Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №761/41032/16

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 761/41032/16-ц

провадження № 61-19501св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача - адвокат ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_3,

відповідач-1 - публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,

представники відповідача-1 - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Північ»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А. від 20 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Північ» (далі - ТОВ Компанія «Північ») про визнання договору поруки недійсним.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що у березні 2016 року з листа державного виконавця їй стало відомо про існування договору поруки № 1 від 28 листопада 2013 року, начебто укладеного між ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Компанія «Північ» та нею, відповідно до якого вона взяла на себе зобов'язання перед ПАТ «Кредобанк» за виконання ТОВ «Компанія «Північ» зобов'язань у повному обсязі, а саме: повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування овердрафтом, пені, штрафів, неустойок, а також усіх інших платежів, які виникають з договору про надання овердрафту № 140/11/2013 від 28 листопада 2013 року.

Посилаючись на те, що вона не підписувала вказаний договір поруки та не уповноважувала будь-кого на підписання цього договору від її імені, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір поруки № 1 від 28 листопада 2013 року, укладений між ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Компанія «Північ» та нею.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір поруки № 1 від 28 листопада 2013 року, укладений між ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Компанія «Північ» та ОСОБА_1, за яким ОСОБА_1 поручилась за зобов'язання ТОВ «Компанія «Північ» перед ПАТ «Кредобанк», за договором про надання овердрафту № 140/11/2013 від 28 листопада 2013 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач не мала волевиявлення для укладення договору поруки, згідно висновку судової почеркознавчої експертизи договір поруки підписано ймовірно не ОСОБА_1, а відповідачем не надано доказів на спростування висновку експерта.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Кредобанк» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У квітні 2018 року ПАТ «Кредобанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок експерта від 07 вересня 2017 року достовірно не встановлює, що договір поруки від 28 листопада 2013 року підписаний не ОСОБА_1, а тому як доказ в розумінні положень статей 76, 81, 89 ЦПК України, не може бути прийнятий судом на підтвердження вимог позивача, викладених у позовній заяві.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 28 листопада 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Компанія «Північ» було укладено договір про надання овердрафту № 140/11/2013, згідно умов якого ПАТ «Кредобанк» надав ТОВ «Компанія «Північ» грошові кошти в межах встановленого максимального ліміту в сумі 2 000 000 грн зі строком повернення до 27 лютого 2014 року.

При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи договору поруки № 1 від 28 листопада 2013 року, відповідати перед ПАТ «Кредобанк» за своєчасне та повне виконання ТОВ «Компанія «Північ» зобов'язань за договором про надання овердрафту № 140/11/2013 від 28 листопада 2013 року поручилася ОСОБА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилалась на те, що вона ніколи не мала волевиявлення як на укладення та підписання вищенаведеного договору, так і на підписання цього договору від її імені іншими особами.

Згідно з висновком № 19/8-4/243-СЕ/17 судово-почеркознавчої експертизи від 07 вересня 2017 року, складеним головним судовим експертом відділу технічного дослідження документів, почеркознавчих досліджень та обліків лабораторії криміналістичних видів досліджень ДНДЕКЦ МВС України ОСОБА_7 про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі поруки № 1, укладеному 28 листопада 2013 року між ОСОБА_1, ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Компанія «Північ», за яким вона поручилась за зобов'язаннями ТОВ «Компанія «Північ» перед ПАТ «Кредобанк» за кредитним договором № 140/11/2013 від 28 листопада 2013 року, ймовірно виконаний не ОСОБА_1

Вказаним висновком встановлено, що поряд з розбіжними ознаками було встановлено їхній збіг за загальними ознаками (ступенем виробленості, ступенем зв'язності, темпом та координацією рухів, натиском, нахилом, розгоном, формою й напрямком лінії рядку, розміщенням відносно бланкового рядку) й наступними окремими ознаками: відносне розміщення точки початку рухів при виконанні літери «О» - всередині овалу, форма рухів при виконанні заключної частини розчерку - ступінчата донизу. Оцінюючи результати дослідження, слід констатувати, що розбіжні ознаки стійкі, але в даному випадку достатні лише для ймовірного висновку про те, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в договорі поруки виконаний не нею.

Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливим у зв'язку з частковою транскрипційною незпівставністю підписів.

Таким чином, вказаним висновком судово-почеркознавчої експертизи від 07 вересня 2017 року, який був покладений в основу рішень судів попередніх інстанцій та став підставою для задоволення позову, встановлено лише ймовірність того, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в договорі поруки виконаний не нею.

Отже судова почеркознавча експертиза не зробила категоричного висновку про те, що договір поруки № 1 від 28 листопада 2013 року підписаний не ОСОБА_1

Як передбачено частиною першою статті 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Водночас, положеннями частинами першою, третьою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої даної статті, однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При цьому, положеннями частини першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Крім того, за змістом статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно з роз'ясненими, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Однак, суд першої інстанції, покладаючи в основу рішення лише експертний висновок, який не надав категоричного висновку про те, що договір поруки № 1 від 28 листопада 2013 року підписаний не ОСОБА_1, зазначених положень закону та обставин справи не врахував; під час перевірки й оцінки експертного висновку не з'ясував його відповідність іншим фактичним даним та матеріалам справи, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що позивач не мала волевиявлення для укладення договору поруки.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції в цій частині норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не здійснили юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та доводів відповідачів, враховуючи презумпцію правомірності правочину, та обмежилися лише формальними висновками про те, що відповідачі не подали суду доказів на підтвердження своїх заперечень.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлений законом (рішення у справах: «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «ТОВ «Фріда» проти України» від 8 грудня 2016 року).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвіссарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).

У касаційній скарзі ПАТ «Кредобанк» посилається якраз на те, що доводи товариства не досліджено, вони не спростовані, аргументація судових рішень не відповідає вимогам процесуального закону.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило