення ОСОБА_2 зі всієї квартири на вимогу власника 763/1000 частин, хоча ОСОБА_2 зазначав про те, що він проживає в частині квартири, яка не належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що постанова апеляційного суду не вмотивована, а її зміст суперечить статті 382 ЦПК України. Апеляційний суд своїм рішенням, всупереч вимогам статей 22, 24, 41 Конституції України та статей 15, 319, 321, 355, 356 ЦК України, позбавив її можливості захисту порушеного права власності. Суд не врахував, що Одеська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка», як власник 237/1000 частин спірної квартири підтримала її позовні вимоги повністю та просила їх задовольнити. Факт проживання відповідача у спірній квартирі без будь - яких правових підстав свідчить про порушення, як прав власників цієї квартири в цілому, так і кожного окремо. Апеляційний суд помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду від Одеської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка» надійшов відзив, в яких третя особа просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У серпні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Позиція Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що 05 лютого 2003 року ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , подарував ОСОБА_3 763/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 92 кв.м., яка складається в цілому з трьох житлових кімнат площею 51,1 кв.м. що підтверджується договором дарування посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (а.с. 10-11).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 03 березня 2015 року шлюб, зареєстрований 05 листопада 1988 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 13).

За нотаріально посвідченим договором дарування від 26 травня 2015 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 763/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .

У спірній квартирі зареєстровані - відповідач ОСОБА_2 з 2004 року (колишній зять), дочка ОСОБА_3 з 2004 року та онука ОСОБА_7 з 2005 року.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення.

Частиною 3 статті 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, встановивши, що позивач є власником 763/1000 частину квартирі спільного заселення, тоді як власником іншої 237/1000 частини квартири, в якій, як зазначає відповідач, він і проживає, є інша особа, обґрунтовано виходив із того, що виселення особи (відповідача) можливе лише за заявою власника житла, якому чиняться перешкоди у користуванні його власністю.

Позивач не довела, що відповідач проживає у спірній квартирі саме в тій її частині, яка належить їй на праві власності.

Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 не заслуговують на увагу, оскільки обставини у справі, що є предметом розгляду, не є тотожними обставинам у вищевказаних справах, оскільки у зазначеній справі позивач був одноосібним власником житлового будинку, а в справі, що переглядається, спірна квартира знаходиться у спільній часткові власності.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду- без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 415 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель