Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 299/1857/17

провадження № 61-45570св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 рокуу складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Кожух О. А., Собослой Г. Г.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 06 березня 2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк», яке є правонаступником відносно усіх прав та обов`язків ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КF47613, згідно якого позивачем було надано відповідачу кредит в розмірі 50 000,00 дол. США, з кінцевим строком погашення не пізніше 05 березня 2018 року під 12,5 % річних. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки від 06 березня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .

З моменту отримання кредиту ОСОБА_1 здійснював часткове погашення кредиту, проте допускав системні порушення встановленого кредитним договором графіку, в результаті чого виникла заборгованість.

30 жовтня 2014 року Виноградівським районним судом Закарпатської області ухвалено рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № КF47613 в розмірі 21 032,67 дол. США, що еквівалентно 275 752,21 грн.

Оскільки, кредитний договір від 06 березня 2008 року № КF47613 діє до повного виконання і станом на березень 2017 року відповідачі своїх договірних зобов`язань не виконали в повній мірі, ПАТ «ВіЕс Банк» просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 14 580,21 дол. США, що еквівалентно 394 250,44 грн, а саме: 6 759,39 дол. США, що еквівалентно 182 774,63 грн - заборгованість за відсотками; 7 820,82 дол. США, що еквівалентно 211 475,81 грн - пеня та судові витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № КF47613 в сумі 14 580,21 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ з розрахунку 1 долар США = 27,040107 грн станом на 30 березня 2017 року становило 394 250,44 грн, а саме: 6 759,39 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 30 березня 2017 року становило 182 774,63 грн - заборгованість за відсотками; 7 820,82 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 30 березня 2017 року становило 211 475,81 грн - пеня.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 913,76 грн у рівних частинах з кожного.

Заочне рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність судового рішення не припиняє кредитних правовідносин та не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Виноградівського районного суду від 26 липня 2017 року скасованота ухвалено в справі нову постанову, якою в задоволенні позову ПАТ «ВіЕС Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 870,64 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту станом на 14 серпня 2014 року, тобто починаючи з вказаної дати позивач не вправі нараховувати відсотки, а може лише ставити питання про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, однак таких вимог банк не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «ВіЕс Банк», посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Виноградівського районного суду Закарпатської області.

09 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні докази у справі та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

У касаційній скарзі зазначається, що кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, тому ПАТ «ВіЕс Банк» має право нараховувати відсотки з 14 серпня 2014 року до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє правовідносин сторін кредитного договору.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 06 березня 2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КF47613 з додатками та доповненнями, згідно якого банком було надано ОСОБА_1 кредит в розмірі 50 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 05 березня 2018 року під 12,5 % річних (т. 1 а. с. 9 - 12).

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 06 березня 2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 14).

30 жовтня 2014 року Виноградівським районним судом Закарпатської області ухвалено рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № КF47613 в розмірі 275 752,21 грн (т. 1 а. с. 15 - 18).

Вказане судове рішення виконано боржником ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією від 14 березня 2017 року (т. 1 а. с. 130). Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2017 року визнано виконавчий лист від 06 жовтня 2015 року на виконання вищезазначеного рішення, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення в солідарному порядку заборгованості (т. 1 а. с. 136 - 138). Постановою про закінчення виконавчого провадження від 29 листопада 2017 року закінчено виконавче провадження (т. 1 а. с. 135).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 526 ЦК України регламентовано обов`язковість виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Підстави припинення зобов`язань зазначені у статтях 598, 599, 600, 601, 604 -609 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга стаття 1050 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2014 року ухвалено рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № КF47613 в розмірі 275 752,21 грн (т. 1 а. с. 15 - 18).

З вказаного судового рішення відомо, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення усієї суми заборгованості за кредитним договором та просив суд стягнути заборгованість станом на 14 серпня 2014 року у розмірі 275 752,21 грн, з яких 271 446,80 грн заборгованість за тілом кредиту та 4 127,50 грн заборгованість за відсотками.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

За таких обставин, оскільки банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту станом на 14 серпня 2014 року, то починаючи з вказаної дати позивач вже не вправі нараховувати відсотки, а може лише ставити питання про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, однак таких вимог банк не ставить.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки та пеня, про стягнення яких банк ставить питання, нараховані після 14 серпня 2014 року, а тому стягненню не підлягають.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська