Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №212/4810/16

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 212/4810/16-ц

провадження № 61-7226ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач: публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», Державне підприємство «Кривбасшахтозакриття»,

представник відповідача - Іскрук Оксана Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Пустовіта О. І. від 06 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., від 02 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат»), Державного підприємства «Кривбасшахтозакриття» (далі - ДП «Кривбасшахтозакриття») про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він тривалий час працював у ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання та висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 31 березня 2010 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60 % та третю групу інвалідності, які залишились незмінними при повторному огляді і з 23 березня 2013 року встановлені безстроково.

Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням йому заподіяно моральну шкоду, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 275 600 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року позов в частині вимог до ДП «Кривбасшахтозакриття» залишено без розгляду. Позов ОСОБА_4 до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 30 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір в частині вимог до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», суд першої інстанції виходив з того, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об'єднанням по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у період з 07 лютого 1977 року по 01 листопада 1985 року, правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», на якого покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, невиконання якого призвело до втрати позивачем професійної працездатності, у зв'язку з чим з урахуванням вимог статті 153, частини першої статті 237-1 КЗпП України, Закону України «Про охорону праці» у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги до ДП «Кривбасшахтозакриття», суд першої інстанції своє рішення в цій частині мотивував тим, що вказане підприємство не є належним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником прав та обов'язків шахт, на яких працював позивач.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції про покладення на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» обов'язку з відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, є правильними.

У листопаді 2017 року ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що підприємство не є правонаступником шахт, на яких працював позивач, право на майно яких відповідно до розподільчого балансу набуло управління «Кривбасгідрозахист». Крім того, зазначив, що судами не встановлено за розподільчим балансом обсягу майнових прав та обов'язків управління «Кривбасгідрозахист», яке в подальшому було ліквідовано, а також ДВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», а тому вважає висновок про задоволення позову передчасним. Такі доводи обґрунтовує з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2017 року (справа № 6-104цс17) та від 05 липня 2017 року (справа № 6 - 977цс17).

Рішення суду першої інстанції в частині вимог до ДП «Кривбасшахтозакриття» до апеляційного суду не оскаржувалось, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не підлягає перегляду у касаційному порядку.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

12 квітня 2018 року ДП «Кривбасшахтозакриття» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник були предметом дослідження судами і висновки, зроблені ними з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суди установили, що позивач в період часу з 07 лютого 1977 року по 01 листопада 1985 року працював на різних посадах на шахтах «Об'єднана», «Першотравнева-2», «Першотравнева» Першотравневого РУ виробничого об'єднання «Кривбасруда», а з 01 грудня 1997 року по 04 червня 1998 року займав різні посади на шахті «Ювілейна» ВАТ «Суха Балка».

З 1975 року до 01 жовтня 1989 року до ДВО «Кривбасруда» на правах структурного підрозділу входило Рудоуправління Першотравневе.

Наказом ДВО «Кривбасруда» від 17 липня 1986 року виключено з 01 серпня 1986 року із складу Першотравневого РУ структурний підрозділ - шахту «Об'єднана» та затверджено новий структурний підрозділ - шахту «Першотравнева-2».

З 01 жовтня 1989 року Рудоуправління Першотравневе, як структурний підрозділ ліквідовано відповідно до наказу ДВО «Кривбасруда» від 20 вересня 1989 року № 349 зі змінами від 01 листопада 1989 року № 423.

Згідно з пунктом 2 наказу ДВО «Кривбасруда» від 20 вересня 1989 року № 349 з 01 жовтня1989 року до 01 січня 1995 року до ДВО «Кривбасруда» на правах новостворених структурних підрозділів входили шахта «Першотравнева-1» та шахта «Першотравнева-2».

Наказом ДВО «Кривбасруда» від 26 грудня 1994 року № 169 (пункт 1) з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева-1» та шахта «Першотравнева-2» як структурні підрозділи ліквідовані.

Відповідно до пункту 2 наказу ДВО «Кривбасруда» від 26 грудня 1994 року № 169 з 01 січня 1995 року до 01 січня 1998 року до ДВО «Кривбасруда» на правах новоствореного структурного підрозділу входила шахта «Першотравнева».

Наказом ДВО «Кривбасруда» від 05 січня 1998 року № 1 з 01 січня 1998 року шахта «Першотравнева» як структурний підрозділ була також ліквідована.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 1998 року № 258 «Про спеціальний режим реструктуризації гірничо-рудних підприємств Кривбасу, гірничо-хімічних підприємств Яворівського і Роздольського «Сірка» та Стебницького «Полімінерал» Львівської області», пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 ДВО «Кривбасруда» перейменовано у «Криворізький державний залізорудний комбінат».

Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого ДВО «Кривбасруда» призначено «Криворізький державний залізорудний комбінат».

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 «Про реорганізацію Криворізького державного залізорудного комбінату» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації перетворено у Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акціонерної компанії «Укррудпром».

Згідно з пунктом 3 цього наказу Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» є правонаступником реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат».

Відповідно до спільного наказу Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію Дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акціонерної компанії «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акціонерної компанії «Укррудпром» шляхом реорганізації перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».

Таким чином, судами вірно встановлено, що правонаступником усіх прав та обов'язків Державного виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» (у структурних підрозділах якого працював позивач) є ПАТ «Кривбасзалізрудком», у зв'язку з чим доводи касаційної скарги з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2017 року (справа № 6-104цс17) та від 05 липня 2017 року (справа № 6 - 977цс17) про те, що підприємство не є належним відповідачем у справі не знайшли свого підтвердження.

Усі структурні одиниці ДВО «Кривбасруда», зокрема, Першотравневе Рудоуправління, новостворені з 01 жовтня 1989 року шахти «Першотравнева-1» та «Першотравнева-2», новостворена з 01 січня 1995 року шахта «Першотравнева» не мали статусу самостійних юридичних осіб, були створені як структурні підрозділи без права юридичної особи, оскільки питання про їх відокремлення зі складу юридичної особи із визначенням правонаступників в передбаченому законодавством порядку не вирішувалось.

Таким чином, професійне захворювання позивача виникло, зокрема, під час його перебування у трудових відносинах з виробничим об'єднанням по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, чого в цьому випадку роботодавцем зроблено не було, що потягло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдає йому моральних страждань.

ВАТ «Суха Балка», як останній роботодавець позивача, організувало розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яке здійснювалося комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.

У Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 18 лютого 2010 року (форма П-4), який затверджено 22 лютого 2010 року головним державним санітарним лікарем міста Кривого Рогу (далі - Акт розслідування), зазначено про наявність на робочому місці шкідливих умов праці 3 класу; позивач працював у шкідливих умовах праці; причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, зокрема робота протягом 27 років 8 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, несприятливого мікролкімату, 25 років 9 місяців - важної фізичної праці, 26 років 1 місяця - шуму та 19 років 1 місяця - ТНТ.

Комісія з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання встановила, що причиною виникнення професійного захворювання стала професійна діяльність у ДВО «Кривбасруда» та ВАТ «Кривбасзалізрудком» протягом значного періоду часу, внаслідок якої на здоров'я позивача впливали шкідливі виробничі фактори.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено правонаступництво ПАТ «Кривбасзалізрудком», а також, що шкода здоров'ю завдана позивачу не лише під час роботи на підприємстві ВАТ «Суха Балка», а також й під час роботи у структурних підрозділах відповідача, а тому ПАТ «Кривбасзалізрудком» є належним відповідачем у справі, оскільки ушкодження здоров'я завдано як під час виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача.

Працюючи протягом тривалого часу (27 років 8 місяців, із яких у період з 07 лютого 1977 року по 01 листопада 1985 року на ВО «Кривбасруда» в умовах важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату, позивач отримав професійне захворювання - з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.); радикулопатія попереково-крижова і шийна з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і мязові-тонічним синдромами, периферичним нейроваскулярним синдромом верхніх кінцівок, дв. плечолопатковим періартрозом, деф. артрозом і періартрозом ліктьових суглобів першого - другого ст., деф. артрозом дрібних суглобів кистей; нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху); ТНТ катаракта першої стадії обох очей.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У частині першій статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У пункті 9 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У пункті 13 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суди, з урахуванням глибини та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав та зазнає внаслідок професійного захворювання, встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 60 %, характеру ушкодження здоров'я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості належним чином обґрунтували свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн, і цей розмір вважали таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілого.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року зупинене виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог до закінчення касаційного провадження.

Зробивши висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року в частині його зупинення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило