Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2018 року у справі №2-5066/10

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 2-5066/10

провадження № 61-21090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2010 року у складі судді

Ореховської К. Е. та постанову Апеляційного суду Рівненської області

від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шеремет А. М.,

Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 вересня 2007 року між

ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 49 000 доларів США, що на день укладання договору становило за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) 247 450 грн з датою погашення до 11 вересня 2037 року зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 11,9 % річних. Відповідно до пункту 1.3.4. вказаного кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався погашати відсотки за кредитом щомісячними платежами.

Банк належним чином виконав зобов`язання по видачі кредиту, однак ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору і станом на 18 лютого 2010 року у нього утворилась заборгованість у розмірі

52 682,48 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 лютого 2010 року становить 421 586 грн 28 коп., з яких: 46 944, 81 доларів простроченої заборгованості за кредитом, 5 737,67 доларів США заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом.

29 липня 2009 року банк направив ОСОБА_1 дострокову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором, яку останній не виконав.

14 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором у повному обсязі, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 14 вересня 2007 року.

29 липня 2009 року банк направив ОСОБА_2 дострокову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року, яку ОСОБА_2 не виконав.

Враховуючи викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитом на загальну суму 425 773 грн 12 коп. та судові витрати у розмірі

180 грн, а всього 427 593 грн 12 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 30 червня 2010 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення основного боргу за кредитним договором, відсотків та пені за користування кредитом задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь

ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом на загальну суму

425 773 грн 12 коп. та судові витрати в сумі 180 грн, а всього

427 593 грн 12 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення із відповідачів заборгованості за кредитом та відсотками на загальну суму 425 773 грн 12 коп. є обґрунтованими відповідно до чинного законодавства, та доведеними доказами у справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що боржник свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 18 лютого 2010 року допустив заборгованість за указаним договором кредиту на суму 425 773 грн 12 коп., наявність та сума заборгованості по договору підтверджується відповідним розрахунком позивача. Таким чином висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що банк, пред`явивши вимогу до боржника та поручителя 29 липня 2009 року, встановив строк повернення кредиту до 31 серпня 2009 року, що є кінцевим строком виконання основного зобов`язання, а тому шестимісячний строк для звернення з позовом до поручителя, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, спливає 01 березня 2010 року. З позовом банк звернувся 04 березня 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для звернення з позовом до поручителя, пропустивши строк для звернення на 3 дні. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважала, що є підстави вважати поруку припиненою, однак, сам поручитель не заперечує факту неправомірності подачі банком до нього позовної заяви з указаними вимогами та не оскаржує рішення в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_2 та позивач судові рішення не оскаржив, тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення переглядаються лише у межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, з урахуванням ухвали від 30 жовтня 2018 року про виправлення описки, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали вказаної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року справу за позовом

ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав доказів, що ним було надано кредитні кошти ОСОБА_1 у спосіб, передбачений кредитним договором, жодних первинних документів щодо видачі кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо) позивачем надано не було.

Щодо вимог про стягнення суми боргу з поручителя, то заявник зазначив, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України. У зв`язку з достроковою вимогою банку останній пропустив строк звернення до суду до поручителя.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за умовами якого останній отримав кредит у сумі 49 000 доларів США, що на день укладання договору становило за курсом НБУ 247 450 грн з датою погашення до 11 вересня 2037 року зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 11,9 % річних. Відповідно до пункту 1.3.4. вказаного кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався погашати відсотки за кредитом щомісячними платежами.

Банк належним чином виконав зобов`язання по видачі кредиту, однак ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору і станом на 18 лютого 2010 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 52 682,48 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 лютого 2010 року становить

421 586 грн 28 коп., з яких: 46 944, 81 доларів простроченої заборгованості за кредитом, 5 737,67 доларів США заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом.

29 липня 2009 року банк направив ОСОБА_1 дострокову вимогу щодо погашення всієї заборгованості за кредитним договором, яку останній не виконав, заборгованість не погасив (а. с. 22).

14 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором у повному обсязі, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 14 вересня 2007 року.

29 липня 2009 року банк направив ОСОБА_2 дострокову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року, яку ОСОБА_2 не виконав, заборгованість не погасив

(а. с. 22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено

у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки банк надав належні та допустимі докази на підтвердження неналежного виконання відповідачами зобов`язань за спірним кредитним договором. Відповідачі не надали доказів на спростування розрахунку заборгованості перед банком.

Доводи касаційної скарги заявника щодо відсутні документи, які підтверджують видачу йому кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком та не оспореним заявником, останній сплачував проценти за користування кредитом за указаними кредитним договором, що спростовує його доводи про відсутність між ним та банком договірних зобов`язань за цим кредитним договором.

Посилання касаційної скарги на те, що у зв`язку із достроковою вимогою банк пропустив строк звернення до суду до поручителя суд не приймає до уваги, оскільки сам поручитель не заперечує факту неправомірності подачі банком до нього позовної заяви та не оскаржує рішення в цій частині.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 368 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, значною мірою спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня

2010 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович