Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2018 року у справі №707/53/17

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 707/53/17

провадження № 61-15250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: адвокат ОСОБА_7, адвокат ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - адвокатом ОСОБА_5, на постанову апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Ювшина В. І., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В. від 23 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2016 року ОСОБА_6 були направлені заяви, адресовані Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_9 та т.в.о. начальника ГУНП в Черкаській області ОСОБА_10, з метою проведення службового розслідування відносно нього та перевірки його декларації, як співробітника національної поліції.

В указаних заявах відповідач зазначав, що ОСОБА_4 збудував за короткий термін із значними порушеннями будинок на АДРЕСА_1, який оформлено на його дружину ОСОБА_11 Відповідно до дозвільних документів ОСОБА_4 повинен був зробити реконструкцію старого будинку, але він його зніс і побудував новий будинок. Також вказав, що позивач є корупціонером, особою, що живе на не трудові доходи.

Позивач вказував, що поширена відповідачем негативна, недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача, а саме, ганьбить його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації. Крім того, в результаті проведення службового розслідування, у зв'язку з сильним душевним хвилюванням, у нього різко погіршився стан здоров'я і він був змушений лікуватися.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недостовірною інформацію відносно нього, яка поширена ОСОБА_6 у заявах від 05 жовтня 2016 року; зобов'язати ОСОБА_6 не пізніше наступного дня від набрання рішенням у справі законної сили, спростувати вказану інформацію; стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 38 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацією відносно ОСОБА_4, поширену ОСОБА_6 у заявах від 05 жовтня 2016 року, адресованих Міністру внутрішніх справ України та т.в.о. начальника ГУНП у Черкаській області в частині того, що «ОСОБА_4, який збудував за короткий термін із значними порушеннями будинок на АДРЕСА_2, дорогий паркан, ворота і т.п. та оформив на свою дружину ОСОБА_11.» та «ОСОБА_4 відповідно до документів повинен зробити реконструкцію, але він хатину зніс і вистроїв указаний будинок».

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 38 400 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поширення відповідачем негативної, недостовірної інформації відносно позивача, порушує його особисті немайнові права, а саме ганьбить його честь, гідність та завдає шкоди його діловій репутації.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в діях ОСОБА_6, який звернувся до належного правоохоронного органу для перевірки достовірності декларування працівником поліції ОСОБА_4 його доходів та членів його сім'ї, та відповідність доходів сім'ї зробленим видаткам на будівництво будинку, відсутнє умисне поширення недостовірної інформації, яка б підлягала судовому захисту за нормами статті 277 ЦК України.

22 лютого 2018 року представник ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що підставою позову є не результати службової перевірки, а поширення неправдивої інформації, що полягає у звинуваченні позивача у вчиненні правопорушення у галузі будівництва. Апеляційний суд зробив суперечливі висновки, оскільки, зазначаючи, що інформація у заявах ОСОБА_6 спростована актом перевірки від 06 січня 2016 року, разом із тим відмовив у визнанні такої інформації недостовірною.

12 квітня 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону щодо законності та обґрунтованості, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не узгоджуються з матеріалами справи. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 квітня 2003 року №8-пр/2003 зазначив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

24 квітня 2018 року представник ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що відповідач у заявах описував дії позивача, що не пов'язані з проходженням служби, а стосуються виключно його особистого життя, а тому поширення такої недостовірної інформації є підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 05 жовтня 2016 року на ім'я Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_9 та т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_10 за підписом ОСОБА_6 було направлено листи, в яких викладене прохання провести детальну перевірку факту достовірності декларування своїх доходів та доходів членів сім'ї працівника поліції ОСОБА_4, який за короткий проміжок часу збудував будинок, який оформив на свою дружину та придбав автомобіль. Також побудував дорогий паркан та проводить оздоблювання будинку.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що поширена ОСОБА_6 інформація щодо нього у заявах від 05 жовтня 2016 року є недостовірною та формує думку, що позивач пов'язаний із корупційною діяльністю.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-пр/2003 зазначив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача в її системному зв'язку з фактичними обставинами справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Суд правильно встановив, що зазначена відповідачем у заявах інформація не є такою, що порушує немайнові права позивача і за своїм змістом не є такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, що підлягає судовому захисту відповідно до приписів статті 277 ЦК України.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то підстави для її задоволення відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог про спростування недостовірної інформації.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на законі, оскільки позивач, звернувшись до відповідних органів із указаними заявами реалізував конституційне право, передбачене статтею 40 Конституції України, і такі дії не свідчать про поширення недостовірної інформації відносно позивача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - адвокатом ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило