Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.10.2018 року у справі №641/2646/17

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 641/2646/17

провадження № 61-45946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року у складі судді Чайки І. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 24 квітня 2017 року звернувся суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний брат ОСОБА_4 . Стверджував, що про його смерть він дізнався тільки уберезні 2017 року від сусідів за місцем проживання батька, оскільки позивач з братом спілкувалися нечасто та позивача стурбувало те, що брат не привітав його з Новим роком. З середини грудня 2016 року до 18 березня 2017 року позивач важко хворів і не міг рухатися, у зв`язку з чим не міг дізнатися про смерть свого брата та звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строки, встановлені законом. Зазначав, що є єдиним кровним спадкоємцем після смерті свого двоюрідного брата, з урахуванням правонаступництва після смерті своєї матері, яка була померлому рідною тіткою. Після одужання позивач у березні 2017 року звернувся до Першої Харківської державної нотаріальної контори із заявою, оскільки останньому стало відомо про, те що в цій нотаріальній конторі була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_2 , яка ніколи не мала відношення до родини померлого.

Постановою державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Грошевою О. Ю. від 02 березня 2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , а також роз`яснено позивачу, що він пропустив строк подання заяви на прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про продовження такого строку.

У березні 2017 року позивач звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з аналогічними позовними вимогами, однак позовна заява була йому повернута у зв`язку з непідсудністю її суду.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив визнати причини пропуску строку звернення до нотаріальної контори поважними, враховуючи тривалий час його хвороби, та поновити йому такий строк.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 .

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на позов не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність причин пропуску зазначеного строку.

Апеляційний суд додатково зазначив, що ОСОБА_1 не надав до суду належних, допустимих і достатніх письмових доказів на підтвердження того, що його стан здоров`я, тимчасова непрацездатність поза межами стаціонару, а пізніше - перебування на денному стаціонарі, перешкоджали йому пересуватися містом і вчасно з`явитися до нотаріуса та подати заяву про прийняття спадщини, що не вимагає значних фізичних зусиль.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що, враховуючи юридичну необізнаність, він звернувся за правовою допомогою до адвоката, якому надані медичні довідки для представлення в суді на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, проте адвокатом не надано суду на обґрунтування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог виписки від 20 березня 2017 року, що, на його переконання, стало підставою для відмови у задоволенні позову. Також вважає, що адвокат представляла його інтереси в суді на підставі непередбаченої законодавством угоди, а не договору про надання правової допомоги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з актовим записом про смерть від 20 серпня 2016 року № 12326 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого відкрилася спадщина.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 22 листопада 2016 року ОСОБА_4 з 29 січня 1986 року був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , до дня смерті, знятий з реєстраційного обліку 28 жовтня 2016 року .

Враховуючи дату смерті спадкодавця, ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини сплив ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 22 березня 2017 року звернувся до Першої Харківської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , посилаючись на те, що померлий був йому двоюрідним братом та він має право на спадщину після смерті матері, яка була померлому ОСОБА_4 тіткою.

Постановою від 22 березня 2017 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про права на спадщину - у зв`язку з неприйняттям останнім спадщини після смерті спадкодавця в установленому законом порядку.

Згідно з медичними довідками, виданими Комунальним закладом охорони здоров`я «Харківська міська поліклініка № 3» ОСОБА_1 у зв`язку з ІХС та гіпертонічною хворобою був тимчасово непрацездатний в період з 20 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року та з 20 лютого 2017 року до 17 березня 2017 року. Крім того, з 19 січня 2017 року до 19 лютого 2017 року позивач знаходився на лікуванні на денному стаціонарі, щоденно їздив до лікарні для отримання курсу лікування.

Відповідно до ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2017 року позивач звертався з аналогічними позовними вимогами до згаданого суду, проте позовна заява йому повернута у зв`язку з непідсудністю спору цьому судові.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що про смерть спадкодавця йому стало відомо у березні 2017 року, а вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовував тим, що про смерть ОСОБА_4 він дізнався від сусідів не у березні 2017 року, а у листопаді 2016 року, однак не зміг вчасно перевірити цю інформацію з огляду на свою хворобу.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261-1265 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У частині третій цієї статті зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зазначивши, що вони зверталися із заявами про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_4 , проте судом не встановлено, що зазначені особи є спадкоємцями після смерті згаданої особи за законом або заповітом, тобто, що вони є учасниками спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Верховний Суд констатує, що висновки судів про те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є учасниками описаних спадкових правовідносин, є передчасними, оскільки судами не встановлено, що відповідачі є спадкоємцями ОСОБА_4 за законом або за заповітом. Звертаючись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, ними не зазначено, до якої черги спадкоємців за законом вони відносяться, не надано доказів кровної спорідненості ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у матеріалах спадкової справи також відсутні відомості про наявність заповіту на ім`я відповідачів.

Неприйняття спадщини або недоведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом, позбавляє суд права робити висновок, що така особа є належним відповідачем у справі за позовом іншої особи, яка претендує на таку спадщину, а тому, відповідно, суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були дослідити питання належності складу учасників у справі.

Оскільки суди не перевірили, чи пред`явлено позов до належних відповідачів, а отже, не визначили належне коло учасників справи, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю є передчасними саме у зв`язку з невизначеністю належного складу учасників такої справи.

У разі, якщо судом під час нового розгляду справи не буде встановлено підстав для висновку, що залучені до участі у справі відповідачі є належними учасниками спірних правовідносин, Верховний Суд вважає за обґрунтоване, щоб суд першої інстанції поставив на обговорення учасників процесу та, з врахуванням їх міркувань, вирішив питання про залучення належного відповідача, яким може бути й відповідний орган місцевого самоврядування в разі невстановлення інших належних спадкоємців майна померлої особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, викладених у постанові.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин, дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну правову оцінку, проте не вирішили питання належного складу учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик