Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2020 року у справі №316/641/17

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 316/641/17

провадження № 61-18313св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом) - ОСОБА_3,

позивач (за зустрічним позовом) -ОСОБА_1,

відповідач (за зустрічним позовом) -публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кочеткової І. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У грудні 2017 року, після з'ясування факту смерті ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1), ПАТ "ОТП Банк" подало уточнену позовну заяву, де відповідачами було визначено ОСОБА_1 (дружина померлого, яка прийняла спадщину) та ОСОБА_2.

Позовна заява ПАТ "ОТП Банк" мотивована тим, що за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006 ОСОБА_3 було видано кредитні кошти у сумі 31 100,00 дол. США.

На забезпечення виконання грошових вимог за кредитним договором іпотекодавцями ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору від 20 вересня 2006 року № PCNL-200/379/2006 передано в іпотеку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням позичальником обов'язків за кредитним договором, утворилась заборгованість, на погашення якої банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки (майнова порука) від 20 вересня 2006 року № PCNL-200/379/2006, а саме квартиру, загальною площею 83,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину; ОСОБА_1, ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого ВП ЗАЕС НАЕК "Енергоатом" 10 грудня 1998 року, зареєстрованого державним комунальним підприємством "Енергодарське бюро технічної інвентаризації" 26 березня 2001 року, номер запису 114, в книзі № 7, реєстраційний номер 12329447, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 вересня 2006 року, номер витягу 11723147, номер запису: 114, в книзі № 7, виданим державним комунальним підприємством "Енергодарське бюро технічної інвентаризації" для погашення заборгованості ОСОБА_3 перед АТ "ОТП Банк" за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006 в сумі 16 521,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 липня 2018 року становить 440 333,03 грн, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, у сумі не нижче 710 409,00 грн.

ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила суд визнати іпотеку припиненою через те, що без її згоди до кредитного договору були внесені зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя, посилаючись при цьому на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 23 лютого 2011 року у справі № 6-57272св10. Під збільшенням обсягу відповідальності вважає видачу кредиту у сумі 35 739,04 дол. США, замість передбаченої договором суми 31 100,00 дол. США, та продовження дії договору понад встановлений в ньому строк, який закінчився 20 вересня 2016 року, тоді як проценти за користування кредитом нараховані до 27 липня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 травня 2019 року, у складі судді Бульби О. М., у задоволенні позову ПАТ "ОТП Банк" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем втрачено право вимоги до спадкоємця одного із співвласників частки квартири та неможливість звернення стягнення на інші частки співвласників квартири без їх виділення в натурі.

Залишаючи без задоволення зустрічні позовні вимоги, місцевий суд вказав про те, що зміна основного зобов'язання без згоди поручителя має наслідком припинення поруки, а не іпотеки. Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" не містить такої підстави для припинення іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення суду було оскаржено АТ "ОТП Банк" у апеляційному порядку у частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В іншій частині рішення суду не оскаржено, а тому не переглядалось у апеляційному порядку.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 травня 2019 року скасовано у частині вирішення первісних позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено у цій частині нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ПАТ "ОТП Банк".

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 вересня 2006 року № PCNL-200/379/2006, а саме на нерухоме майно - квартиру загальною площею 83,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "ОТП Банк" за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006 у сумі 13 664,63 дол. США, а саме: 10 925,11 дол. США - тіло кредиту, 2 739,52 дол. США - сума заборгованості за нарахованими процентами.

Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки, передбачений статтею 39 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом проведення прилюдних торгів, за ціною, яка буде визначена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд помилково прийшов до висновку, що позивачем втрачено право вимоги.

Вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованою, оскільки кредитне зобов'язання порушено та залишається невиконаним, а іпотека є чинною.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні.

Відповідно до умов кредитного договору кінцевим строком погашення (настанням строку вимоги) є 20 вересня 2016 року. Строк у межах якого кредитор, який не знав і не міг знати про відкриття спадщини мав звернутися до спадкоємців померлого (один рік) становить до 19 вересня 2017 року.

Із вимогою до спадкоємців померлого у порядку статті 1281 ЦК України банк звернувся 03 січня 2017 року, тобто без пропуску строку, передбаченого частиною 3 статті 1281 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 травня 2019 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом було неправильно застосовано положення статті 257, частини 4 статті 267, частини 2 статті 1281, статті 1282 ЦК України, а рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 658/2811/16-ц (провадження № 61-24822св18), від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц (провадження № 61-14038св18), від 15 жовтня 2018 року у справі № 725/5206/16-ц (провадження № 61-31696св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 468/2121/14-ц (провадження № 61-18230св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 352/1068/15-ц (провадження № 61-13902св18), від 12 грудня 2018 року у справі № 371/1063/16-ц (провадження № 61-15136св18), від 30 січня 2019 року у справі № 127/19729/13-ц (провадження № 61-18093св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 724/1681/15-ц (провадження № 61-23216св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 754/17518/14-ц (провадження № 61-25939св18).

Апеляційним судом не було враховано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ухвалюючи нове рішення у справі суд мав вирішити питання про зупинення стягнення на період дії Закону.

Інші доводи касаційної скарги стосуються порушення норм процесуального права судом першої інстанції, зокрема те, що позов було пред'явлено до померлої особи, а суд не закрив провадження у справі у цій частині, а також те, що було об'єднано в одне провадження спадкові вимоги та вимоги щодо забезпечувальних зобов'язань.

Заявник не оскаржувала рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

16 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року відмовлено.

24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

АТ "ОТП Банк" у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 20 вересня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна ", правонаступником якого є AT "ОТП Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № CNL-200/379/2006.

Згідно умов кредитного договору від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006 позичальник отримав кредит у розмірі 31 100,00 дол. США на споживчі цілі з фіксованою процентною ставкою 13,99% річних за користування кредитом на строк до 20 вересня 2016 року.

У подальшому з позичальником було підписано додаткові договори до кредитного договору від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006, а саме: додатковий договір від 21 листопада 2007 року № CNL-200/379/2006/1, додатковий договір від 20 липня 2009 року № 1, додатковий договір від 22 березня 2010 року № 2, додатковий договір від 19 квітня 2011 року № 3.

Станом на 22 вересня 2016 року заборгованість позичальника за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № CNL-200/379/2006 складає: 10 925,11 дол. США - сума заборгованості за тілом кредиту, 2 739,52 дол. США - сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 29 грудня 2014 року по 21 вересня 2016 року.

На забезпечення виконання кредитного зобов'язання 20 вересня 2006 року з ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PCNL-200/379/2006, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 83,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить останнім на праві спільної сумісної власності.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, на підставі пункту 1.9 кредитного договору банком було здійснено вимогу про дострокове виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

12 жовтня 2016 року на адресу позичальника направлено досудову вимогу № 200-12-4-7/1150 про погашення заборгованості за кредитним договором у строк не пізніше 30 календарних днів з дати відправлення банком відповідної вимоги (т. 1 а. с. 8).

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, на підставі пункту 1.9 кредитного договору та статті 6 договору іпотеки банком було здійснено вимогу про дострокове виконання іпотекодавцями зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.

03 січня 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 направлено досудові вимоги № 200-12-4-7/2, № 200-12-4-7/03, № 200-12-4-7/4 про погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-200/379/2006 від 20 вересня 2006 року у строк не пізніше 30 календарних днів з дати відправлення банком відповідної вимоги (т. 1 а. с. 9-11).

У листопаді 2017 року позивачу стало відомо, про те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_4, яка на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем та на теперішній час проживає у квартирі, що є предметом іпотеки.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_1, що підтверджується заявою № 93 у спадковій справі № 31-2016 від 17 серпня 2016 року (т. 1 а. с. 165).

Спадкоємці за законом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відмовилися від прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_4, що підтверджується відповідними заявами (т.1 а. с. 166,167).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зважаючи на те, що рішення місцевого суду у частині вирішення зустрічних позовних вимог у апеляційному порядку не переглядалось, то й у касаційному порядку справа у цій частині не переглядається.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12 81 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Приписи статей 1281 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою.

За змістом цих приписів:

у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця;

спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця;

спадкоємець фізичної особи не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;

спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього;

кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, тоне пізніше одного року від настання строку вимоги;

наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Тому іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Отже, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Поняття "строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність".

Так, частина 4 статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.

Тоді як згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

Вказана правова позиція була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'явлення вимоги може відбуватися як безпосередньо до спадкоємця, так і через нотаріуса.

Правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України (з урахуванням положень статті 1281 ЦК України).

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати зокрема такі обставини:

чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами 2 та 3 статті 1281 ЦК України;

коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини 1 статті 1282 ЦК України.

Встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивачу про цю обставину стало відомоу листопаді 2017 року (після пред'явлення позову до суду).

Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд посилався на те, що позивач із вимогою до спадкоємців померлого, у порядку положень статті 1281 ЦК України, звернувся 03 січня 2017 року, тобто без пропуску строків, визначених статтею 1281 ЦК України (т. 1 а. с. 9,10,11). При цьому апеляційний суд послався також на досудову вимогу, яка була направлена ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 9).

Такий висновок суперечить іншій встановленій у справі обставині про те, що позивачу стало відомо про смерть ОСОБА_4 лише у листопаді 2017 року.

Матеріали справи не містять доказів направлення вказаних вимог.

З наданої позивачем копії реєстру поштових відправлень (т. 1 а. с. 12) вбачається направлення у жовтні 2016 року поштової кореспонденції на адреси Дніпровського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Суд апеляційної інстанції вищезазначених обставин не врахував, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про дотримання позивачем порядку, визначеного положеннями статті 1281 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що досудові вимоги надіслані банком відповідачам (т. 1 а. с. 9,10,11) стосуються питання погашення іпотекодавцями кредитної заборгованості боржника (третьої особи у справі).

Також слід зауважити, що апеляційним судом не було враховано, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" обмежує у часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

У випадку встановлення наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі наявність заборгованості за основним зобов'язанням та її розмір, суд повинен вказати у судовому рішенні натимчасову заборону на примусове стягнення на майно.

Аналогічну правову позицію було викладено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 275/997/13-ц (провадження № 61-9778св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 2018/2-441/11 (провадження № 61-15620св18), від 03 березня 2020 року у справі № 761/25240/15 (провадження № 61-41026св18).

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд під час перегляду справи не надав належної оцінки висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу.

Незважаючи на те, що заявник не оскаржувала рішення в апеляційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції.

Позов у цій справі ПАТ "ОТП Банк" пред'явило у травні 2017 року.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 13 травня 2017 року відкрито провадження у цій справі.

Встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, тобто до звернення ПАТ "ОТП Банк" до суду із зазначеним позовом.

Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна норма права міститься й у пункті 1 частини 1 статті 255 ЦПК України у нині діючій редакції.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини 1 статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

З аналізу пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Конституцією України. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені Конституцією України, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України Конституцією України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України).

Частиною 1 статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина 1 статті 47 чинного ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 48 чинного ЦПК України).

Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин 1 , 2 , 4 статті 25, частини 1 статті 26 ЦК України та частини 2 статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року).

При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 частини 1 статті 255 ЦПК України (пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред'явлення позову, суд своєю ухвалою повинен був закрити провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі - спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц.

Аналогічну правову позицію також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20).

Таким чином, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом позивача, який звернувся до суду з позовом до померлої особи, а відкривши провадження у справі повинен був його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України).

Нормою пункту 6 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини 1 статті 255 чинного ЦПК України) визначено, що суд продовжує розглядати справу у випадку смерті фізичної особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Оскільки правосуб'єктність померлої особи припинилася, до цивільного процесу залучаються правонаступники. Якщо ж банк у зв'язку із залученням спадкоємців змінив предмет та підставу позову одночасно, суд повинен відмовити у вчиненні відповідної процесуальної дії, оскільки одночасна зміна предмета та підстави позову є фактично новим позовом, який може бути пред'явлено до спадкоємців самостійно (окремо). Тобто у такому разі визнається, що позивач відмовився від первинно пред'явленого позову.

Апеляційний суд вказані порушення норм процесуального права судом першої інстанції не врахував.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне скасувати й рішення місцевого суду, а справу передати до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв І.

М. Фаловська