Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №320/4124/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 320/4124/17

провадження № 61-1692св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Переяслав-Хмельницька міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Переяславтранссервіс",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила визнати за нею право власності на 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 2003 році вона надала ОСОБА_2 під розписку 140 000,00 грн на придбання ним приміщення у м. Мелітополі під магазин, 1/4 частини якого домовились оформити на неї. Кожен рік вона отримувала від ОСОБА_2 нову розписку взамін старої про надання йому у 2003 році 140 000,00 грн для придбання на її ім'я 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

19 лютого 2017 року із салону автомобіля викрадені документи, у тому числі і вищевказаний оригінал розписки.

ОСОБА_2, дізнавшись про відсутність у неї оригіналу розписки, відмовився надати їй нову розписку.

У березні 2017 року вона дізналась про те, що 13 травня 2005 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказане нежитлове приміщення в цілому.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення загальною площею 61 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на початку 2012 року до нього звернулася ОСОБА_1 з проханням про надання їй 140 000,00 грн для придбання нерухомості в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" у м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

Після ознайомлення зі вказаним приміщенням він запропонував ОСОБА_1 надати 140
000,00 грн за умови оформлення на нього 1/2 частини приміщення, на що ОСОБА_1 погодилась, а він надав ОСОБА_1 кошти під розписку.

Наприкінці квітня 2012 року ОСОБА_1 надала йому копію договору між нею та ОСОБА_3 про купівлю нею нежитлового приміщення загальною площею 61 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3, за 281 400,00 грн, що еквівалентно 35 000,00 дол. США.

При цьому ОСОБА_1 пояснила, що належним чином договір буде оформлений за його участю у травні 2012 року.

У березні 2017 року ОСОБА_1 повідомила його про те, що у лютому 2017 року у неї вже були зібрані всі необхідні документи для підписання угоди, однак 19 лютого 2017 року, коли вона знаходилась у м. Києві, невідомі особи розбили скло її автомобіля та скоїли крадіжку документів, у тому числі і всіх оригіналів документів щодо вказаного нежитлового приміщення.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 вересня 2017 року об'єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 з первісним позовом ОСОБА_1.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в якому просила визнати за нею право власності на 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона починаючи з 1997 року працювала на ринку, який був комунальною власністю м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

У 2010 році територію, де була розташована її торгова точка, передано в розпорядження ТОВ "Переяславтанссервіс". У цьому ж році керівник вказаного товариства ОСОБА_4 запропонував їй придбати частину нежитлового приміщення загальною площею 40 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3 за 18 000,00 дол. США.

У 2010 році між нею та ОСОБА_4 був укладений договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 40 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за 144
099,00 грн, що еквівалентно 18 000,00 дол. США.

13 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 61 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3, за 281 400,00 грн, що еквівалентно 35 000,00 дол. США, частину яких ОСОБА_3 отримала під час підписання договору, а іншу - 27 квітня 2012 року, коли звільнила приміщення.

Після сплати коштів за цим договором вона вимагати у ОСОБА_3 належного оформлення угоди, однак, як їй стало відомо, оформлення документів можливо лише після купівлі ще двох частин цього нежитлового приміщення, які належать іншим особам.

Наприкінці 2013 року між нею та ОСОБА_6 укладений письмовий договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 20 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3, за 55 951,00 грн, що еквівалентно 7 000,00 дол. США.

09 листопада 2015 року між нею та ОСОБА_5 був укладений ще один письмовий договір про купівлю нею ще однієї частини вказаного нежитлового приміщення загальною площею 20 кв. м за 270 000,00 грн, що еквівалентно 11 000,00 дол. США.

Крім того, з часом на місці розташування торгової палатки на АДРЕСА_2 вона побудувала окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 20,54 кв. м, вартістю 80 000,00 грн, що еквівалентно 10 000,00 дол. США.

ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 запевнили її, що всі укладені між ними договори будуть оформлені належним чином у 2015 році.

Починаючи з лютого 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 почали повідомляти її, що в них виникли якість ускладнення з технічною документацією, тому угоду треба відкласти на іншу дату, однак вона може користуватися вказаними приміщеннями та магазином як власник цього майна.

19 лютого 2017 року у неї викрали документи, у тому числі всі оригінали щодо нежитлового приміщення в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3, та окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" на АДРЕСА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року у складі судді Бахаєва І. М. відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частини майна.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини майна.

Уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Переяслав-Хмельницька міська рада, про визнання права власності задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення в торговому центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/4 частини майна та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини майна, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували відносини з приводу зайняття підприємницькою діяльністю, однак належних, достовірних та допустимих доказів отримання кожним із них грошей для придбання майна, а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлового приміщення загальною площею 61 кв. м у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" за адресою: АДРЕСА_3, ними в судове засідання надано не було.

Задовольняючи частково уточнені позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 довела факт втрати документів, які підтверджували її право власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м на АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м за адресою: АДРЕСА_3.

Не погодившись із рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Переяславтранссервіс" (далі - ТОВ "Переяславтранссервіс"), яке не брало участі у справі, у липні 2018 року подало апеляційну скаргу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Переяславтранссервіс" задоволено частково, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м на АДРЕСА_2 та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в торговому центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, з направленням справи на новий розгляд у цій частині за встановленою законом підсудністю до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

У решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено і апеляційним судом не перевірялось.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ "Переяславтранссервіс", яке не брало участі у справі, на праві приватної власності належить цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 657,60 кв. м, а тому визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в торговому центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, призвело до порушення майнових прав ТОВ "Переяславтранссервіс".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2 та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в торговому центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, та направляючи справу на новий розгляд в цій частині за встановленою законом підсудністю до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, апеляційний суд виходив із того, що вказана справа не відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанову апеляційного суду прийняло з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд не врахував, що ТОВ "Переяславтранссервіс", директор якого ОСОБА_4 є третьою особою у справі, із пропуском строку подало апеляційну скаргу на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2018 року та не довело належними та допустимими доказами того, що права ТОВ "Переяславтранссервіс" порушені вказаним судовим рішенням.

Суд апеляційної інстанції, встановлюючи факт наявності спору з приводу нерухомого майна за однією адресою між нею та ТОВ "Переяславтранссервіс", не надав належної правової оцінки наданим нею технічним паспортам, не врахував, що об'єкти нерухомості мають різну площу, приміщення, в яких знаходяться об'єкти нерухомості, мають різні назви.

ТОВ "Переяславтранссервіс" належить приміщення для розміщення та експлуатації будівель автомобільного транспорту та дорожнього господарства, у той час як предметом цього спору є нежитлове приміщення площею 141 кв. м, яке розташоване у торгівельному центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Також, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки ТОВ "Переяславтранссервіс" не оскаржувало в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності.

Посилаючись на положення частини 1 статті 30 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтування щодо вартості об'єктів нерухомості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ТОВ "Переяславтранссервіс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений законом, заявник усунув недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Тобто особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб.

При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Переяславтранссервіс", яке не брало участі у цій справі, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про його права, інтереси, та (або) обов'язки.

У справі, що переглядається, апеляційним судом установлено, що згідно з інформаційною довідкою № 12968211 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04 липня 2018 року ТОВ "Переяславтранссервіс", яке не брало участі у цій справі, є власником цілісного майнового комплексу, площею 657,6 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_3.

Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішенням суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, вирішено питання про права та інтереси ТОВ "Переяславтранссервіс", яке не брало участі у цій справі.

Норми ЦПК України не передбачають можливості залучення до участі в розгляді справи на стадії апеляційного провадження особи, яка не брала участі в розгляді справи у суді першої інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на нежитлове приміщення в торговому центрі "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 та на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2, не відносяться до територіальної юрисдикції (підсудності) Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.

Установивши, що об'єкти нерухомості, з приводу яких виник спір, знаходяться на території, яка не підпадає під територіальну юрисдикцію Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, вимоги про визнання права власності на вказане нерухоме майно не пов'язані з вимогами щодо визнання права власності на 1/4 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 141 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3, та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2, та направив справу в цій частині на новий розгляд за встановленою законом підсудністю до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки ТОВ "Переяславтранссервіс" не оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2, колегія суддів виходить із такого.

Так, в апеляційній скарзі ТОВ "Переяславтранссервіс" просило скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення у ТЦ "ІНФОРМАЦІЯ_2" магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 141,00 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи справу, апеляційний суд правильно виходив із того, що суд першої інстанції допустив порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на окрему будівлю магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 20,54 кв. м, на АДРЕСА_2 не відносяться до територіальної юрисдикції (підсудності) Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням суду першої інстанції не порушено права та інтереси ТОВ "Переяславтранссервіс",зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю.

В. Черняк