Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2019 року у справі №2-5367/10

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-5367/10

провадження № 61-15912св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

особа, яка звернулася із касаційною скаргою - Дніпровська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н.

М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 11 липня 2007 року (у справі за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки) АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") передано право продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1).

17 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу зазначеного приміщення, відповідно до умов якого позивач зобов'язалася сплатити заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2004 року у сумі 323 256,55 грн, а відповідач - передати у власність позивачу вказане нерухоме майно. Відповідно до акту прийому- передачі нежитлових приміщень від 17 грудня 2007 року відповідач передав у власність, а позивач прийняла у власність спірне нерухоме майно. Позивач свої зобов'язання за договором виконала у повному обсязі: грошові кошти передані відповідачу, таким чином, заборгованість, яка виникла у ОСОБА_3 перед банком внаслідок невиконання умов кредитного договору, була погашена. Разом з тим, відповідач в порушення вимог п. 5.1 договору купівлі-продажу від нотаріального посвідчення договору ухиляється без поважних причин.

Таким чином, просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 7/1997/44 від 17 грудня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, та визнати за нею право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, а саме: кафе літ. А-1, нежитлові прибудови літ. А'-1 літ. А2-1, загальною площею 85,9 кв. м, торговельний павільйон літ. В (тимчасовий), сарай літ. Г (тимчасовий), літній навіс літ. Б (тимчасовий), мостіння І, яке розташовано на АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2010 року задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17 грудня 2007 року № 7/1997/44, який укладено між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк"; визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, а саме: кафе літ. А-1, нежитлові прибудови літ. А1-1, літ. А2-1, загальною площею 85,9 кв. м, торговельний павільйон літ. В (тимчасовий), сарай літ. Г (тимчасовий), літній навіс літ. Б (тимчасовий), мостіння І, яке розташовано на АДРЕСА_1.

У листопаді 2018 року Дніпровська міська рада оскаржила рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2010 року в апеляційному порядку, як особа яка не була стороною у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Ленінський районний суд м.

Дніпропетровська ухвалюючи 06 серпня 2010 року рішення про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності не вирішував питання щодо прав, свобод, інтересів або обов'язків Дніпровської міської ради, що підтверджується матеріалами справи.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, Дніпровська міська рада, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про те, що право міської ради рішенням суду першої інстанції не порушено, оскільки земельна ділянка на якій розташоване спірне нерухоме майно (АДРЕСА_1) належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності.

Зазначає, що між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_4 (первісний набувач спірного майна) було укладено договір оренди земельної ділянки № 4065, що розташована на АДРЕСА_1 раніше АДРЕСА_1) строком з 01 вересня 2003 року до 27 березня 2006 року. Дніпровська міська рада наголошує, що використання вказаної земельної ділянки після 27 березня 2006 року є незаконним, оскільки рада не виносила будь яких рішень по розпорядженню указаною земельною ділянкою. Таким чином, апеляційний суд закриваючи апеляційне провадження у справі не звернув уваги на те, що оспорюваним рішенням суду першої інстанції порушені права міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою на якій розташований об'єкт будівництва.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 вересня 2019 року справу № 2-5367/10 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд встановив, що учасниками справи, яка переглядається є ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".

Предметом спору, що виник між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" були дві вимоги про: визнання дійсним договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості (кафе), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 17 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" та визнання права власності на цей об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 на підставі укладеного договору купівлі-продажу.

У 2007 році у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору АКІБ "УкрСиббанк" банк звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом та рішенням цього суду від 11 липня 2007 року банку надано право на реалізацію предмету іпотеки - спірного нерухомого майна.

Саме на підставі цього рішення суду АКІБ "УкСиббанк" уклав 17 грудня 2007 року з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нежилого приміщення, а саме кафе літ. А-1, нежитлові прибудови літ А1-1, літ А2-1 загальною площею 85.9 кв. м, торговельний павільйон літ. В (тимчасовий), сарай літ. Г (тимчасовий), літній навіс літ. Б (тимчасовий), мостіння І, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0213 га по АДРЕСА_1.

Продаж нерухомого майна відповідно до пунктів 2.1 та 2.2. договору відбувся за ціною 323 256,55 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 червня 2004 року № 682-В/04, який укладено між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3.

На підставі пункту 2.3 договору право власності покупця (ОСОБА_1) на нерухоме майно настає після внесення ним грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (АКІБ "УкрСиббанк"). На виконання умов договору 17 грудня 2007 року на розрахунковий рахунок банку внесено грошові кошти у сумі 323 256,55 грн, що підтверджується копією прибутково-видаткового касового ордеру від 17 грудня 2007 року № 1 та копією довідки від 15 лютого 2010 року № 133-161-1933.17 грудня 2007 року складено акт прийому-передачі нежитлових приміщень, відповідач передав у власність, а позивач прийняла у власність спірне нерухоме майно.

Право власності на спірний об'єкт нерухомості на момент відчуження було належним чином оформлено та зареєстровано. ОСОБА_4 придбано торговий павільйон та кафе по АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 17 лютого 2003 року та 22 березня 2003 року.

У подальшому ОСОБА_4 добудовано придбане нерухоме майно та зареєстровано. Факт реєстрації та введення в експлуатацію підтверджування: актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва об'єкта до експлуатації від 29 вересня 2003 року; рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 28 жовтня 2003 року № 325 "Про оформлення права власності на нежитлові приміщення, кафе по АДРЕСА_1, згідно якого рада прийняла рішення оформити право власності та затвердити акт прийняття в експлуатацію нежитлового приміщення літ.

А'-І площею-24,5 м2 та літ. А2-1 площею-22,9 кв. м по АДРЕСА_1 на ОСОБА_4

Апеляційний суд установив, що відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради станом на 08 серпня 2018 року інформація за результатами пошуку за адресою земельної ділянки в системі, виявлено реєстраційний запис щодо договору оренди землі № 4065, укладеного між міською радою та ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:08:742:0221) площею 0,0213 га строком з 01 вересня 2003 року по 27 березня 2006 року по фактичному розміщенню кіоска та кафе.

ОСОБА_3 набув права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, укладеного 25 червня 2004 року з ОСОБА_4, тобто на час дії договору оренди указаної земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом апеляційного оскарження судового рішення: ними є учасники справи та особи, які участь у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. Оскаржуючи судове рішення, не залучена до участі в справі особа має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 9/189/2011/5003 зроблено висновок про те, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі в справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто суд таким рішенням вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або в цьому рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після його відкриття за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже посилання Дніпровської міської ради на те, що земельна ділянка використовувалася після 27 березня 2006 року незаконно без відповідних рішень ради спростовуються матеріалами справи, оскільки установлено, щоправо власності на спірне нерухоме майно щодо якого постановлено судове рішення було належним чином зареєстровано згідно норм чинного законодавства. На момент ухвалення рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2010 року, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, перебувало у власності ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25 червня 2004 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. реєстр № 6682.

Апеляційний суд, встановивши, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням не вирішував питання про права і обов'язки Дніпровської міської ради, дійшов обґрунтованого висновку про те, що апеляційна скарга Дніпровської міської ради не підлягає розгляду в апеляційному порядку, на підставі чого у відповідності до вимог 362 ЦПК України закрив апеляційне провадження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов